Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи економічної теорії.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Тема 14. Ринок праці та безробіття. Державне регулювання ринку праці

Ринок праці та його місце в ринковій економіці. Необхідність резерву трудових ресурсів. Безробіття та його види. Пробле­ма зайнятості. Державне регулювання ринку праці.

1. Ринок праці та його місце в ринковій економіці. Необхідність резерву трудових ресурсів

В ринковій економіці забезпечення підприємств та інших ла­нок суспільства робочою силою здійснюється через ринок праці.

Ринок праці — це найважливіша умова функціонування рин­кової системи. Він істотно відрізняється від інших ринків, ос­кільки на цьому ринку продаються та купуються не товари, ка­пітали чи нерухомість, а робоча сила, носіями якої є члени сус­пільства, працюючі за наймом (або мають намір працювати за наймом). Це характеризує ринок праці як особливу сферу відносин — економічних та соціальних.

Ринок праці становить основу підприємництва. Ця область діяльності стає можливою за умови, якщо є ринок робочої сили функціонує постійно. Чимала частина підприємств, не тіль­ки великих та середніх, але й малих можуть створюватися та фу­нкціонувати лише за таких умов.

Динамізм ринкової системи також передбачає наявність рин­ку праці. Як вже відзначалося, відмінна особливість ринкової системи заключається в тому, що імпульс її саморозвитку та структурним зрушенням дає зміна ринкового попиту. Але сліду­вати цьому імпульсу ринкова система може тільки при наявності ринку праці, що дозволяє у будь-який момент часу та у будь-якому місці створити нові підприємства, поширювати діючі.

Наявність ринку праці є однією з умов раціонального вико­ристання трудових ресурсів суспільства, оскільки попит на робо­чу силу, відбиває дійсні потреби суспільства. Разом з тим стиму­лює відповідну цьому попиту пропозицію робочої сили. Тим са­мим створюються передумови для такого поєднання ринкових елементів, за яких найбільш повно використовується потенціал трудових ресурсів.

Як і на всякому ринку, на рийку праці економічні відносини проявляються через попит та пропозицію. Попит на робочу силу створюють суб'єкти ринкової економіки — підприємства та їх асоціації, а також організації, що не відносяться до господарських суб'єктів (наприклад, бюджетні). Пропозиція робочої сили походить від її власників, тобто людей що мають намір працюва­ти за наймом. Але, як і на ринку споживчих товарів відповідність попиту та пропозиції не означає їх абсолютної рівності. Умовою такої відповідності є деяке перевищення пропозиції над попи­том. Без такого перевищення ринок не може функціонувати. Ри­нок праці у цьому відношенні не є винятком. Із цього випливає, що ринок праці припускає наявність деякого резерву незайнятої робочої сили, тобто безробіття.

Необхідна величина резерву незайнятої робочої сили законо­мірно зумовлена об'єктивними та суб'єктивними факторами. З одного боку величина резерву повинна забезпечувати здатність ринкової системи до саморозвитку та самоорганізації, тобто бути достатньою для зростання сфер прикладання праці та структур­них зрушень у них. З іншого боку, оскільки носіями робочої си­ли, її власниками є члени суспільства, величина резерву повинна відбивати їх природне право змінювати місце роботи, рід занять.

Сучасна ринкова економіка припускає оптимізацію величини резерву робочої сили, тобто зведення її до рівня, при якому вона відповідає згаданим вище критеріям — забезпеченню динамізму ринкової економіки при мінімальних соціальних втратах від без­робіття. В цьому заключається одне з завдань державного регу­лювання ринкової економіки.

В сучасній практиці для оцінки відносної величини резерву незайнятої робочої сили використовують два показники: по-пе­рше, відношення кількості незайнятих робітників до чисельності працюючих (причому не тільки за наймом); по-друге, середню тривалість часу між моментами звільнення з однієї роботи та вступу на іншу роботу (днів, тижнів).

На відміну від ринкової у планово-директивній системі забез­печення господарських та інших ланок товариства трудовими ресурсами здійснювалося на принципово інших засадах. Ство­рювалася система централізованого планування та організовано­го набору трудових ресурсів. Кожне підприємство одержувало планові ліміти чисельності персоналу в цілому та по категоріям. Причому ліміти встановлювались за формальними критеріями. Такий порядок неминуче відривав фактичну наявність персоналу від реальної потреби в ньому. Створювалася брехлива картина благополуччя у вигляді повної забезпеченості підприємств тру­повими ресурсами при низькій ефективності їх використання. Ця система відрізнялася громіздкістю, неспроможністю опера­тивно реагувати на закономірні зрушення у поділі праці, переш­коджала втягненню у народногосподарський обіг таких факторів як неповна та повторна зайнятість.

Один з основних напрямів переходу від планово-директивної системи до ринкової міститься в формуванні ринку праці. Це за­вдання вирішується в загальному руслі заходів, що складають зміст економічної реформи. Найважливішою основою ринку праці, є зміна структури власності на основі роздержавлення підприємств, оскільки саме з цим пов'язана радикальна зміна способу забезпечення підприємств трудовими ресурсами. Од­нією з важливих умов формування ринку праці є утворення шару малих підприємств (малого бізнесу), який, як вже зазначалося, становить буферну зону ринкової економіки, тобто зону, здатну всмоктувати надлишок робочої сили та, разом з тим, бути джере­лом її поповнення, якщо на неї росте попит. Саме в цей період державі слід сформувати механізм (податковий, кредитний, ва­лютно-фінансовий), здатний впливати на рівень зайнятості, на її структуру. Разом з тим повинна створюватися інфраструктура ринку праці, мережа закладів, що забезпечують його функціону­вання, а також система соціального захисту постраждалих від безробіття.