2. Економічна теорія та інші економічні дисципліни

Економічна теорія — органічна частина комплексу економіч­них дисциплін, що складають економічну науку.

Економічна теорія є наукова (методологічна) основа всього комплексу економічних дисциплін. Вона розглядає найзага-льніші принципи, поняття, категорії, закономірності, які прита­манні економіці як великій системі. Всі інші економічні дисцип­ліни вийшли з економічної теорії, відокремились від неї. Сучас­на економічна наука нараховує в своєму складі понад 50 дисциплін.

В цьому комплексі, крім економічної теорії, виділяються ще три основні групи дисциплін: функціональні дисципліни, що відображають зміст окремих функцій системи (управління і ор­ганізація, фінанси, кредит, грошовий обіг тощо); галузеві дисци­пліни, які характеризують функціонування окремих галузей ма­теріального та нематеріального виробництва (промисловості, сільського господарства, будівництва, а також охорони здоров'я, освіти тощо); дисципліни що розглядають загальну методику (статистика, економічне моделювання тощо).

Слід відзначити, що дисципліни різних груп взаємопов'язані, в кожній групі використовуються елементи економічних дисци­плін інших груп. Так, в галузевих економічних дисциплінах є елементи загальної теорії (стосовно даної галузі), а також функ­ціональні і методичні елементи (так само стосовно галузі).

В сучасних умовах посилюється також зв'язок економічних дисциплін з неекономічними (правовими, соціологією, психо­логією, математикою, технікою, товарознавством тощо). Зокре­ма, така інтеграція економічних дисциплін з неекономічними притаманна маркетингу і менеджменту.

Принципова схема систематики економічних дисциплін ілю­струється схемою (рис. 1).

Рис. 1. Система економічних дисциплін і їх взаємозв'язки

Одним з сучасних аспектів економічної науки — теоретичної і прикладної — є класифікація дисциплін в залежності від масш­табу огляду економіки як системи. За цією ознакою розрізняють макроекономіку і мікроекономіку. Перша з них вивчає економіку в цілому як функціонуючу систему з її структурою, взаємоз­в'язками, показниками ефективності функціювання тощо. Мік-роекономіка вивчає діяльність господарських суб'єктів та їх асо­ціацій, їхню поведінку, фактори, що на неї впливають, умови успішної діяльності тощо.

Слід відзначити, що систематика економічної науки, склад дисциплін, що в неї входять, їх зв'язки не залишаються незмін­ними, їх еволюція відображає розвиток економічної науки.

3. Функції економічної теорії і тенденції її розвитку

З моменту свого виникнення економічна наука виконувала три основні функції: практичну, науково-пізнавальну та ідеоло­гічну.

Економічна наука виникла з практичних потреб людей, з нео­бхідності узагальнити практичний досвід трудової діяльності, одержати корисні рекомендації. В цьому розумінні практична функція відображає первісне призначення економічних знань.

На певному етапі свого розвитку економічна наука (точніше, саме в процесі перетворення первісних знань в науку) стала ви­конувати і науково-пізнавальну функцію. Зміст науки збагачува­вся узагальненнями — поняттями, категоріями. Носії наукових знань намагалися зрозуміти суть і закономірності економічних процесів.

Економічна наука виникла і розвивалась в суспільстві, яке поділялось на класи, соціальні групи, що відрізнялись своїми ін­тересами. Тому економічна наука з моменту свого виникнення не могла не виконувати також і ідеологічної функції. Вона відоб­ражала інтереси панівних класів, намагалась виправдати існуючі економічні відносини зобразити їх вічними і природними.

У своєму розвитку економічна наука пройшла тривалий істо­ричний шлях. У період свого виникнення і становлення еконо­мічна наука існувала як єдине ціле і не поділялась на окремі дис­ципліни. Більше того, її представники (такі, як Платон, Аристотель, Ксенофонт) займалися не тільки економікою, але й багатьма іншими науками. Такий універсалізм економічної нау­ки та її носіїв у Європі тривав до пізнього середньовіччя.

Розвиток торгівлі, особливо міжнародної, обумовив виникне­ння меркантилізму. Прихильники цього напрямку вважали, що головним джерелом багатства є торгівля, а основною його формою — гроші (у вигляді золота і срібла).

Подальший розвиток економіки переніс увагу економічної науки із сфери обігу на виробництво, причому спочатку в його аграрний сектор, що було обумовлено особливостями цього пе­ріоду. Цей етап економічної науки був представлений фізіокра­тами, прихильниками теорії, згідно з якою головним джерелом багатства суспільства вважається праця на землі, в сільському го­сподарстві. Саме в цей період починається процес розгалуження економічної науки на окремі дисципліни, зокрема, відокремлен­ня бухгалтерського обліку, статистики.

Розвиток промислового виробництва викликав до життя кла­сичну економічну теорію (політичну економію), її головними представниками були Адам Сміт і Давід Рікардо. Оцінка значен­ня її як класичної обумовлена її роллю в історії економічної нау­ки. В ній вперше розкриті численні поняття, категорії, без яких пізніше не могла обійтись жодна економічна теорія (хоч деякі з них звертались до цих категорій лише як до об'єктів критики). До таких категорій належать вартість, ціна, прибуток, процент, заробітна плата, земельна рента, функції грошей тощо.

Економічна теорія К. Маркса значною мірою заснована на використанні категорій класичної політичної економії. Але при цьому в марксизмі положення класичної теорії трансформовані так, щоб довести експлуататорську суть капіталізму, антагоніс­тичний (непримиренний) характер його суперечностей і обґрунтувати головний висновок — про неминучість загибелі капіталіз­му і заміни його суспільством, заснованим не на приватній, а на суспільній власності, що дозволить здійснити планомірну орга­нізацію суспільного виробництва.

На противагу економічній теорії К. Маркса виник ряд альтер­нативних теорій (таких як теорія «трьох факторів», що заперечу­вала тезу про експлуатацію праці капіталом, або теорія «гранич­ної корисності», яка не визнавала категорію вартості як основу ціни). Слід відзначити, що й альтернативні теорії носили класо­вий характер (хоч їх засновники і прихильники заперечували цей факт).

Однак розвиток економіки, особливо другої половини XX століття, пішов шляхом, який не був передбачений ні теорією марксизму, ні альтернативними теоріями. Спроба створити еко­номічну систему на основі скасування приватної власності спри­чинила всеосяжне одержавлення економіки. Виникла нежиттєз­датна планово-директивна система. Але, з іншого боку, показала свою неспроможність і система нічим не обмеженого вільного саморегулювання і саморозвитку, яка призвела економіку до глибокої криз

Сучасна економічна діяльність відмовляється від планово-ди­рективної системи і йде шляхом трансформації ринкової еконо­міки. В ринковій економіці залишилась її соціально-економічна основа — приватна власність. Збереглись і її головні риси — зда­тність до саморегулювання і саморозвитку на засадах конкурен­ції. Разом з тим ринкова система набуває нової якості — здатнос­ті до цілеспрямованого регулювання з боку держави та її владних структур, до функціонування в інтересах суспільства. У регульо­ваній ринковій економіці забезпечується і формування еконо­мічних стимулів, і відносно стабільний розвиток, і компроміс різних, іноді суперечливих інтересів на основі соціального парт­нерства.

Всі новітні процеси знаходять своє відображення в сучасній економічній науці, в особливостях її змісту. Сучасна економічна наука використовує фундаментальні положення класичної тео­рії, а також марксизму (наприклад, про необхідність соціальної орієнтації економіки). Одночасно в економічній науці широко використовуються досягнення альтернативних теорій, наприк­лад, в частині вивчення попиту населення, механізмів ринкового ціноутворення, розробки оптимальних рішень тощо. Поєднання елементів різних напрямків економічної науки особливо яскраво проявляються в її методах.