105. Проблеми пошуку найефективнішого стилю.

Ефективність роботи на підприємстві в значній мірі залежить від стилю керівництва. Під стилем керівництва розуміється сукупність найбільш часто застосовуваних менеджером-керівником принципів і методів управління. Це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, яка виражається в тому, якими способами керівник, виконуючи свої функції, спонукає колектив до ініціативному та творчому виконання покладених на нього завдань; як контролює керівник діяльність підлеглих. Численні дослідження показують, що задоволеність колективу вище при демократичному стилі управління. Авторитарне керівництво негативно позначається на соціально-економічному кліматі в колективі, хоча зараз це найпоширеніший стиль управління. При цьому спостерігається, що дисциплінованість найбільш розвинена в колективах з демократичним і авторитарним стилем управління і найменш - при ліберальному стилі керівництва.

Таким чином, керівник, який бажає працювати ефективно, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль керівництва протягом усієї своєї кар'єри. Керівник повинен навчитися користуватися різними стилями, методами і типами впливу, які найбільше підходять для конкретної ситуації, для конкретного колективу і завдань, що стоять перед ним. Ефективність стилів управління не можна оцінювати поза конкретними ситуацій. При цьому слід враховувати:

- Особисті якості (уявлення про цінності, самосвідомість, основна позиція, ставлення до ризику, роль особистих мотивів, авторитет, виробничий і творчий потенціал, рівень освіти);

- Залежність від майбутніх завдань (містять вони творчі або новаторські елементи, ступінь сформульованості, наявність досвіду їх вирішення, вирішуються чи вони планово або як раптово виникають, чи повинні виконуватися індивідуально або в групі, тиск термінів);

- Організаційні умови (ступінь жорсткості оргструктури, централізоване і децентралізоване вирішення завдань, кількість інстанцій прийняття рішення, чіткість шляхів інформації і зв'язку, ступінь контролю);

- Умови навколишнього середовища (ступінь стабільності, умови матеріального забезпечення, соціальна безпека, панівні суспільні цінності і структури).

106. Поняття кар’єри та сфери її реалізації.

Кар'єра в широкому розумінні означає успішне просування в службовій, науковій чи виробничій діяльності, в досягненні слави, більш високого статусу, влади, матеріальних цінностей. Наука менеджмент виділяє два види:Професійна кар'єра — підвищення знань, вмінь, навичок. Професійна кар'єра може проходити по лінії спеціалізації (поглиблення в одній сфері, обраній на початку професійного шляху) або транспрофесіаналізації (оволодіння іншими сферами діяльності).

Внутрішньоорганізаційна кар'єра — це траєкторія руху персоналу в організації:вертикальному — професійне та посадове зростання в основній сфері діяльності, по сходинках зростання;горизонтальному- просування в іншу функціональну сферу діяльності, в інші підрозділи одного рівня;центрострімкому - просування, наближення до ядра керівництва, центру керівництва, участь у прийнятті рішень.

Формування трудової кар'єри здійснюється поетапно.Підготовчий (до 25р.) пов'язаний з одержанням середньої чи вищої освіти, професії. В цей період людина може змінити декілька видів діяльності в пошуках такої, яка б найкраще її задовольняла. Якщо така діяльність визначена, починається процес самоствердження працівника як особистості.Адаптаційний (25-30 pp.) — це період освоєння здобутої професії, набуття досвіду, навиків. На цьому етапі формується кваліфікація, виникає необхідність незалежності. В цей період створюється сім'я, що мотивує працівника до збільшення свого доходу. Етап просування (30—45 pp.). В цей період іде процес росту, просування по службі, зростає потреба в самоствердженні, досягненні більш високого статусу. Етан збереження (45—60 pp.) характеризується діями закріплення досягнутих результатів, наступає найвищий рівень удосконалення кваліфікації, знань, умінь, досвіду, майстерності. Людина досягає вершин незалежності і самоствердження. Завершальний етап (60—65 pp.) — пошук заміни, передача знань, умінь молоді, підготовка до виходу на пенсію. Це індивідуальний підхід. Так, в Японії вважається нормою, коли керівниками витого ешелону держави є люди віком до 80 років. Дослідником А.Єгоршиним виділено чотири види типових кар'єр:

а)"роздоріжжя" - характерні для молодих спеціалістів, яким необхідно зробити вибір між гарантією місця роботи і особистою свободою.

б) "змія" - поєднання кар'єри спеціаліста у своїй справі і лінійного керівника в) "драбина" - кожну посаду на шляху просування працівник займає приблизно однаковий час;г) "трамплін" - стрибок у пенсійний стан і консультаційну діяльність