Енергетичне господарство

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності й інтенсифікація використання машин (устаткування, агрегатів) об'єктивно збільшує споживання різних видів енергії. Частка затрат на енергію у структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насампе­ред) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству знач­них збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного енергетичного обслуго­вування, тобто функціонування енергетичного господарства.

Головне призначення енергетичного господарства підприємства – безпере­бійно забезпечувати виробництво всіма видами енергії при дотриманні правил техніки безпеки, виконанні вимог до якості та економії енергоресурсів.

Енергетичне господарство — це сукупність підрозділів і технічних засобів, які забезпечують підприємство всіма видами енергії: електричною, тепловою, меха­нічною, хімічною, паливом тощо. Енергія використовується для виробничих, тех­нологічних потреб, освітлення, опалення та за іншим призначенням. До звичай­них енергоресурсів відносяться: електричний струм; натуральне (природне) тверде, рідке, газоподібне паливо і конденсат; скраплений газ; пар за різними параметрами; стиснуте повітря під різним тиском, гаряча вода, вода під тиском та ін.

Головні завдання енергогосподарства:

• безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії при наймен­ших втратах;

• економне використання енергії;

• упровадження найбільш ефективних і найновіших видів, повне використання наявних потужностей енергоустаткування;

• організація й упровадження систем обліку, контролю, планування, регулю­вання й управління затратами енергії, розроблення та втілення різних нор­мативів затрат і використання енергії, енергозберігаючих технологій тощо;

• підвищення продуктивності праці та зниження собівартості енергетичної про­дукції, затрат при її транспортуванні, розподілі й використанні;

• нагляд і контроль за виконанням у технологічних та інших цехах, підрозділах правил експлуатації енергетичного устаткування, забезпечення його техніч­ного обслуговування й ремонту;

• організація системи технічного нагляду, енергобезпеки, розвитку та обслуговування енергетичного устаткування і мереж.

За виробничими ознаками діяльності енергетичне господарство підприємства складається із загальнозаводського (загальнозаводських відділів, служб та виробничих підрозділів) та цехового.

Загальнозаводське енергогосподарство складається з:

Відділу головного енергетика (на чолі з головним енергетиком, який керує всією системою енергетичного господарства підприємства). Структура цього відділу:

• бюро використання енергії, що розробляє норми і планує енергопостачання;

• оперативно-диспетчерське бюро, яке здійснює оперативне управління всією системою енергопостачання та енергозабезпечення підрозділів, займається збиранням, аналізом інформації й виконує інші функції;

• технічне бюро організовує, керує ремонтом електромереж, енергоустатку­вання загальнозаводського призначення, наглядає за їх роботою;

• енергетичні лабораторії, які розробляють і впроваджують заходи для під­вищення ефективності роботи енергогосподарства, енергозбереження, зни­ження енергоємності виробничих процесів і продукції;

• спеціалізовані енергетичні цехи;

• енергослужби цехів, які можуть бути підпорядковані відділу головного енергетика підприємства;

• загальнозаводські мережі й енергоустаткування.

Контрольні питання для самостійної роботи до «Розділу 9»

1. Що таке інструментальне господарство підприємства?

2. Перелічіть та охарактеризуйте основні підрозділи системи технічного обслуговування ви­робництва.

3. Назвіть склад і дайте стислу характеристику заводських і цехових органів інструмен­тального господарства.

4. Як підрахувати потребу підприємства та цеху у відповідному виді технологічного оснащення?

5. Назвіть основні напрями вдосконалення інструментального господарства.

6. У чому полягає сутність і завдання ремонтно-профілактичного обслуговування та системи планово-попереджувальних ремонтів на вагоноремонтному підприємстві?

7. Яка різниця між поточним, середнім і капітальним ремонтом?

8. Як визначити тривалість ремонтного циклу?

9 Перелічіть основні напрями вдосконалення системи ремонтно-профілактичного обслуговування та ремонтного господарства.

10 Які види енергії використовуються у виробничій діяльності підприємства?

11 У чому полягають основні завдання енергогосподарства підприємства?

12 Охарактеризуйте загальнозаводське та цехове енергогосподарство.

13 Дайте характеристику зовнішнього та внутрішнього транспорту підприємства і з'ясуй­те, які функції він виконує.

14 Як підрахувати необхідну кількість транспортних засобів одного виду на плановий період для заданого маршруту?

15 Як побудована система матеріально-технічного забезпечення виробництва?

16 Які функції виконують загальнозаводське й цехове складські господарства?

17 Назвіть напрями вдосконалення складського господарства.

Частина II Організація заробітної плати. Планування роботи на підприємствах по ремонту вагонів

Розділ 10 Заробітна плата

Лекція 10.1 Тарифна система оплати праці. Тарифні ставки, тарифні сітки. Форми і системи оплати праці робочих і службовців

План лекції: 1) Принципи організації оплати праці. 2) Тарифна система оплати праці. 3) Форми оплати праці робочих. 4) Форми і системи оплати праці службовців.

Рекомендована література: [ 3, 5-7, 15, 18, 25, 32 ]

Заробітна плата являє собою частину внутрішнього валового продукту, що йде на особисте споживання робітників та службовців і розподілену відповідно до кількості і якості витраченої праці.

Держава розглядає заробітну плату як важливий соціально-економічний інструмент, стимул подальшого прискореного розвитку виробництва, підвищення його ефективності і росту продуктивності праці.

При організації оплати праці необхідно дотримувати такі принципи:

• оплата виконується по кількості і якості праці незалежно від статі, віку, національності, не допускається "уравнилівка" і необґрунтовані розриви в оплаті праці різних працівників;

• темпи росту продуктивності праці повинні випереджати ріст заробітної плати;

• забезпечується ріст рівня заробітної плати для найбільш повного задоволення матеріальних і духовних потреб працюючих.

Основними напрямками поліпшення організації оплати праці є:

• посилення залежності заробітної плати і премій кожного працівника від його особистого трудового внеску і кінцевих результатів роботи колективу;

• підвищення їхньої стимулюючої ролі в підйомі продуктивності праці, поліпшенні якості продукції, економії усіх видів ресурсів;

• удосконалення тарифної системи і нормування праці, заробітної плати різних категорій трудящих з урахуванням складності і відповідальності робіт, що виконуються, умов і інтенсивності праці, а також по галузях народного господарства.

Регулювання оплати праці здійснюється: плануванням фондів заробітної плати з установленням розрахункових умов для різних галузей народного господарства; установленням диференційованих норм оплати праці для працівників різних кваліфікацій і різних видів праці; визначенням конкретних форм і порядку оплати праці різних груп працівників залежно від організаційно-технічних та інших умов роботи.

Основою державного регулювання заробітної плати є тарифна система, що забезпечує оптимальну диференціацію заробітної плати залежно від складності праці, кваліфікації працівника, умов праці, значення галузі в народному господарстві, інтенсивності праці окремих груп працівників.

Тарифна система містить у собі тарифно-кваліфікаційні довідники, тарифні сітки для робітників, схеми посадових окладів для службовців і тарифні ставки.

Тарифно-кваліфікаційні довідники являють собою нормативні документи, що містять перелік виробничих характеристик робіт, що виконуються робітниками визначених професій і кваліфікацій, кваліфікаційні вимоги, пропоновані робітником визначеної тарифної групи (тарифного розряду) з урахуванням складності і точності робіт, умов праці і необхідних для виконання цих робіт знань і практичних навичок.

На залізничному транспорті застосовується Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників.

Тарифно-кваліфікаційний довідник є основою для визначення тарифного розряду роботи і встановлення кваліфікаційного розряду робітника. У розділі „Характеристика робіт” довідника зазначені: складність виконуваної роботи, особливості організаційно-технічних умов виробництва, оснащеність технологічного процесу устаткуванням і пристосуваннями, ступінь самостійності робітника у виконанні даної роботи. У розділі „Повинний знати” (робітник) перераховані основні вимоги, що визначають кваліфікацію робітника, його теоретичні і спеціальні знання.

Кваліфікаційний розряд робітникові надається на основі перевірки його знань і виконання їм спробної роботи.

Тарифні ставки характеризують абсолютний рівень оплати праці робітників у грошовій формі в одиницю часу (годину, зміну, місяць). Вихідний рівень для визначення тарифних ставок робітників різної кваліфікації – ставка робітника I розряду. Тарифні ставки робітників по ремонту рухомого складу залізниць диференційовані за умовами і формами оплати праці. Їхній рівень залежить також від значимості в даний період часу тієї або іншої групи робітників у перевізному процесі.

Тарифні сітки являють собою шкалу, що визначає співвідношення в розмірах тарифних ставок залежно від кваліфікації (складності) праці. Вони характеризуються числом тарифних розрядів, темпами абсолютного і відносного росту тарифних коефіцієнтів, співвідношенням крайніх (вищих і нижчого) тарифних розрядів. Тарифний коефіцієнт кожного наступного розряду вказує на ріст оплати праці порівняно з оплатою по I розряду і визначається як відношення годинної тарифної ставки K-ого розряду до годинної тарифної ставки I розряду.

Розробка системи Тарифних ставок і окладів ґрунтується на мінімальній ставці оплати, розмір якої не може бути менше мінімальної заробітної плати, встановленої в законодавчому порядку.

Тарифні ставки повинні відповідати досягнутому рівню заробітної плати робітників, забезпечувати диференціацію оплати праці різних груп робітників і уніфікацію в рівні оплати праці робочих однорідних професій і кваліфікацій.