30) Поділ України на Лівобережну і Правобережну у другій половині 17ст. Руїна

Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на поч. 1660-х років розділилася на дві окремі частини — Правобережжя і Лівобережжя, кожна на чолі з власним гетьманом.

Після Ю. Хмельницького гетьманом Правобережної України став Павло Тетеря (1663—1665). Влітку 1663 р. інтереси новообраного гетьмана Тетері й польського короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти Московії: перший прагнув за допомогою польського війська поширити владу на Лівобережжя й так возз?єднати козацьку Україну, другий хотів відібрати у московського царя Смоленщину. Вже в січні 1664 р. їхні війська дійшли до українсько-московського кордону. Та надалі події розгорталися несприятливо, змусивши нападників повернутися назад. По-перше, проти відновлення польсько-шляхетських порядків виступило населення Лівобережжя. По-друге, похід запорізького кошового Івана Сірка проти Кримського ханства значно обмежив татарську допомогу польському королеві. По-третє, па Правобережжі розпочалося повстання, спрямоване як проти Польщі, так і проти Тетері.

У березні 1664 р. до повстання, що охопило майже все Правобережжя, долучилася інтервенція лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, який прагнув поширити свою владу на всю Україну. Ллє за допомогою поляків і татар Тетері вдалося витіснити Брюховецького зі своєї території та на певний час придушити основні осередки народного повстання.

Наслідком воєнних дій, що точилися протягом 1664 р., стало перетворення Правобережжя на згарища й руїни, щедро политі кров?ю захисників міст і сіл.

Поведінка П. Тетері та поляків викликала загальний осуд та ненависть населення Правобережної України, яке навесні 1665 р. знову піднялося на повстання. На початку червня військо гетьмана Тетері було розбите під Брацлавом, а сам він утік до Польщі, звідти — до Туреччини, де й загинув. Зневірившись у московському цареві як гаранті української державності П. Тетеря сподівався знайти підтримку в польського короля та кримського хана, але здобув лише прокляття власного народу за завдані руїни.

Як і Правобережжя, Лівобережна Україна в 1660-х роках також переживала тяжкі руйнівні конфлікти, причиною яких, головним чином, були між-старшинські сутички за гетьманську владу. За найвищу посаду тут змагалися наказний гетьман Яків Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький.

У червні 1663 р. під Ніжином зібралася Чорна рада, де за підтримки запорізьких козаків та черні й під тиском московського війська гетьманом було обрано І. Брюховецького, а його суперників страчено. І

Гетьман Іван Брюховецький (1663—1668) був яскравим представником доби Руїни, демагогом, який створив собі імідж захисника козацьких праві вольностей, палким прихильником московської орієнтації. Саме він став першим з українських гетьманів, який відвідав Москву й у. 1665 р. підписав т.зв. Московські статті, що значно обмежували політичні права України: 1) безпосереднє управлінця військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України передавалося царським воєводам; 2) московські військові залоги мали перебувати в усіх великих українських містах; 3) обмежувалося право вільного обрання гетьмана; 4) заборонялися дипломатичні відносини з іноземними державами тощо.

Московські статті стали важким ударом по українській державності. Тому в Україні почало ширитися загальне невдоволення як політикою І. Брюховецького, так і московськими порядками. Чашу терпіння переповнили події, пов?язані з Андрусівським перемир?ям, укладеним між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. Воно фактично узаконювало поділ України — Лівобережжя залишалося у складі Московії, а Правобережжя переходило під владу Польщі. Це створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української держави та возз?єднання в межах усіх етнічних земель, де проживали українці.

У відповідь на сваволю московського уряду та промосковську політику гетьмана Брюховецького Лівобережжям прокотилася хвиля повстань. Відчувши загрозу своїм інтересам, Брюховецький несподівано різко змінив політичну орієнтацію і вирішив відкрито виступити проти Москви й очолити антимосковське повстання. До середини березня більшість території Лівобережжя було визволено. Однак це не допомогло гетьманові Брюховецькому, якого 18 червня 1668 р. замордували власні козаки, незадоволені попередньою промосковською політикою.

Поняттям "Руїна" історіографія позначає трагічний період в історії України, пов’язаний з другою половиною XVII ст. Смерть Б.Хмельницького ослабила українську державу. Цим скористалася Росія, Польща та Туреччина. Соціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадянську війну. Все це вело до великих людських жертв, руйнування міст і сіл. Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України обрали його сподвижника писаря Івана Виговського. Він повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобер та Запорожжя, яких підтримала Москва, розраховуючи ослабити владу гетьмана і сильніше прив’язати Україну до Росії. І. Виговський за допомогою Кримської орди розгромив загони повстанців. Прагнучи досягти незалежності від Росії,Виговський у вересні 1658 р. уклав Гадяцький договір з польським урядом про входження України до скпаду Польщі. Опираючись на польську допомогу, Виговський в досить успішно вів бойові дії з російськими військами, але невдоволена політикою Виговського, частина старшини проти гетьмана спільно з російськими військами. Виговський зазнав поразки і втік до Польщі. Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія. Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, російські і польські війська, татарські ордибезперешкодно грабували Укра Внаслідок в 1663 Хмельницький втратив гетьманську булаву, а укр землі фактично розкололись на дві частини-на Лівобер наказним гетьманом став Сомко, а на Правобер старшина обрала гетьманом Тетерю, де той правив стоячи на пропольських позиціях. У 1663 р. Брюховецький опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобереж Укр. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які йог вбили. Гетьманом правобережної України став видатний політичний і військовим діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутр і зовн політики було об’єднання Лівобер і Правобер в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир’я 1667 р., за умовами якого до Росії відійшла Лівобер,а Польщі - правобер Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об’єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобер України і розпочав боротьбу за Лівобер. В 1669р.Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте, народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства і був переселений в Московщину. На Лівобережній Україні гетьманом в 1668 р. став Дем’ян Многогрішний. В 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили