При розрахунку параметрів сітьового графіку прийняті такі позначення:

i-j – код даної роботи, що знаходиться між двома подіями;

i – код початкової події ;

j – код кінцевої події даної роботи;

j-k – наступна після неї робота, де k ­ наступна подія;

– тривалість роботи;

– тривалість наступної роботи;

– тривалість критичного шляху;

– тривалість будь-якого шляху;

– ранній термін початку даної роботи;

– ранній термін закінчення даної роботи;

– пізній термін початку роботи;

– пізній термін закінчення роботи;

– повний (загальний) резерв часу роботи ( i-j );

– приватний (вільний) резерв часу роботи ( i-j );

– критичний шлях;

R(L) – повний резерв часу шляху ( L ).

Таблиця 6.2.1

Попередня подія	Код робіт
1	2	3	4	5	6	7	8	9
-	1-2	2	0	2	0	2	0	0
1	2-3	5	2	7	2	7	0	0
1	2-4	3	2	5	9	12	7	2
1	2-5	4	2	6	6	10	4	0
2	3-4	0	7	7	12	12	5	0
2	3-6	7	7	14	7	14	0	0
2,3	4-7	8	7	15	12	20	5	5
2	5-8	10	6	16	10	20	4	4
3	6-7	6	14	20	14	20	0	0
4,6	7-8	0	20	20	20	20	0	0
4,6	7-10	7	20	27	25	32	5	5
5,7	8-9	3	20	23	29	32	9	0
5,7	8-10	12	20	32	20	32	0	0
8	9-10	0	23	23	32	32	9	9

Після нумерації подій коди робіт у зростаючому порядку заносять у таблицю (виписують усі роботи, що виходять з нульової події, потім з першої і т.д.), а також тривалість робіт. Після заповнення перших трьох граф визначають інші параметри сітьового графіку.

Розрахунок цих параметрів ведеться таким чином:

1 Ранній строк (термін) настання події і ( ), (див. рис. 6.1.1), настане тоді, коли будуть виконані всі роботи, які знаходяться на максимально тривалому шляху від вихідної події до даної { }, тобто:

{ }, (6.2.1)

або

{ }, (6.2.2)

де – ранній строк настання події h, яка передує даній події i; – тривалість роботи, яка передує даній події i.

Тобто ранній строк настання події ( ) дорівнює максимальній з усіх сум ранніх строків настання однієї із подій ( ), що передує даній події i, та тривалості попередньої роботи ( ), яка “з'єднує” ці події (h-i). При цьому для вихідної події її ранній термін настання дорівнює нулю ( ).

2 Пізній строк (термін) настання події ( ) дорівнює різниці між

тривалістю критичного шляху ( ) і максимальною тривалістю з усіх

можливих шляхів від завершальної події до даної ( ):

{ }; (6.2.3)

тобто пізній строк настання події ( ) дорівнює мінімальній з усіх різниць пізнього строку настання однієї з наступних (за даною) подій ( ) та тривалості роботи ( ), що „з'єднує” ці події ( i-j ).

При цьому:

– для будь-якої події, що „розташована” на критичному шляху, ранній і пізній строки (терміни) її настання рівні між собою

; (6.2.4)

– для завершальної події C сітьового графіку ранній та пізній строки (терміни) її настання рівні між собою й дорівнюють тривалості критичного шляху

; (6.2.5)

– узагалі тривалість критичного шляху визначає мінімально можливу загальну тривалість виконання всього комплексу робіт, що становить сітьовий графік;

– для вихідної події I її пізній ( ) і ранній ( ) строки настання дорівнють нулю, тобто

= =0. (6.2.6)

3 Резерв часу події є мірою її критичності й визначається різницею між пізнім і раннім строками її настання:

. (6.2.7)

Для подій, що "розташовані" на критичному шляху, резерв часу відсутній, тобто дорівнює нулю

= . (6.2.8)

4 Ранній початок роботи – це найбільш ранній час, коли вона може бути почата. Ранній початок усіх робіт, що починаються з вихідної події, дорівнює нулю. Ранній початок роботи дорівнює ранньому строку настання її початкової події або найбільшому із ранніх завершень (закінчень) робіт, тобто, що передують даній. Тому

, (6.2.9)

де – відповідно ранній початок роботи, що передує даній.

5 Раннє закінчення роботи дорівнює сумі її раннього початку ( ) і тривалості цієї роботи ( ).

. (6.2.10)

6 Пізнє закінчення роботи – це найбільш пізній із можливих строків її завершення, при якому не буде змінюватися тривалість критичного шляху (загальний термін виконання комплексу робіт). Пізній строк закінчення роботи дорівнює пізньому строку настання її кінцевої події, або найменшому із пізніх початків подальших робіт

. (6.2.11)

7 Пізній початок роботи дорівнює різниці між її пізнім завершенням ( ) і тривалістю цієї роботи ( )

. (6.2.12)

8 Повний (загальний) резерв (запас) часу роботи – це кількість часу, на яку можливо збільшити тривалість цієї роботи, не змінюючи пізнього строку настання завершальної події (№ 10) сітьового графіку, тобто не змінюючи тривалості критичного шляху ( ). Повний (загальний) резерв часу роботи дорівнює різ­ниці між пізнім та раннім закінченням роботи, або різниці між пізнім і раннім початком роботи й визначається за формулою:

. (6.2.13)

9 Вільний резерв часу роботи визначають як різницю між раннім початком наступної роботи ( ) та раннім закінченням даної роботи ( ), тобто:

. (6.2.14)

Для робіт, які знаходяться на критичному шляху (тобто "складають" критичний шлях) і називаються "критичними", повний і вільний резерви часу дорівнюють нулю

. (6.2.15)

Приклад:

Ранній початок робіт, що виходять з першої події (рис. 6.2.1), умовно приймають рівним 0.

Ранній початок наступних робіт визначають по ранніх закінченнях попередніх. Якщо даній роботі передує дві або більше робіт, наприклад подія 4, то її ранній початок дорівнює максимальному з ранніх закінчень попередніх робіт.

Ранній початок роботи 4-7 буде визначатися раннім закінченням роботи 3-4 і дорівнює 7. Аналогічно визначають ранні початки і закінчення всіх робіт.

Раннє закінчення роботи дорівнює сумі її раннього початку і тривалості, для роботи 1-2 ранній початок дорівнює 0, тому що роботі 1-2 не передувала ні одна робота.

Максимальне значення ранніх закінчень вказує тривалість критичного шляху.

Потім визначають, які роботи лежать на критичному шляху. Критичний шлях у даному прикладі 1-2; 2-3; 3-6; 6-7; 7-8; 8-10.

Для підрахунку загальних резервів часу необхідно визначити пізні початок і закінчення робіт. Знаходять пізні початки і закінчення, починаючи від кінцевої події. Пізнє закінчення робіт, що закінчуються останньою подією 10, дорівнює максимальному з ранніх закінчень цих робіт (критичному шляхові).

Пізнє закінчення даної роботи дорівнює пізньому початку наступної. Для роботи 2-4 пізнє закінчення дорівнює 20-8=12 хв.

Якщо в розглянутій роботі (наприклад, 7-8) дві або більше наступних робіт (8-9, 8-10), то її пізнє закінчення дорівнює найменшому пізньому початку наступних робіт.

У даному випадку пізніше закінчення роботи 32-12 дорівнює 20 хв.

Складений сітьовий графік розглядається й узгоджується з всіма організаціями-виконавцями і постачальниками. При цьому ще раз перевіряють технологічні й організаційні зв'язки.

Після визначення розрахункових параметрів і критичного шляху одержують первинний варіант вихідного мережного плану. Другий етап сітьового планування — коректування сітьового графіку, тобто приведення його у відповідність із заданими термінами і можливостями організацій. Процес коректування сітьового графіку називають його оптимізацією, припускаючи під цим послідовне поліпшення мережі для досягнення заданого терміну або рівномірного розподілу (з урахуванням наявних обмежень) різних видів ресурсів (трудових, матеріально-технічних, фінансових та ін.).

Черговість коректування по видах ресурсів встановлюють залежно від значення кожного з них у даних конкретних умовах. Найчастіше лімітують час і людські ресурси. Оскільки оптимізація сітьового графіку здійснюється на підставі приватних резервів часу, кожна наступна оптимізація виконується в межах приватних запасів часу, що залишилися. Практично для досягнення наміченого терміну приходиться кілька разів скорочувати тривалість тих або інших робіт, змінювати прийняту технологію, перераховувати критичні шляхи.

Після кожної оптимізації виконують перевірочний розрахунок усіх тимчасових параметрів cітки: знову визначають критичний шлях; число критичних робіт, що зростають з кожною оптимізацією; резерви часу ненапружених робіт, що можуть бути використані при наступному коректуванні. Цей процес трудомісткий і супроводжується великим обсягом обчислень.

Задачею оперативного керування за графіком є оцінка ситуацій, що створюються, контроль за фактичним станом робіт, виявлення й аналіз виникаючих змін, коректування сітьового графіку і перерозподіл ресурсів. Оперативність управління багато в чому залежить від своєчасності і вірогідності інформації, обсяг і зміст якої повинні диференціюватися стосовно до різних рівнів керівництва.

Контрольні питання для самостійної роботи до «Розділу 6»

1. У яких випадках календарні плани створення нової продукції доцільно розробляти із використанням сітьових моделей?

2. Що таке сітьова модель?

3. Назвіть основні елементи сітьових моделей.

4. Що приймається за роботу у сітьовій моделі?

5. Назвіть основні правила побудови сітьових моделей.

6. У якій послідовності будується сітьова модель?

7. Як визначається тривалість роботи детермінованого сітьового графіку?

8. Як визначити очікувану тривалість роботи у разі відсутності нормативної тру­домісткості її виконання?

9. Що таке критичний шлях сітьового графіку ?

10. Що таке ранні та пізні терміни настання події сітьового графіку, як вони розраховуються?

11. Як визначити резерв часу події сітьового графіку?

12. Що таке ранні терміни (початку й закінчення) роботи сітьового графіку, як вони розраховуються?

13. Що таке пізні терміни (початку й закінчення) роботи сітьового графіку, як вони розраховуються?

14. Що таке резерви часу робіт сітьового графіку, як вони розраховуються?

15. Чому дорівнюють резерви часу критичних робіт?

16. Як оцінити міру невизначеності очікуваної тривалості роботи сітьового графіку?

17. У яких випадках сітьовий графік розраховують у табличній формі?

18. У якій формі оцінюється графік використання ресурсів?

19. Як привести сітьовий графік у відповідність із заданими обмеженнями в часі?

Розділ 7 Організація праці на вагоноремонтному підприємстві

Лекція 7.1 Завдання наукової організації праці. Розподіл і кооперація праці. Організація робочого місця

План лекції: 1) Форми росподілу праці на підприємствах по ремонту рухомого складу. 2) Кооперація праці. 3) Принципи формування і організації робочого місця. 4) Система обслуговування основних робочих місць.

Рекомендована література: [ 3, 7 , 13-15, 18, 21, 25-27 ]

Організація праці являє собою сукупність заходів, що при даному рівні техніки і організації виробництва забезпечують планомірне та найбільш раціональне використання робочої сили і засобів виробництва для підвищення продуктивності праці. Організація праці ґрунтується на досягненнях науки та припускає широке використання фізіології і психології людини, санітарії і гігієни праці, ергономіки, інженерної психології, виробничої естетики і трудового права.

Розподіл і кооперація праці є одним з напрямків удосконалення організації та підвищення продуктивності праці.

Суспільний розподіл праці виявляється в розподілі праці між галузями суспільного виробництва, підприємствами усередині галузей і між окремими працівниками усередині підприємств.

Розподіл праці на вагоноремонтному заводі, у депо здійснюється по функціональній, технологічній і кваліфікаційній ознаках. Усі форми розподілу праці взаємозалежні й існують одночасно.

Функціональний розподіл праці визначається роллю і характером участі виконавців у виробничому процесі. На заводах по ремонту рухомого складу й у депо мають місце наступні функціональні групи виконавців: робітники, керівники, фахівці, службовці. Усередині кожної функціональної групи здійснюється розподіл праці по професіях і технологічних операціях, що виконуються, – технологічний розподіл праці.

Технологічний – це розподіл праці за ступенем однорідності різних видів робіт, що визначається головним чином структурою виробничого процесу ремонту рухомого складу, устаткування і механізмів. Так, робітники поділяються по професіях, наприклад ковалі, токарі, слюсарі, електромонтери і т.д., а усередині професій – по спеціальностях, наприклад слюсар-збирач, слюсар-інструментальник, електромонтер по ремонту електричного устаткування і т.п.

Розподіл праці між працівниками різної кваліфікації – кваліфікаційний – залежить від складності, точності і відповідальності робіт, що виконуються. Основою такого розподілу праці є характер робіт, рівень знань і умінь працівників (їхня кваліфікація). Облік усередині кожної професії (спеціальності) ступеня складності, точності і відповідальності робіт, що виконуються, дозволяє установити кваліфікацію робітників.

Розподіл праці дозволяє одночасно виконувати різні роботи по ремонту вантажних і пасажирських вагонів, електровозів, тепловозів, скорочуючи тривалість виробничого циклу. Воно полегшує також задачу оснащення робочих місць, створює стабільні умови для більш повного використання засобів механізації, трудової діяльності людини, що є необхідною передумовою успішного формування трудових навичок, поглиблення знань виконавців, їх спеціалізацій.

Основний принцип розподілу праці – це сполучення спеціалізації робітників з підвищенням їхніх виробничо-технічних знань. У кожному окремому випадку необхідно знаходити такий варіант розподілу або об'єднання робіт (основна і допоміжна, однорідна і різнорідна, проста і складна), при якому досягається найбільша продуктивність праці.

Розподіл праці обумовлює необхідність його кооперації, тобто об'єднання трудових зусиль відособлених робітників у єдиний виробничий процес. Усередині підприємства розрізняють міжцехову, внутріцехову і внутрідільничну кооперації.

Міжцехова кооперація припускає спільну участь колективів декількох цехів в одному виробничому процесі: кооперування праці між основними цехами вагоноремонтного заводу (візкового, колісного, механічного, електромашинного, складального) для забезпечення безперервності і ритмічності випуску вагонів з ремонту.

Внутріцехова кооперація праці спеціалізованих ділянок продовжує і розвиває міжцехову. Наприклад, кооперування праці між окремими ділянками, що залежать від характеру їхньої спеціалізації (технологічна або предметна).

Внутрідільнична кооперація праці – це виробничі зв'язки між робітниками, ділянками і бригадами. У бригадах має місце кооперування праці між її членами. Показники роботи ділянки залежать від раціональності зв'язків між виконавцями. Наприклад, ремонт пасажирських вагонів вимагає чітких і злагоджених дій між персоналом, що підготовляє вагони до ремонту і працівниками цеху, що виконують безпосередньо ремонтні роботи.

Розподіл і кооперація праці взаємозалежні. Форми і характер виробничих зв'язків залежать від знарядь праці, які застосовуються, технології ремонту, ступеня завантаженості робітників і устаткування, розподілу робітників по кваліфікації і можливості сполучення операцій.

При ремонті рухомого складу застосовуються індивідуальна і бригадна форми організації праці.

Індивідуальна організація праці робітників ґрунтується на розподілі праці при виконанні технологічного процесу ремонту деталей і вузлів рухомого складу. За робочим місцем у цьому випадку закріплюються однотипні операції, однакові або близькі по складності.

Виробнича бригада робітників являє собою робочий колектив, що поєднує робочих однакових, або різних професій, що спільно виконує виробничі завдання несе колективну відповідальність за результати праці. При ремонті рухомого складу створюються комплексні (з робітників, різних професій і спеціальностей), спеціалізовані (з робочих однієї професії, однієї спеціальності) і змішані, виробничі бригади. У цих бригадах можуть створюватися спеціалізовані групи по ремонту вузлів локомотивів і вагонів.

У бригадах існує розширення трудових функцій робітників – виконання поряд з обов'язками по основній професії деяких функцій інших професій, що раніше виконуються працівниками (сполучення професій).

Сполучення професій – це виконання робітником протягом нормальної тривалості робочого дня поряд з роботами по основній професії робіт з іншої професії, що сполучається.