62.Західноукраїнська Народна Республіка (зунр)

самопроголошена незалежна держава в період з кінця 1918 до початку 1919 року в східній Галичині зі столицею спочатку у Львові, потім у Станіславове (нинішній Івано-Франківськ). Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

Але події 1 листопада 1918 р. значно загострили українсько-польські відносини, вони стали початком українсько-польського збройного протистояння, що переросло у масштабну війну.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

63. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях Утворення зунр.Акт злуки зунр та унр

   Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії.

   18–19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об’єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УНРади 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення Галичини говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота влади належить Українській Національній Раді.

   Але в розвиток подій втрутилися поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові була створена ліквідаційна комісія, котра заявила про намір перебрати владу в Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність Польщі. Ситуація у Львові, де перебували і українські, і польські підрозділи, швидко загострювалась. Між ними сталися зіткнення. Розпочалася польсько-українська війна 1918-1919 рр., в якій поляки та українці боролися за життєвий простір, за визначення кордонів своїх держав, які зароджувалися на розвалинах Австро-Угорської імперії. Маючи чисельну перевагу, краще озброєнні, очолювані достатньою кількістю офіцерів (в українців відчувався гострий дефіцит не лише озброєння, але й командних кадрів) польські війська досить швидко опанували ситуацію і розпочали планомірний наступ на українські формування.

   За таких умов 9 листопада 1918 р. був сформований уряд – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.  13 листопада був виданий Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, за яким усі вони входили до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом новоствореної держави став голова УНРади Є. Петрушевич.

   Петрушевич Євген Омелянович (1863–1940 рр.) – український громадсько-політичний діяч, президент і диктатор Західно-Української Народної Республіки. Народився в м. Бузьку на Львівщині в  сім’ї священика. Закінчив юридичний факультет Львівського університету. Доктор права. У 1907–1918 рр. – посол до австрійського парламенту, заступник голови, а в 1917–1918 рр.– голова Української Парламентарної Репрезентації.  19 жовтня 1918 р. як президент Української Національної ради проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави (ЗУНР). 4 січня 1919 р. обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західно-Українсько Національної Раді (фактично – Президентом ЗУНР). Після проголошення 22 січня 1919 р. Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9 червня 1919 р. у зв’язку з критичним становищем назначений Українською національною радою Диктатором ЗО УНР (ЗУНР). Після поразки УГА в українсько-польській війні переїхав спочатку до Кам’янця-Подільського на територію Наддніпрянської України, а в листопаді 1919 р. – до Відня, де сформував екзильний уряд ЗУНР і вів  дипломатичну боротьбу за її відновлення. Цей уряд припинив свою діяльність після рішення Ради послів країн Антанти (14 березня 1923 р.) про  передачу Галичини до складу Польщі. До кінця свого життя перебував в еміграції в Берліні, де і помер.Похований на римо-католицькому цвинтарі.

У січні 1918 року була проголошена Українська народна республіка (УНР), а на територіях, які входили до складу Австроугорської Імперії, утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

У грудні 1918 року лідери двох новоутворених держав у місті Фастові підписали договір про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю. Цей договір був урочисто проголошений у м. Києві на Софійській площі 22 січня 1919 року як злука УНР і ЗУНР. Той день увійшов у історію як День соборності України.

64)Радянська Україна в 20-ті роки. НЕП та українізація.

Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянськоїдержави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі.,

Причини переходу до нової економічної політики (непу). Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарськоговиробництва;

- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.

Українізація .

Українізація — політичне просування та впровадження елементів української мови та української культури в різних сферах суспільного життя.

Під час громадянської війни в 1917-20 роках на півдні колишньоїРосійської імперії був організований ряд урядів, які ставили за мету побудову незалежної української держави. Однак, на більшій частині сучасної території України до влади прийшли більшовики. З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації — заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті і сфері культури. В Україні ця програма отримала назву українізації. У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП (б) оголосив коренізаціюофіційним курсом партії в національному питанні. У тому ж місяці VII конференція КП (б) У заявила про політику українізації, що українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. Було прийнято рішення про українізацію держструктур і підприємств, яку планувалося закінчити до 1 січня 1926 року. Усі робітники і службовці підприємств і установ були зобов’язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.

Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:

1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвитокнаціональних меншин.

2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.

3. Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].

4. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національноговідродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.

5. Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітетутощо.