9) Хрещення Русі, його історичне значення.

Вірування східних слов’ян ІХ-Х ст.. являло собою складне переплетіння релігійних уявлень. Хрещення Русі – процес прийняття і поширення християнства на теренах КР. Відбулося у 988в. Утвердження християнства на Русі і тривалий складний процес, що розтягувався у часі на багато століть.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність.

Володимир Великий заклав школи, будував церкви (спершу в Києві, а потім і у інших містах)Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам’яток писемності.

Під його впливом розвивалися живопис, кам’яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки з Візантією, Болгарією, країнами зх. Європи. Разом із християнством на східнослов’янських землях були запроваджені церковний візантійських календар, культ ікон. Християнство внесло позитивні риси у світогляд людей. Християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури КР. Літературною церковнослов’янською мовою стала церковнослов’янська. Також відбулося ознайомлення з Біблією, історією християнства.

10) Реформи Володимира Великого, їх значення для централізації Давньоруської держави.

Князювання ВВ стало початком нового етапу піднесення і розквіту

Реформи:

Адміністративна (влада синам)

Військова (ліквідація «племінних» військових об’єднань і злиття військової системи з системою феодального землеволодіння)

Релігійна (запровадив християнство)

11) Галицько-Волинська держава ті її політичний розвиток у хіі- першій половині хіv ст.

У різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. Майже впродовж півтора сторіччя Галицько-Волинська держава відігравало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:

а) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; крім того, Галицько-Волинське князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

б)  необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом і проти монголо-татарської навали на Русь (Київська Русь);

в)  енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.);

г)  існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів

I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.).

II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. 

III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. Тільки в 1238 р. волинський князь Данило, син Романа Мстиславовича, остаточно оволодів Галичем, став князем галицьким і відновив єдність Галицько-Волинського князівства. Наприкінці 1239 р. Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия у 1240 р

IV  етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269 р., а згодом його син Володимир 1269-1289 рр.) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301 рр.). Розпочався поступовий занепад Галицько-волинської держави. Від неї відходили окремі землі.

V етап (1323-1349 рр.) - занепад. Після смерті Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича (Лева II) останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 рр. і продовжував політику своїх попередників. Юрій ІІ Болеслав зумів врегулювати відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу. У внутрішній політиці Юрій II сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали невдоволення його політикою, і у квітні 1340 р. його було отруєно у Володимирі-Волинському.

Відразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Галицько-Волинської Держави втрутились іноземці. Польський король Казимир III Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися у Галичині. Влада перейшла до боярської олігархії на чолі з Д. Дедьком (1340-1114 рр.), який титулувався «управителем і старостою Руської землі». Восени 1349 р. польське військо вторглося в Галичину і Волинь і захопило їх (за винятком Луцької волості). 3 цього часу Українське королівство припинило своє самостійне існування. Розпочалась тривала й запекла боротьба Литви і Польщі за територіальну спадщину королівства. У 1352 р. між ними було укладено мирну угоду, згідно з якою Польща зберігала права на Галичину, а Литва - на Волинь.