86) Соціально-економічне становище України в сучасних умовах.Основні напрямки економічної і соціальної політики України.

Найскладнішим у діяльності державних структур з розбудови незалежної України є трансформування командної економіки в ринкову. Зламати неефективну командно-адміністративну систему господарювання було неможливо без роздержавлення економіки, без заміни форм власності. Проте вже перші кроки ринкових реформ призвели до загострення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні. У 1992—1993 pp. було здійснено обвальну лібералізацію (фактично адміністративне підвищення) цін. Пущені на самоплив процеси ціноутворення вмить обернулися на шалену гонку цін, що спричинило рекордну за світовими масштабами дворічну гіперінфляцію: 1992 р. — 2100 %, 1993 р. — 10 300 % . Причому ціни зростали випереджальними темпами в галузях паливно-енергетичного та сировинного комплексу як найпрестижніші для великого капіталу. Так, 1992 р. ціни в паливній промисловості зросли в 237 разів, а в легкій та харчовій лише в 10—20 разів. Такий штучно створений диспаритет цін спричинив розкол у суспільстві на вузький прошарок тих, хто вмить розбагатів — на "новоукраїнців" і на переважну більшість тих співгромадян, котрі не менш миттєво зубожіли. Упродовж 1992—1993 pp. народ у 5 разів став біднішим, ніж був, у зв'язку зі скасуванням індексації пенсій, зарплат та заощаджень. А от "новоукраїнцям" було надано цілковиту свободу дій у нагромадженні капіталів шляхом обкрадання громадян, виробничої сфери та державної казни. За оцінками фахівців, унаслідок злочинної діяльності із часу проголошення незалежності до 2001 р. отримано і потім "відмито" незаконних прибутків на суму більш як 100 млрд. доларів США, а нелегальна валютна маса становила в 1999 р. 8—16 млрд. доларів, або 40—80 млрд. гривень, що приблизно в 2—4 рази більше, ніж готівкова грошова маса. Злочинність в Україні, за свідченнями Верховної Ради, загрожує національній безпеці, а правоохоронні органи неспроможні забезпечити захист конституційних прав громадян України від злочинних посягань на їхнє життя, здоров'я та власність*.

Запровадження з 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання не вплинуло істотно на поліпшення ситуації. Щоб скоротити емісію незабезпечених товарною масою грошей, уряд установив найвищу ставку прибуткового податку з громадян — 90 %. Це викликало гіпертрофоване зростання "тіньової" економіки. Намагаючись поліпшити стан справ у приватизаційному процесі, Верховна Рада 24 березня 1992 р. схвалила Основи національної економічної політики України. Проте законодавчих та нормативних актів для реалізації обраного курсу Кабінет Міністрів не розробив. Натомість уряд В. Фокіна у вересні оприлюднив план дій, який практично призупинив приватизацію, і почалося повернення до випробуваних методів директивного господарювання. У листопаді 1992 р. уряд В. Фокіна пішов у відставку, а новий уряд очолив Л. Кучма, який одержав надзвичайні повноваження в прийнятті рішень. Його політика зводилася до спроб врятувати потужну промисловість здебільшого за рахунок адміністративного регулювання. Було поновлено контроль за підприємствами і знову запроваджено практику держзамовлень. Відповідним декретом прем'єр дозволив діяльність сумнозвісних довірчих товариств (трастів). 28 трлн 200 млрд. крб. — таку суму заборгували довірчі товариства та трасти українським громадянам. Вони позичали в громадян та юридичних осіб гроші під надзвичайно великі відсотки на валютні вклади, а через деякий час товариства та їхні керівники зникали.

Лише впродовж листопада — квітня 1993 р. новий уряд розробив сім програм виходу економіки з кризи, а спад виробництва, економічна та соціальна криза, шалена інфляція, як були, так і залишилася. За даними Світового банку, рівень інфляції в 1993 р. був найвищий у світі — на кінець року досяг понад 10 000 %. Катастрофічно падав життєвий рівень народу: порівняно з 1991 р. купівельна спроможність населення знизилася майже в 5 разів. Ціни зросли більш ніж у 100 разів. Набирала сили тіньова економіка. У листопаді 1994 р. новий Президент, обраний на цей пост 10 липня того року, видав Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". У цьому указі проголошувалося роздержавлення землі, право власника паю самому вирішувати, як йому господарювати — у колективі або самостійно. Забезпечувався і продаж паю.

87) Україна у світовому політичному процесі. Зовнішня політика України, її пріоритети. Новий етап для участі України в розвитку світової цивілізації розпочався із 16 липня 1990 p., коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У цьому історичному документі зазначалося, що Україна "як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій..." Після прийняття Акта про незалежність України 24 серпня 1991 р. перед вітчизняним Міністерством закордонних справ постали нові відповідальні завдання, які потребували нових підходів, реформування структури МЗС, формування відповідної законодавчої бази.

Велике значення для нової української держави мало визнання її незалежності з боку світового співтовариства. Уже на другий день після всенародного референдуму 1 грудня 1991 р. нову державу визнали Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4-го — Латвія й Литва, 5-го — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія, а 25 грудня — США. Загалом за грудень 1991 р. Україну визнали 68 країн. Упродовж 1992 р. незалежність України визнали ще 64 держави. Однак уже в перші роки незалежності в стосунках з головним північним сусідом — Росією — виникло чимало розбіжностей в геополітичних інтересах. Росія розглядала всю територію колишнього СРСР як сферу своїх інтересів, а СНД як зародок нового державного утворення під своєю егідою. Тому Москва намагалася повернути втрачені лідерські позиції СРСР в європейському регіоні. На противагу цьому Україна, як незалежна держава, заявляла, що свої відносини з іншими країнами будує на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Так, поважаючи волю населення Криму, Верховна Рада в лютому 1992 р. ухвалила закон про відновлення автономної республіки. Натомість у 1993 р. Державна Дума Росії висунула територіальні претензії до України стосовно Криму і Севастополя. Каменем спотикання в українсько-російських взаєминах став Чорноморський флот, на який претендували обидві держави. У 1994 р. лише близько 20 % кораблів флоту залишилося Україні, а 80 % перейшло під російську юрисдикцію. Позиції наших країн не збігаються в питаннях Російсько-Білоруського союзу, Ташкентського договору, стратегії подальшої інтеграції СНД, іноземних боргів та майна колишнього СРСР тощо. Лише в 1997 р. було підписано Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Російською Федерацією. Минуле десятиліття існування незалежної української держави і час підтвердили правильність політики Києва щодо співпраці з колишніми радянськими республіками — розвивати насамперед двосторонні стосунки, що забезпечує, у свою чергу, реалізацію національних інтересів нових держав, зміцнюючи їхню незалежність.

Для плідної участі в міжнародній політиці уряд України розробив концепцію зовнішньополітичної діяльності, за якою передбачається спрямованість зусиль на відвернення війни і забезпечення мирних зовнішніх умов, мирне співіснування із сусідніми країнами, здобуття максимальної вигоди від інтеграції у світове господарство. Ключовими орієнтирами в зовнішній політиці є її багатовекторність, прогнозованість і стабільність, збереження позаблокового статусу України.

9 листопада 1995 р. Комітет міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської асамблеї про вступ до цієї організації. Це ще одне підтвердження того, що нашій багатостраждальній нації треба не балансувати між Сходом і Заходом, як це було в історії, а йти одним шляхом — шляхом входження у світову сім'ю нормальних цивілізованих країн і посісти в ній достойне місце.

14 січня 1994 р. в Москві відбулися переговори президентів України, Росії і СІЛА. їх результатом стало підписання заяви про ліквідацію ядерної зброї, що залишилася після розпаду СРСР на території України. Л. Кравчук, Б. Єльцин, Б. Клінтон підписали угоду, за якою планувалося знищити 176 міжконтинентальних ракет і 1500 ядерних боєголовок, розміщених в Україні. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантії безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р. в Будапешті президенти Російської Федерації, США та прем'єр-міністр Великобританії надали Україні гарантії безпеки. Згодом такі гарантії надали глави Китаю та Франції.

88)Конституційний процес. Конституція. Відразу після здобуття Україною незалежності постало питання про прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві. Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав п'ять років. Україна останньою з республік колишнього Радянського Союзу прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 р.Початок конституційному процесу поклало ухвалення Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації продержавний суверенітет України

Спираючись на Декларацію, парламент утворив у жовтні 1990 р. конституційну комісію, яка повинна була розробити проект концепції Основного Закону. У червні 1991 р. концепція нової Конституції була затверджена. Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова Конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співголовами комісії були затверджені Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз.У лютому 1996 р. Конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд парламенту . Його розглядали майже три місяці. 28 червня було затверджено Основний Закон нашої держави. У розділі І Конституції Україну визначено як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, тобто державу, яка за своїми суттєвими ознаками належить до співдружності держав так званого «відкритого суспільства», гуманістичного за своєю спрямованістю. Демократичну суть Української держави закріплює й конкретизує стаття 5 Конституції. Вона проголошує, що Україна за формою правління є республікою, закріплює принцип народовладдя. Конституція України закріплює широкий спектр прав та свобод людини і громадянина