8. А. Файоль. Принципи менеджменту.

1) Поділ праці: достатньо просто провести ряд нехитрих процедур по передоручення працівникам окремих операцій, як продуктивність праці різко зросте внаслідок того, що персонал отримає більше можливості зосередити свою увагу. 2) Повноваження і відповідальність: там, де ви наділені повноваженнями, на вас повинна покладатися також і відповідальність. Право віддавати накази завжди має бути урівноважене відповідальністю за наслідки цих наказів. 3) Дисципліна: взаємовідносини всередині організації повинні бути формалізовані за допомогою встановлених правил, причому в будь-якому разі не слід забувати про те, що в основі кожного правила повинен лежати принцип справедливості. 4) Справедливість у всьому: справедливість = доброта + правосуддя, як сформулював це сам Файоль. Ви повинні вміти стати на місце підлеглого, подивитися на ситуацію його очима, але в той же час зробити прийняти неупереджене рішення. 5) Винагорода: справедливість повинна бути підтримана відповідними матеріальними засобами, якими будуть винагороджуватися зусилля співробітника. 6) Єдиноначальність: кожен член організації повинен мати над собою лише одного керівника і отримувати тільки його розпорядження. 7) Єдність мети - єдність зусиль: працівник або група працівників повинна одночасно працювати лише по одному плану, спрямованого на досягнення однієї мети. 8) Централізація щодо ситуації: процеси в організації повинні бути, безумовно, централізовані, проте цей принцип - не догма, а тому ступінь централізації залежить від коректного випадку. 9) Принцип скалярною ланцюга: ієрархія ніколи не повинна порушуватися, всі управлінці з самого нижчого рівня і аж до топ-менеджменту повинні утворювати єдину вертикаль - «скалярних ланцюг", за термінологією Файоля. 10) Спільні інтереси домінують над особистими: інтереси конкретної людини ніколи не повинні переважувати інтереси всієї організації. 11) Порядок: всьому своє місце і своє місце для всього. 12) Стабільність персоналу: плинність кадрів послаблює організацію, отже, подібні явища неприпустимі для успішної організації. 13) Корпоративний дух: згуртованість працівників - ще одне неодмінна умова досягнення цілей організації. 14) Ініціатива: працівники не повинні бути машинами для виконання задумів менеджера (згадаємо Тейлора, В розумних межах повинні бути присутніми й ініціатива.

9. Вклад вітчизняних вчених і практиків у розвиток науки управ.

На різних етапах розвитку управлінської науки істотний внесок в неї зробили такі українські вчені, як Крезісов, Кузьмін, Лукінов, М. Туган-Барановський, Чухно, Яснопольський та інші. 

Яснопольський – «теорія місцевого самоврядування» побудована на основі диференційованого врахування економічної ефективності територій. Слупський – засновник математичного модулювання економічних процесів та праксеології. Михайло Туган – Барановський – перший у світі здійснив класифікацію потреб, розглядав майбутнє суспільства як сукупність коперативних форм виробничо – господарської діяльності людей. В нашій країні управлінська наука розвивалась в рамках підходів, які панували в СРСР. Хоча науково-пошукові дослідження спрямовувались врешті-решт на вдосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід в галузі управління все ж таки був накопичений. Можна виділити 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди: 

1 період (жовтень 1917 р. — березень 1921 р.). Розроблялись форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та державне регулювання.

2 період (1921—1928 рр.). Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництва, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явились трести і синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

3 період (1929—1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, увагу приділяли удосконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4 період (1946—1965 рр.). Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвела до поглиблення адміністрування.

5 період (1965—1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської реформи через посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність реформ, які проводилися в рамках адміністративно-командної системи. 

6 період (1975—1988 рр.). Характеризується все глибшим усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, яка склалась в економіці СРСР. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ.7 період (1985 р. і донині). Проведення економічних реформ. Цей період можна поділити на 5 підетапів:

а) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку; 

б) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин;

в) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооператив.