Концентрація й спеціалізація вагоноремонтного виробництва

У рішенні завдань підвищення ефективності виробництва велике значення розвитку таких форм громадської організації виробництва, як концентрація, спеціалізація й кооперування. Вони тісно пов'язані з технічним прогресом, із процесами суспільного поділу праці, сприяють поліпшенню використання виробничих фондів, посиленню інтенсифікації виробництва й підвищенню його ефективності. Всі форми громадської організації виробництва взаємопов’язані.

Вимоги економічних законів концентрації виробництва полягають у тому, щоб зосередити виробництво на заводах таких розмірів, які забезпечують найбільш високий організаційно-технічний рівень і максимальну економічну ефективність виробництва.

Концентрація виробництва на ремонтних заводах виражається в збільшенні випуску продукції в натуральних одиницях. Концентрація виробництва полягає в більш швидкому зростанні виробництва на великих підприємствах і в збільшенні частки великих підприємств у загальному обсязі підприємств, що випускають задану продукцію. Концентрація виробництва на основі підвищення виробничої потужності ремонтних заводів і їхніх цехів може здійснюватися в результаті збільшення обсягу або одиничної потужності устаткування, числа потокових ліній, чисельності працюючих, а також одночасного збільшення одиничної потужності виробничого устаткування і його кількості, комбінування взаємопов’язаних виробництв на одному підприємстві. Отже, концентрація виробництва визначається абсолютними й відносними показниками. Концентрація ремонтного виробництва здійснюється не тільки завдяки будівництву нових заводів по ремонту рухомого складу, але в більшій мірі в результаті реконструкції, технічного переозброєння й розширення діючих малорентабельних заводів. Це веде до росту частки великих підприємств у загальному обсязі підприємств ремонтної галузі.

Інтенсифікація виробництва полягає в тому, щоб обсяг продукції збільшився не в результаті росту чисельності промислово-виробничого персоналу, а завдяки фондо- і енергооснащеності.

Промислові підприємства залізничного транспорту спеціалізовані на ремонті певного типу рухомого складу (електровозів, тепловозів, вантажних і пасажирських вагонів, рефрижераторного рухомого складу й т.д.). Виділено самостійні ремонтні галузі, заводи й цехи з ремонту односерійного, однорідного рухомого складу і його агрегатів, виробництву запасних частин (деталей, вузлів) або по виконанню окремих стадій технологічного процесу.

Спеціалізація як форма громадської організації виробництва має такі різновиди: предметна, подетальна, технологічна.

Подетальна й технологічна спеціалізації характеризують більш високий рівень однорідності виробництва порівняно із предметною спеціалізацією.

Рівень спеціалізації галузі або підприємства оцінюється такими показниками:

• для ремонтної галузі – часткою продукції, виробленою спеціалізованою галуззю в загальному обсязі випуску продукції заводами; часткою випуску продукції спеціалізованими підприємствами галузі в загальному обсязі виробництва всієї продукції цієї галузі;

• для ремонтних заводів і виробничих підрозділів – часткою основної (спеціалізованої) продукції, що визначає виробничий профіль заводу в загальному обсязі виробництва по товарній або нормативній чистій продукції; числом типів, серій рухомого складу, що ремонтується, на підприємстві; часткою комплектуючих виробів, напівфабрикатів і заготівок, що одержується з боку, в загальному обсязі випуску продукції; числом деталеоперацій, що відводяться на одне робоче місце.

Для ремонтних заводів рівень спеціалізації визначається як відношення трудомісткості ремонту даного типу рухомого складу до трудомісткості річного обсягу випуску продукції заводу.

Процес поглиблення спеціалізації галузей ремонту рухомого складу й ремонтних заводів приводить до посилення їхньої взаємозалежності, обумовлює виникнення між спеціалізованими галузями й підприємствами певних виробничих зв'язків (кооперування).

Наявність стійких виробничих зв'язків дозволяє забезпечити ритмічну роботу підприємств, що виконують ремонт рухомого складу, і підприємств, що поставляють для них відремонтовані вузли й агрегати. Розрізняють кооперування, засноване на виробничо-технічній пристосованості спеціалізованих цехів і підприємств до спільного ремонту й виготовлення вузлів і агрегатів рухомого складу, при якому підприємства мають між собою прямі, постійні й тривалі виробничі зв'язки й кооперування, засноване на найбільш повному використанні вільних (надлишкових) виробничих потужностей ремонтних заводів для задоволення потреби інших підприємств, що відчувають недолік у них. Остання форма кооперування має тимчасовий характер і використовується при освоєнні ремонту нових серій рухомого складу або при реконструкції й технічному переозброєнні заводів.

Рівень виробничого кооперування визначається коефіцієнтом кооперування й кількістю підприємств-суміжників. Коефіцієнт кооперування визначається як частка комплектуючих виробів, напівфабрикатів і заготівок, одержаних заводом у період кооперування в загальному обсязі продукції, що випускається ним. Зменшення або збільшення числа підприємств-суміжників свідчить про зниження або підвищення рівня кооперування.

Спеціалізація впливає на всі сторони вдосконалення ремонтного виробництва. Вона дозволяє збільшити серійність виробництва, доводячи його рівень до крупносерійного. Однорідність виробництва, пов'язана зі спеціалізацією, створює на заводі умови для поглиблення поділу праці. Спеціалізація є важливою передумовою для впровадження прогресивних технологічних процесів і дозволяє поряд зі скороченням тривалості ремонтного циклу знижувати матеріалоємність ремонту, більш повно використовувати встановлене устаткування, підвищувати ритмічність роботи заводу.

Високий рівень концентрації й спеціалізації виробництва вагоноремонтних заводів створює об'єктивні економічні передумови для впровадження поточно-конвеєрних методів ремонту вагонів і їхніх вузлів, нової техніки, прогресивної технології, ремонту, механізації процесів праці, застосування засобів діагностування, комплексної системи керування якістю продукції й інших заходів щодо технічного переозброєння.

Ефективність, отримана в результаті підвищення рівня концентрації й спеціалізації, виражається в поліпшенні техніко-економічних показників роботи заводів, а також у рішенні соціальних завдань.

Концентрація виробництва впливає на підвищення рівня внутрішньозаводської спеціалізації, чим сприяє впровадженню й кращому використанню устаткування й виробничих площ, зниженню матеріалоємності ремонту, росту енергетичного забезпечення й продуктивності праці.

Ріст концентрації ремонтного виробництва забезпечує відносне зменшення умовно-постійних витрат, пов'язаних з керуванням і обслуговуванням виробництва, і зниження собівартості ремонту рухомого складу.

Для підвищення ефективності діючих ремонтних заводів необхідно подальше поглиблення їхньої спеціалізації. Економічний ефект від здійснення спеціалізації й концентрації ремонтного виробництва є комплексним і пов'язаний з підвищенням технічного рівня підприємств, ростом потреби в капітальному ремонті, поліпшенням організації виробництва й праці.

Лекція 2.2 Організація виробничого процесу в часі. Виробничий цикл та його структура

План лекції: 1) Визначення тривалості виробничого циклу. 2) Види руху предметів праці при організації виробничого процесу. 3) Основні напрямки скорочення виробничого процесу.

Рекомендована література: [ 3-7, 15-18, 32 ]

Тривалість виробничого процесу значною мірою залежить від ефективності його організації в часі, тобто від того, наскільки раціонально взаємопов'язані при виконанні виробничі операції, а також наскільки синхронізований виробничий процес.

Задача організації виробничого процесу в часі полягає в розробці плану ремонту рухомого складу, що забезпечує максимальне скорочення тривалості виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу виготовлення або ремонту вагонів — це час між початком і закінченням виробничого процесу виготовлення або ремонту об'єктів, який обчислюється у календарних днях або в годинах. Тривалість виробничого циклу – важливий техніко-економічний показник, що характеризує загальний технічний і організаційний рівні підприємства. Скорочення часу ремонту рухомого складу дозволяє збільшити термін його продуктивної роботи, поліпшити використання виробничих фондів підприємства і підвищити рентабельність його роботи.

Знати тривалість виробничого циклу виготовлення або ремонту виробів необхідно для розробки виробничої програми підприємств і цехів, визначення термінів початку і закінчення виробничого процесу, розрахунку незавершеного виробництва й оборотних коштів.

Крім виробничого циклу, розрізняють:

• технологічний цикл – час виконання технологічних операцій у виробничому процесі;

• операційний цикл – час виконання однієї і-ої операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія однакових або декілька різних деталей.

Виробничий цикл включає:

1 Час виконання технологічних операцій – основна складова виробничого циклу, яка необхідна для здійснення конкретних робочих операцій перетворення предмету праці в продукцію.

2 Підготовчо-завершальний час – виділяється робітнику для ознайомлення із завданням і для здавання готової продукції.

3 Тривалість операційного циклу (Т_оц) складається з часу виконання технологічної операції та підготовчо-завершального часу, тобто тривалість операційного циклу – це час обробки однієї партії деталей на конкретній операції технологічного циклу.

4 Тривалість проходження природних процесів (Т_пр) визначається особливостями технології (час охолодження металу і под.), тобто природні процеси характеризуються тільки витратами часу Т_пр.

5 Тривалість обслуговуючих процесів (Т_обсл) складається з часу виконання контрольних операцій (Т_к), складських (Т_ск) та транспортних (включаючи навантаження й розвантаження) (Т_тр) операцій.

Сукупність усіх складових виробничого процесу утворює його робочий період (Т_рп).

Питома вага робочого періоду у виробничому циклі для одиничного виробництва становить 10%, для серійного – майже 15%, для масового – близько 25-35%. Тобто більша частина виробничого циклу – це перерви (Т_пер), які складаються з міжопераційних і міжзмінних перерв.

Міжопераційні перерви утворюють:

• перерви між партіями – виникають при обробці партії деталей, адже не всі деталі обробляють одночасно. Скорочувати ці перерви можна за рахунок скорочення обсягу транспортних партій деталей, однак це потребує певного збільшення витрат на транспортування деталей між робочими місцями.

• перерви очікування – спричиняються порушеннями ходу виконання технологічного процесу, коли попередня технологічна операція вже закінчилась, а робоче місце на наступній операції не звільнилось від виконання визначеної роботи;

• перерви комплектування – виникають на складальних операціях, коли на місце збирання надходять не всі найменування деталей.

Міжзмінні перерви (на обід, вихідні та святкові дні, між змінами) є невід’ємною складовою частиною виробничого процесу.

Загальний вигляд структурної формули виробничого циклу

Т_в = Т_оц + Т_пр + Т_обсл + Т_пер.

Скорочення тривалості виробничого циклу досягається зменшенням робочого періоду в результаті удосконалення техніки, що застосовується і технології виготовлення та ремонту або зниженням часу перерв.

Види руху предметів праці при організації виробничого процесу

Істотний вплив на тривалість виробничого циклу робить ступінь одночасності виготовлення або ремонту виробів на різних операціях технологічного процесу, або інакше виду руху і порядку передачі предметів праці з однієї технологічної операції на іншу. Розрізняють послідовний, паралельно-послідовний і паралельний види руху предметів праці при організації виробничого процесу.

Послідовний вид руху предметів праці (рис. 2.2.1) характеризується тим, що при виготовленні або ремонті партії однойменних деталей або вузлів у багатоопераційному технологічному процесі вся партія цілком передається на наступну операцію лише після закінчення всіх робіт на попередній операції.

1 Сутність послідовного виду руху полягає в тому, що кожна подальша операція починається тільки після закінчення виготовлення всієї партії предметів праці (з п одиниць) на попередній операції. При цьому устаткування у межах оброблення однієї партії предметів праці (виробів) працює без простоїв. Тому технологічний цикл виготовлення партії з п виробів на т операціях розраховується за формулою (2.2.1).

Тривалість обробки Т_посл партії деталей дорівнює сумі операційного циклу виготовлення або ремонту деталей і тривалості міжопераційних перерв t_мо:

(2.2.1)

де п — число деталей у партії; т — число операцій технологічного процесу; t_і – норма часу на виконання і-ої операції, хв; с_і — число робочих місць на і-й операції; t_мо — середній міжопераційний час, хв.

Рис. 2.2.1

Організація послідовного руху предметів праці відносно проста. Цей вид руху застосовується у виробництві при обробці невеликих партій деталей. Недоліком такої організації є те, що кожна деталь перед виконанням наступної операції затримується (пролежує) у чеканні всієї партії на попередній операції. Час „пролежування” істотно перевищує час виконання операції над деталлю. Це призводить до збільшення тривалості виробничого циклу, росту оборотних коштів і погіршенню використання виробничих фондів.

Паралельно-послідовний вид руху (рис. 2.2.2) -- це такий порядок передачі деталей у багатоопераційному технологічному процесі, при якому виконання наступної операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній.

При цьому виді руху деталі з однієї операції на іншу передаються транспортними партіями, що скорочує час „пролежування” деталей між операціями, дозволяє більш рівномірно завантажувати устаткування й ефективніше використовувати робочий час. При цьому виді руху суміжні операції „перекриваються” у часі, тому що вони якийсь час виконуються одночасно (паралельно).

Рис. 2.2.2

У результаті „ущільнення” процесу, загальна його тривалість Т_пп менше, ніж при послідовному виді руху деталей на суму тих відрізків часу τ , протягом яких суміжні операції виконуються паралельно:

. (2.2.2)

Час сполучення двох суміжних операцій

, (2.2.3)

де — мінімальне значення відношення норми часу до числа робочих місць, на операції (з розглянутих двох суміжних операцій), хв; p – транспортна партія.

Підставивши значення τ у формулу визначення T_nn, одержимо наступний вираз для розрахунку тривалості технологічного процесу при паралельно-послідовному виді руху деталей:

_. (2.2.4)

Для організації цього виду руху предметів праці потрібні додаткові транспортні засоби і визначений рівень запасів деталей між операціями.

Більш удосконалена організація виробництва досягається при паралельному виді руху предметів праці (рис. 2.2.3), коли кожна деталь або партія деталей передається на наступну операцію негайно після закінчення обробки на попередній операції.

Рис. 2.2.3

При цьому виді руху деталей між операціями цілком ліквідується „пролежування” деталей, усі технологічні операції виконуються паралельно, а тривалість виготовлення або ремонту партії деталей скорочується до мінімуму:

, (2.2.5)

де — максимальне значення відношення часу виконання операції до числа робочих місць на ній.

При рівнобіжному виді руху цілком ліквідовуються перерви між партіями і скорочується тривалість виробничого циклу. Однак при цьому на більшості операцій виникають перерви чекання, що ускладнюють організацію праці. Перерви чекання тим більші, чим значніша різниця між часом t_max виконання самої тривалості і часом виконання інших операцій. Ці перерви можуть бути виключені при синхронізації всіх елементів процесу. Такий варіант, який називається потоковим видом руху, застосовується в організації безперервного потокового виробництва і для його здійснення необхідно, щоб

. (2.2.6)

Тривалість виробничого циклу виготовлення або ремонту деталі, вузла, виробу в календарних днях для різних видів руху:

(2.2.7)

(2.2.8)

_, (2.2.9)

де S — число змін; t_см — тривалість однієї зміни, хв; f — коефіцієнт переведення робочих днів у календарні; Т_ест — тривалість природних процесів.

Тривалість виробничого циклу впливає на терміни ремонту рухомого складу, розмір незавершеного виробництва, потреби в оборотних коштах і виробничих потужностях, собівартість ремонту і продуктивність праці.