92. Основні підходи до вивчення сутності лідерства.

Виділяють три основні підходи: поведінковий, особистісний, ситуаційний.

Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва та стилів поведінки. Згідно з поведінковим підходом до лідерства, ефективність визначається не особистісними якостями керівника, а скоріше манерою його поведінки по відношенню до підлеглих. Динаміка поведінки відображає те, як розглядається лідер: в статиці (аналіз лідерських рис) чи в динаміці (аналіз лідерської поведінки). В першому випадку лідерство трактується головним чином в термінах відносно постійних та стійких рис характеру індивіда, тобто вважається, що лідер якби має певні природжені риси, які необхідні йому, щоб бути ефективним. В протилежність цьому поведінковий підхід заснован на висновках, зроблених на базі спостережень образів лідерської поведінки, тобто дій лідерів, а не успадкованих ним рис. Недолік містився в тенденції витікати з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва.

Підхід з позицій особистих якостей (особистисний підхід) Згідно з цим підходом, лідером може бути людина, яка володіє певним набором якостей особистості. Однак завдання складання їх повного переліку виявилося дуже складним. Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов`язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.

Ситуаційний підхід визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв`язку між лідером і ситуацією. Існують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне: 1) вплив посади - лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями; 3) взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі - наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.

93. Модель “управлінської решітки” Блейка і Моутона.

Це своєрідна матриця, утворена перетином двох складових лідерської поведінки: турботою про роботу і турботою про людей. Встановлення шкали матриці від 1 до 9 дає змогу окреслити зони п'яти основних лідерських стилів.Виділяють наступні стилі: 1.управління на засадах приміського клубу (уся увага на працівника, мінімум – на виробництво) 2.влада підпорядкування (максимум турботи про виробництво і мінімум – про працівників); 3.збіднене управління (невисока зацікавленість менеджера у збереженні свого робочого місця, так як мінімальна турбота як про працівників, так і про виробництво); 4.організаційне управління (однакова увага і людям, і роботі); 5.групове управління (максимум уваги людям і роботі, тому висока активність людей для досягнення цілей фірми). Згідно цієї моделі керівник може вибрати той стиль керівництва, який він важає оптимальним у даній ситуації. Недоліків як таких не має. Ефективність вибраного стилю залежить від того, як керівник поєднав його застосування із ситуацією. Згідно моделі для фірми оптимальним буде стиль 4., який після його застосування підвищить ефективність використання ресурсів та продуктивність праці, а також підтримує здоровий клімат в колективі.