54. Українська культура XIX ст.

Українська культура розвивалася. Вирішальне значення для її піднесення мала освіта. Розвиток промисловості, торгівлі, міст вимагав дедалі більшої освіченості, кваліфікованості працівників, зумовлював збільшення кількості навчальних закладів. Згідно з реформою освіти 1864 р., всі типи початкових шкіл у Російській імперії оголошувалися початковими народними училищами. Тут дітей навчали (російською мовою) закону Божого, читати, писати, елементарних арифметичних дій.

Одночасно з початковою реформувалася й середня освіта. Засновувалися 7-класні гімназії і 4-класні прогімназії, за навчання в яких треба було платити. Для жінок діяли окремі гімназії і вищі жіночі курси.

Поряд із університетами важливим науковим осередком був Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, співробітники якого зібрали по Україні багаті етнографічні, економічні й статистичні матеріали. Плідно працювало Наукове товариство ін, Т. Шевченка у Львові. До 1914 р. воно видало 300 томів наукових праць із різних галузей.

Значний крок вперед у XIX ст. зробила в Україні історична наука. Велика робота була проведена зі збирання, систематизації і публікації історичних джерел.

У важких умовах національного гноблення цінні праці з проблем українського мовознавства створили вчені О. Потебня, П. Житецький, К. Михальчук, І. Срезневський і М. Максимович науково спростували безпідставні твердження російських і польських шовіністів про українську мову як діалект російської чи польської.

Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української національної мови відіграли твори основоположників нової української літератури: І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича. З кінця 30-х років починають привертати до себе увагу твори Т. Шевченка ("Кобзар", "Гайдамаки").

70—90-ті роки XIX ст. ознаменувалися приходом в українську літературу нових талановитих письменників. Вагоме місце серед них посідали І. Нечуй-Левицький ("Кайдашева сім'я", "Микола і Джеря", "Маруся Богуславка"), Панас Мирний ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?", "Повія", повість "Лихі люди"), І. Франко ("З вершин і низин", "Зів'яле листя", "Мій ізмарагд", "Із днів журби"), М. Коцюбинський ("По людському", "Дорогою ціною", "Для загального добра"), Леся Українка ("Досвітні вогні", "Товаришці на спомин"). Надзвичайно широким був діапазон діяльності Б. Грінченка — прозаїк, поет, драматург, перекладач, публіцист, критик, педагог, фольклорист, етнограф, мовознавець, видавець, редактор, громадський діяч. Великою його заслугою стали підготовка та видання 4-томного "Словаря української мови".

Важливою складовою української літератури була драматургія. Найвидатнішими її представниками були І. Карпенко-Карий ("Наймичка", "Безталанна", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн"), М. Кропивницький ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Дві сім'ї", ."Олеся", "Дай серцю волю, заведе в неволю"), М. Старицький ("Не судилось", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Маруся Богуславка", "Остання ніч"). Видатним майстром драматургії був І. Франко, з-під пера якого вийшли класичні зразки соціально-психологічної драми, романтично-легендарні твори історичної тематики ("Украдене щастя", "Сон князя Святослава", "Кам'яна душа").

Певного розвитку досягло театральне мистецтво. Перший професійний театр було засновано в Галичині 1864 р. з ініціативи товариства "Руська бесіда". У Наддніпрянщині першу українську професійну трупу створив М. Кропивницький у 1882 р

Осередками розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких багато уваги приділяли вивченню нотної грамоти і теорії музики. У багатьох містах і селах існували хори й оркестри.

Відомим оперним співаком і композитором був С. Гулак-Артемовський — автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм" (1862).

У європейському руслі розвивався український живопис. Панував класицизм, але паралельно розвивався романтизм, закладалися підвалини реалізму як стилю. Високого рівня майстерності досягли С. Васильківський ("Козаки в степу", "Сторожа Запорозьких Вольностей"), М. Пимоненко ("Жнива на Україні", "Українська ніч"), К. Устиянович ("Гуцул", "Василько Теребовлянський"), М. Івасюк ("Богдан Хмельницький під Зборовом") та ін.

У скульптурі переважав класицизм. Серед представників цього жанру відомі були І. Мартос (пам'ятники Мініну і Пожарському в Москві, Ришельє в Одесі), М. Миксшин (пам'ятник Б. Хмельницькому в Києві), Л. Повен ("Кобзар", "Оранка в Малоросії", "Запорожець у розвідці"), П. Забіла (бюсти М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, мармуровий портрет Т. Шевченка) та ін.

Значного розвитку набули будівництво та архітектура. Постала низка чудових виробничих, адміністративних, культурно-освітніх споруд, навчальних закладів. До кращих зразків архітектури XIX ст. належать дзвіниця Успенського собору в Харкові (С. Васильєв), Володимирський собор у Києві (І. Штром, П. Спарро, О. Беретті), Одеський оперний театр (Ф. Фельнер, Г. Гельмер).

Отже, протягом XIX ст. українська культура, незважаючи на несприятливі обставини, досягла значних успіхів. Талановиті вчені, літератори й митці створили багато класичних творів, що стали вагомим внеском у скарбницю світової духовності.