79)Посилення тоталітарного режиму в республіці. Ідеологічний наступ сталінізму

Друга світова війна позначилася глибоко негативно не лише на функціонуванні економіки, а й на діяльності всіх структур політичної системи. Ще більше посилився авторитаризм центральної влади, а культ особи Сталіна досяг свого апогею.

Проголошення Сталіна найвидатнішим полководцем і вождем усіх народів, удостоєння звання Генералісимуса, ототожнення його імені з Леніним, піднесення сталінізму за творчий ленінізм вкрай негативно вплинуло на все суспільно-політичний життя. Чимало для прославлення Сталіна, утвердження його особистої влади зробив М. Хрущов, який у роки війни формально залишався першим секретарем ЦК КП(б)У, хоча зосереджувався на виконанні обов'язків члена Військових рад ряду фронтів. Після звільнення Києва і повернення урядових установ під керівництвом М. Хрущова відновлюється діяльність ЦК КП(б)У, уряду республіки. 6 лютого 1944 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР М. Хрущова призначили Головою Раднаркому України.

Будучи членом політбюро ЦК ВКП(б), використовуючи протекцію Сталіна, М. Хрущов виявляв певну самостійність. Але за своїми переконаннями він був сталіністом, послідовним проповідником ідеології сталінізму в Україні, терпимо ставлячись до возвеличування і своєї особи, хоча його методи суттєво відрізнялися від методів Кагановича і Постишева. Проте, і за пропозицією М. Хрущова, було прийнято Указ Верховної Ради СРСР про виселення із України осіб, які не мали виробленого мінімуму трудоднів (120). Під Указ підпадали і не колгоспники. У 1948—1950 pp. було розглянуто 18 тис. справ про відселення і ще 20 тис. підлягало розгляду.

Слід зазначити, що в Україні система особової влади означала формування ще більш витончених структур повної залежності політичного, економічного і духовного розвитку республіки від центру, його абсолютної монополії, суворої політичної цензури.

До заходів адміністративно-політичного тиску на українську парторганізацію з боку Сталіна належить направлення в Україну в березні 1947 р. Л. Кагановича й "обрання" його першим секретарем ЦК КП(б)У. Згадавши досвід Кагановича в боротьбі з націонал-ухильництвом в Україні в 1925— 1929 pp., Сталін намагався з його допомогою "навести порядок", а заодно провчити Хрущова за його "самостійність".

З прибуттям Кагановича різко погіршилася морально-політична й ідеологічна ситуація в Україні. Особливої жорстокості набуло полювання на так званих українських націоналістів.

Під безпосереднім керівництвом Л. Кагановича з квітня 1948 р. розгорнулася компанія боротьби проти "низькопоклонства" перед Заходом, а згодом і проти "космополітизму" єврейських діячів культури, зокрема проти О. Борщаківського, І. Стебуна, Є. Адельгейма та інших.

Посилилась ідеологічна боротьба з новими напрямами в науці. У серпні 1948 р. консервативна група академіка Т. Лисенка за підтримки Сталіна, почала безглузду боротьбу проти "реакційності теорії менделізму-морганізму", унаслідок чого з наукових установ АН УРСР і вищих навчальних закладів республіки звільнили чимало фахівців, котрі не поділяли поділів Лисенка. Лженаукою, видумкою "загниваючого капіталізму" було проголошено кібернетику. Унаслідок цього наша наука відстала на десятиліття в таких перспективних галузях знань, як генетика, кібернетика, електроніка тощо.

Курс на сталінізацію науки особливо настійливо здійснювався в галузі суспільних і гуманітарних наук, у яких дедалі більше утверджувались догматизм і диктат.

Таким чином, посилення тоталітарного режиму, ідеологічний наступ сталінізму в Україні середини 40-х — на початку 50-х pp. негативно позначилися на розвитку економіки і культури республіки, стримували її історичний поступ. Проте тоталітарна система не могла існувати без страху і насильства. Тому апарат репресій і надалі залишався, працював на значних обертах, виявляючи все нових "ворогів народу".