44) Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії. Аграрна реформа 1848 року

У 70-80-ті pp. XVIII ст. австрійськими імператорами Марією Терезою і Йосипом II була проведена низка реформ, у тому числі обмеження й ліквідація панщини, надання селянам елементарних суспільних прав (одружуватися без дозволу пана, переселятися тощо). Але згодом ці реформи були згорнені.

Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, головним чином землеробство, яке із-за кріпацтва і низької агрокультури перебувало на низькому рівні. Поміщики вели своє господарство екстенсивними методами. Перша половина XIX ст. для українців в Австрії була дуже важкою. Тут не було недавніх традицій державності хоча й в обмеженій формі, як це було в Придніпровській Україні в Росії. Не було тут і української шляхти, як у тій же Східній Україні і роль національного чинника в основному виконувала греко-католицька церква. Це було пов'язано з тим, що нечисленна українська інтелігенція складалася в той час власне зі священиків або їхніх дітей, що здобували освіту. У повітах, де українців було більше 90% населення, офіційною мовою була лише польська. Першу українську гімназію удалося відкрити у Львові в 1867 р. і за 40 наступних років їх було відкрито тільки 5, тоді як поляки мали 4 вищі навчальних за клади, 96 гуманітарних і 14 реальних гімназій. Тривав процес формування української літературної мови. У 1818 р. в Петербурзі була опублікована перша граматика української мови, підготовлена О. П. Павловським. Основоположником нової української літератури, для якої була характерною національна своєрідність, базування на народній живій мові, став І. П. Котляревський (1769—1838). Першим твором, який на лежить до нової української літератури, стала поема «Енеїда» (1798). Пізніше він написав п'єси «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник».

Аграрна реформа. Зміст аграрної реформи охоплював такі питання:

o надання селянам прав громадянина держави;

o наділення селян землею;

o організація викупу "підданських обов'язків" (феодальної земельної ренти і повинностей) селян.

Селяни отримали права громадян держави. Поміщики втратили над ними верховну владу, звільнялися від "опікунських обов'язків".

Реалізація реформи. Австрійський уряд відмовився від сплати індемнізаційного боргу за державний рахунок. Його сплачували селяни як додаток до прямих податків (27 % від загальної суми). Селяни платили визначену частину боргу, процент на боргові платежі та додатковий індемнізаційний податок на утримання адміністрації, яка проводила реформу.

Підсумки реформи. Селяни втратили частину землі, яку мали до реформи. Впродовж 1852-1866 рр. великі землевласники володіли у Галичині 44,4 % сільськогосподарських угідь, Буковині - 54 %,

Закарпатті - 70 %. Половина галицьких селян стала власниками менш ніж 10 моргів землі (приблизно 5 га). Селяни до 1890 р. отримали лише 0,5 з 4 млн га сервітутів, програвши судові процеси.

45) Україна під час війни Росії з наполеонівською Францією

У своїх планах Наполеон значне місце приділяв Україні, яку він планував перетворити в осередок антиросійського руху. Правобережжя він обіцяв повернути польському королю, Галичину та Волинь — австрійському імператорові, Крим і Північне Причорномор'я — турецькому султану. Решта території мала ділитися на військово-адміністративні колоніальні області (наполеоніди) і стати джерелом постачання французької армії продовольством, фуражем, конями, волами і навіть солдатами.  Українське дворянствобуло незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис.осіб). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородінській битві 1812 року брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський,Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України. Досить добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста звели нові укріплення, багато зробили на перебудові і дальшому зміцненні Печерської фортеці.

Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполеонівських військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну. У бойових діях проти наполеонівської армії брали участь 2 бузькі, 2 полтавські та 3 київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони "лісових козаків", велике з'єднання українських та донських козаків. Особливо прославило себе українське ополчення на території Польщі під час облоги та взяття фортеці Замостя. Самовідданий патріотизм показали навіть солдати-одинаки, які з різних причин опинялися в тилу ворога. З місцевого населення вони організовували партизанські загони, які не давали спокою завойовникам.