43. Культура латиноамериканського культурного регіону, її складові

Особливість цього регіону в тому, що його культурні засади слід розглядати в двох історичних площинах: до відкриття Америки і після відкриття Америки. В доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями із Азії. Сучасна наука доводить, що це сталося ще 70-25 тис. рр. до Р.Х. В період з III по IX ст. тут явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика та Андська область. Сьогодні ці зони пов’язані з такими колись високорозвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки.

Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всіх особливостей культури цих цивілізацій, причин освоєння ними природничих наук, призначення багатьох залишків матеріальної культури (канали, дороги, величезних розмірів загадкові геометричні знаки тощо). Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий час існували такі культури, як Ламбайеке, Чавін, Мочіка, Чіму, Тіауанако та інші. Культура людей стародавньої Америки вражає і сьогодні. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур як кукурудза, картопля, помідори, соняшник та інші; винайшли письмо, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську і любовну лірику, казки, пісні, були добрими архітекторами - створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису.

Кінець XV ст. поклав початок занепаду цієї самобутньої багатовікової культури. Європейці з’явилися тут як завойовники, африканці - як їх раби. Виникають нові расово-етнічні утворення: метиси, самбо, мулати. Практично з початку XVI ст. в цьому регіоні починає формуватись нова людина, культурно-етнічна самоідентифікація якої стала не просто складною, а в більшості випадків неможливою.

У XIX - першій чверті XX ст. прибуття в Латинську Америку вихідців із Близького Сходу та Європи призвело до такого багатоетнічного змішування рас, якого до того людство не знало. В культурно-історичному плані цей процес не був однорідним.

Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберегла в лоні народної культури (фольклор, міфологія, ритуали) здобутки корінних народів Латинської Америки, а пізніше, проникаючи у культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності.

44. Архітектура Мезоамерики, Чилі та Перу у доколумбовий період

До найзначніших мезоамериканських культур класичного періоду належать теотіуакапська (Центральна Мексика) і майяська (південномексиканські області, Беліз, Гватемала, захід Сальвадору та Гондурасу). Модель світобудови, створена майя, кладеться в основу планування міст, композиційною домінантою яких стала комбінація «прямокутна площа – храм». Майя уславилися створенням великої кількості храмів – «тіч-отуч», «домів жертв» на високих пірамідальних базах – споруд у типовому для стародавніх народів «кількісному стилі», що втілювали архетипи «прапагорба», «священної гори», монументальність простору. У святилищі храму знаходився дерев’яний ідол, прикрашений золотом, черепашками та дорогоцінним камінням. Виготовлення такої статуї вимагало від майстра суворого дотримання ритуальної чистоти. Дах і стіни храму прикрашалися рельєфами із зображенням божеств і правителів. Цікаво, що усі поетичні назви храмів – не автентичні.: вони є продуктом пізніших європейських розвідок. З «класичного періоду» відомі храми у місті Тікаль («місце, де чути голоси духів»): «Храм масок», «Храм гігантського ягуара», «Храм двоголової змії» (з гігантськими зображеннями тотемних тварин). У Паленке збереглися: «Храм сонця» та «Храм написів»; у знаменитому центрі «посткласичної» культури майя на півострові Юкатан – місті Чіче-іце: «Храм воїнів», «Храм духовного жреця», «Храм пернатого змія». Монументальне храмове будівництво майя було пов’язане з розвинутою сакралізацією правителів («царів», «великих людей»), яким приписувалася магічна сила дії на підданих і після смерті. Тому багато храмів були заупокійними.

З метою затримки кінця світу ацтеки зводили велику кількість храмів, встановлених на високих чотирикутних пірамідах. Характерними рисами храмів були монументальність, ступінчастість забудови у вигляді терасних сходів, геометричність форм, символічність, наявність потужної платформи та орнаментальних розписів. Верхню платформу піраміди «прикрашали» гори черепів принесених у жертву людей (в основному, воїнів інших племен ,але також і «своїх»); перед входом у храм розташовувався кам’яний вівтар для людських жертвоприношень, а всередині – дві жарини для спалення людських сердець, що вважалися божественною їжею. Серед найбільш відомих споруд: храмовий комплекс Теокаллі(«Дім божеств») у Теночтітлані з храмами на честь Тлалока та Хунцилопочтлі, що являють собою кам’яні будинки з високими дахами, прикриті або морськими черепашками в синьо-білих тонах(для Тлалока), або метеликами в червоно-білих (для Хунцилопочтлі). Поруч із Теокаллі знаходився храм Кецалькоатля – дивовижна споруда у формі змії, вкритої зеленим пір’ям, де замість входу – розкрита паща з червоними кликами та бірюзовими очима.