- •1. Поняття і сутність менеджменту. Організація як об’єкт управління.
- •2. Виникнення науки про менеджмент та напрями еволюції управ.
- •3. Принципи наукового управління за ф. Тейлором.
- •5. Особливості концепції цільового управління Пітера Друкера.
- •6. Соціальна філософія менеджменту Мері Фоллет.
- •7. Системна концепція управління “7с” Томаса Пітерса і Роберта Уотермана.
- •8. А. Файоль. Принципи менеджменту.
- •9. Вклад вітчизняних вчених і практиків у розвиток науки управ.
- •11. Система менеджменту організацій.
- •10. Перспективи менеджменту: можливе і ймовірне.
- •12. Організація як об’єкт управління. Необхідність і передумови формування інституту організації у суспільстві.
- •15. Зовнішнє та внутрішнє середовища організації.
- •17. Життєвий цикл організації та його стадії.
- •18. Організаційна культура: формування, фактори формування.
- •19. Загальна характеристика та класифікація функцій менеджмент.
- •24. Типи організацій щодо взаємодії з людиною: корпоративна та індивідуалістська організації.
- •25. Розвиток організаційних структур управління виробництвом у сучасних умовах господарювання.
- •26.Принципи формування організаційних структур управління виробництвом.
- •28.Процес формування структури управління..
- •29. Особливості концепції адаптивних стратегій організації Раймонда Майлса та Чарльза Сноу.
- •32. Девід Сільверман та антисистемна концепція організацій.
- •34. Ігор Ансофф і теорія організаційного потенціалу.
- •35. Методи моніторингу зовнішнього середовища організації та оцінка економічної ефективності моніторингу.
- •36. Світові тенденції глобалізації та їхній вплив на вітчизняні організації.
- •37. Види планування та їх взаємозв’язок. Складові процесу стратегічного планування.
- •39. Контроль як загальна функція менеджменту.
- •41. Елтон Мейо і теорія людських відносин.
- •42. Едгар Шейн і системна модель організаційної мотивації.
- •43. Особливості концепції “любові і страху” Амітая Етціоні.
- •44. Мотиваційна теорія підтримки бажаної поведінки.
- •45. Поняття та процес контролю.
- •46. Види управлінського контролю.
- •47. Інструменти управлінського контролю.
- •48. Поведінкові аспекти контролю.
- •49. Умови ефективного та наслідки неефективного контролю.
- •50. Поняття контролінгу. Основні функції контролінгу. Елементи
- •52.Стратегічне планування, мета і принципи стратегічного планування. Види стратегій.
- •53.Тактичне планування, основні завдання і прийоми
- •54. Оперативне планування, мета, завдання і методи.
- •55.Перешкоди на шляху планування
- •57.Моделі стратегічного планування
- •1)Модель стратегічного планування на основі «стратегічної прогалини»
- •2) Модель стратегічного планування, що базується на врахуванні ринкових переваг
- •5)Моделі стратегічного планування,що враховують розміри підприємств
- •59. Місце планування у формуванні стратегічних рішень.
- •60. Процес формування стратегічного плану. Основні етапи.
- •61.Підходи до формування стратегічного плану. Планування від «досягнутого», оптимальне та адаптивне планування.
- •63. Класифікація інформації. Носії інформації.
- •64. Комунікаційний процес. Форми комунікацій в організаціях.
- •65. Використання інформаційних технологій в управлінні організацією
- •66. Система комунікацій як основний інструмент сучасного менеджера.
- •67. Основні види та форми спілкування менеджерів.
- •68.Методи поширення інформації про діяльність організації.
- •69. Неформальні комунікації в організації.
- •71. Класифікація управлінських рішень.
- •74. Адміністративна модель прийняття управлінських рішень.
- •75. Поведінкові аспекти ухвалення рішення.
- •76. Групове ухвалення рішень в організаціях.
- •78. Джеймс Марч і антираціональна концепція ухвалення рішень.
- •80. Японський досвід стратегічних рішень методом “ринги се”.
- •82. Поняття про моделі і методи прийняття управлінських рішень.
- •83. Необхідність моделювання. Моделювання як складова наукового підходу до прийняття рішень.
- •84.Прогнозування результатів прийняття рішень
- •85. Типи моделей: фізична, аналогова, математична.
- •86. Основні моделі застосування в менеджменті: теорія ігор, теорія черг, модель управління запасами, моделі лінійного програмування, імітаційні моделі, економічний аналіз.
- •88. Сучасні методи та моделі прийняття раціональних і стратегічних управлінських рішень.
- •89.Проблеми, повязані із невідповідністю моделей рівню сприйняття керівників.
- •90. Феномен влади в менеджменті
- •91.Поняття балансу влади. Класифікація форм влади.
- •92. Основні підходи до вивчення сутності лідерства.
- •93. Модель “управлінської решітки” Блейка і Моутона.
- •94. Концепція лідерської поведінки Танненбаума-Шмідта.
- •95. Модель ситуаційного лідерства ф. Фідлера.
- •96. Модель ситуаційного лідерства Херсея і Бланшарда.
- •97. Ситуаційні стилі керівництва “Шлях – мета” Мітчела і Хауса.
- •98. Ситуаційна модель викор стилів керівництва Врума та Йєттона.
- •99. Поняття керівництва і лідерства в менеджменті: подібність і відмінності.
- •100. Підхід до керівництва на засадах вертикальних попарних зв’язків Гріна.
- •101. Підходи до керівництва українського економіста Валерія Терещенка.
- •102. Формальне і неформальне лідерство.
- •103. Поняття про стилі керівництва. Автократичні, ліберальні і демократичні керівники.
- •104. Вплив на діяльність організації стилю керівництва окремих керівників у масштабах всієї організації та окремих підрозділів.
- •105. Проблеми пошуку найефективнішого стилю.
- •106. Поняття кар’єри та сфери її реалізації.
- •107. Модель ситуаційного лідерства Стінсона-Джонсона.
- •108. Концепція атрибутивного лідерства (причинно-наслідковий підхід до вивчення лідерства).
- •110. Конфлікти у сучасному менеджменті: моделі та концепції.
- •112. Рівні конфлікту в організації та їх джерела. Стадії конфлікту.
- •114. Поняття стресу. Причини стресу.
- •115. Рекомендації керівника щодо підвищення продуктивності праці та зниження стресу.
- •116. Сучасні підходи до управління конфліктними ситуаціями.
- •118. Управління опором.
- •119. Практика передових компаній світу в управлінні конфліктами та опором.
- •120. Поняття і сутність методів управління організаціями.
- •122. Тенденції розвитку економіки від управлінської до підприємницької.
- •123. Значення новаторства, інноваційних процесів.
- •124. Управління в умовах різних культур.
- •125. Технократизм і формалізм організаційної управлінської структури.
- •127. Підходи до оцінки ефективності управління.
- •126. Вплив бюрократії та корупції на ефективність управління.
- •128. Напрямки підвищення ефективності управлінської праці.
- •129. Волюнтаризм та анархія в менеджменті.
- •130. Організаційні зміни
- •131. Види ефективності.
- •132. Вплив сучасних тенденцій на ефективність управління.
69. Неформальні комунікації в організації.
Неформальні комунікації виникають спонтанно. Вони не санкціоновані менеджментом, підтримують формальні комунікації, заповнюють розриви у формальних комунікаціях і переслідують наступні цілі:
задоволення потреб працівників організації у соціальній взаємодії;
покращення результатів діяльності організації шляхом створення альтернативних, більш ефективних каналів обміну інформацією
70. Управлінські рішення та вимоги до них
Для того щоб прийняте рішення було найбільш ефективним, воно повинно відповідати ряду вимог: бути науково обгрунтованим, законним, актуальним, реальним, конкретним, несуперечливим, своєчасним, інформативним.
Вимога наукової обгрунтованості посідає особливе, чільне місце в ряду вимог, що пред'являються до управлінського рішення. Вона означає, що управлінське рішення повинно:
відповідати об'єктивним закономірностям, які діють у системі управління (закономірностям суспільно-історичного розвитку, в тому числі соціально-психологічним, а також загальним закономірностям управління в складних динамічних системах, що вивчаються кібернетикою ї наукою соціального управління);
засновуватися не вішалки ^І^тввіірнм Цю повної інформації, яка дає підстави для кваліфікованого визначення цілей, завдань, засобів і способів рішення цих завдань;
бути всебічним, тобто, по можливості» максимально враховувати всі аспекти питання, що розглядається.
Щоб бути науково обгрунтованим, управлінське рішення насамперед повинно засновуватися на врахуванні об'єктивних закономірностей і потреб суспільного розвитку.
К. Маркс вказував, що суспільство "ставить завжди тільки такі завдання, які воно може розв'язати, оскільки при найближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення є в наявності, або, принаймні, знаходяться у процесі становлення"
Вимога наукової обгрунтованості управлінського рішення передбачає ретельний аналіз обстановки на базі повної та достовірної інформації. Причому в сучасний період розвитку нашого суспільства великого значення набуває вимога передбачення, прогнозування суспільного розвитку, так званий прогностичний аспект.
Прогностичний підхід в управлінні – це систематичне наукове дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів на основі пізнаних конкретних закономірностей, притаманних суб'єкту і об'єкту управління3.
Після вимоги наукової обгрунтованості найбільш важливою вимогою до управлінського рішення є законність, яка передбачає, що всі управлінські рішення, незалежно від рівня суб'єкта управління, повинні засновуватися суворо на законі і бути спрямовані на його виконання. Ця вимога набуває особливого значення, коли мова йде про органи внутрішніх справ, сфера діяльності яких пов'язана з постійним втручанням у права громадян.
Вимога актуальності означає, що управлінське рішення насамперед повинно розв'язувати найбільш важливі, істотні для системи проблеми і питання, тобто такі, розв'язання яких створить умови для більш ефективного функціонування системи в цілому і окремих її елементів.
Реальність управлінського рішення передбачає його здійсненність, тобто не 'можна приймати нереальні, абстрактні рішення. Такі рішення викликають досаду виконавців і в своїй основі неефективні. Прийняте рішення повинно бути ефективним і відповідати силам та засобам системи (колективу), що його виконує.
Компетентність виражає ступінь знання суб'єктом управління явища, на яке він збирається впливати. Рішення може бути компетентним у тому випадку, якщо суб'єкт управління (керівник) із усіх можливих засобів, прийомів та способів виконання поставленого завдання вибере самі вигідні, доцільні, оптимальнг.
Вимога конкретності управлінського рішення полягає у чіткому, ясному формулюванні цілей, завдань і шляхів та засобів їх досягнення. Конкретність означає, що будь-яке управлінське рішення має бути сформульоване так, щоб виключалася можливість його двозначного тлумачення, щоб було ясно хто є організатором виконання, хто є виконавцем, в які строки має бути виконане рішення. Чим конкретніше управлінське рішення, тим більші гарантії його успішної та повної реалізації.
Управлінське рішення повинно бути несуперечливим. Вимога несуперечливості передбачає, насамперед, внутрішню несуперечливість рішення, тобто єдність поставлених у рішенні завдань, методів та засобів їх реалізації. Іншими словами, кожне поставлене завдання повинно бути підкріплене конкретними заходами щодо його вирішення. Як приклад невиконання цієї вимоги можна навести план роботи органу внутрішніх справ, заходи якого не відповідають висновкам із аналізу оперативної обстановки.
Окрім внутрішньої несуперечливості, управлінське рішення не повинно суперечити й іншим рішенням, зокрема, рішенням вищестоящих суаєктів управління, а також аналогічним рішенням, які були прийняті раніше. Це, так би мовити, зовнішня несу перечливість .
Наступна вимога – своєчасність рішення. Рішення повинно прийматися з урахуванням стану і розвитку як суб'єкта, так і об'єкта управління з урахуванням конкретних умов і бюджету часу для виконання поставлених завдань. Кажучи про своєчасність рішення, слід мати на увазі, що прийняття такого рішення залежить від вміння керівника правильно орієнтуватися в обстановці, осмислювати події і приймати його тільки тоді, коли воно дійсно назріло. Запізнення з прийняттям рішення, також як і його передчасне прийняття, прагнення обігнати події в рівній мірі є шкідливими, вони породжують формалізм і роблять рішення нездійсненним. Оптимальним (за своєчасністю) буде те рішення, яке приймається у самому початку виникнення проблеми, а в окремих випадках – при вірогідному виникненні ситуації і заздалегідь. Треба мати на увазі, що мова іде не тільки про своєчасність прийняття рішення, але й про своєчасність досягнення цілей. Адже під час розв'язання проблеми події розвиваються, і може статися так, що прекрасна ідея (альтернатива) застаріє і втратить смисл у майбутньому.
Ще однією вимогою до управлінського рішення є інформативність (або інформаційна ємність). Її смисл можна сформулювати так: у можливо меншому фізичному та знаковому обсязі у рішення має бути закладено як можна більше інформації4. Загальні місця, описовий матеріал, викладення відомих зведень знижують інформаційну ємність управлінського рішення і призводять до того, що, наприклад, у великому за обсягом наказі міститься мінімум інформації у власному смислі слова. Забезпечення інформаційної ємності інформації передбачає як ви соку професійну кваліфікацію суб'єкта управління і знання ним дійсного інформаційного потенціалу підлеглих, так і спеціальні зусилля щодо відбору, викладення та редагування матеріалу, що включається у кінцевий текст управлінського рішення.
