2. Економічні та соціальні втрати від монополізму

Монополізм тягне за собою чималі економічні втрати. Вони зумовлені насамперед деформаціями ринкових механізмів, їх руйнуванням. При цьому треба відзначити, що різноманітні шипі монополізму по-різному взаємодіють з ринковою системою. Деякі з них у залежності від ряду умов здатні або ставати складовою ринкових механізмів, або їх руйнувати.

Найбільшу потенційну небезпеку містить у собі монополізм, що виникає на основі концентрації та централізації виробництва та капіталу. Нижче слідують зв'язані з монополізмом основні чи­нники економічних та соціальних втрат суспільства.

По-перше, руйнуючи конкурентне середовище, монополізм разом з тим деформує ринкові механізми ціноутворення. В умо­вах монополії ціни втрачають властивість еластичності, перес­тають реагувати на зміну попиту. При цьому подавляються сиг­нали, що ідуть від попиту до виробництва, спотворюються нап­рями інвестицій, що перестають відповідати дійсним потребам суспільства.

По-друге, монопольні ціни та надприбуток від них подав­ляють стимули науково-технічного прогресу, роблять його неви­гідним. Тим самим економіка прирікається на затратність, екс­тенсивний розвиток, низьку ефективність.

По-третє, монополізм тягне за собою втрати споживачів, зни­жує життєвий рівень населення. Втрати населення зумовлені різницею між монопольними та рівноважними цінами. Сумарна величина цієї різниці, є з одного боку, втрати населення, а з іншого — виграш монополій. Причому втрати населення не об­межуються збитками від монопольно високих цін. Втрати його заключаються також і в тому, що монополія дає не ті товари, що необхідні покупцеві і не тоді, коли вони йому необхідні.

Втрати від монополізму пов'язані не тільки з руйнуванням ко­нкурентного середовища та встановленням монопольних цін. Вони зумовлені також впливом, що монополізм виявляє на сфе­ру управління ринковою економікою. Прагнучи зберегти своє панування, монополія розповсюджує свій вплив на органи влади — законодавчі та виконавчі. її головна мета — не допустити реальних антимонопольних заходів, замінити їх формальними, тоб­то такими, від яких можна легко ухилитися.

Можливість всіх перелічених економічних та соціальних втрат несе в собі і «природна» монополія, тобто олігополія. Втра­ти від цього виду монополізму підсилюються тією обставиною, що він виникає головним чином у базових галузях, а також у га­лузях інфраструктури економіки. В результаті цього виникає ла­нцюгова реакція наслідків. Монопольні ціни у таких галузях як енергетика, транспорт, зв'язок тощо тягнуть за собою зниження ефективності та конкурентоспроможності всієї національної економіки.

Монополізм, що виникає на основі лідерства у технології та престижної торгової марки, відрізняється здатністю до поєднан­ня з механізмами ринкової економіки. Ці види монополізму є результатом успішних зусиль суб'єктів ринкової економіки в оп­рацюванні та реалізації своєї стратегії та тактики. Найважливіше завдання маркетингової діяльності заключається саме в тому, щоб створити свої технологічне лідерство, підвищити престиж своєї торгової марки. Однак відомий потенціал втрат закладений і у цих видах монополізму. Втрати виникають, якщо панування на ринку супроводжується руйнуванням конкурентного середо­вища, якщо монополії обмежують доступ на ринок конкурентів. В цьому випадку лідерство у технології деградує та перетворюється у систему гальмування новизни, а торгова марка стає одним з рекламних трюків, за яким переховується погіршення якості товарів.

Ринкова економіка невідривна від державного монополізму. Сучасна держава володіє величезними можливостям для монополізації різноманітних сфер ринкової економіки. Як вже, відзначалося, ці можливості використовуються, по-перше, з метою регулювання ринкової економіки, забезпечення її стабільності, динамічного розвитку, удосконалення її структури, по-друге, для формування доходів державного бюджету, тобто з фіскальною метою. Однак, будучи складовою сучасної ринкової економіки, державний монополізм при деяких обставинах здат­ний перетворюватися у руйнівний чинник ринкової системи. Таке трапляється в умовах, якщо держава намагається вирішити свої політичні завдання, не враховуючи своїх економічних мож­ливостей. Виникає неминуча інфляція, що переростає у гіперінфляцію, розлад грошової системи. Криза економіки супрово­джується зростаючими економічними та соціальними втратами.

Як вже відзначалося, тотальний державний монополізм є ор­ганічною складовою планово-директивної системи, однієї і її головних основ. Втрати від цього монополізму економічні та соціальні — проявляються у збільшенні дефіцитності неринкової економіки, у зростанні марнотратстві та збитків від неї, в несприйнятливості до науково-технічного прогресу. У кінцевому підсумку планово-директивна система, незалежно від забезпеченості ресурсами та розмірів нагромадженою багатства, виявляється нездатною підвищити життєвий рівень населення, довести його до сучасних життєвих стандартів. Ця тенденція зростання втрат є безальтернативною. В цьому проявляється прогресуюче виродження системи, її неспроможність та історич­на приреченість.

В період переходу від планово-директивної системи до рин­кової протягом деякого часу суспільство продовжує нести еко­номічні та соціальні втрати від тотального державного монопо­лізму. Але тривалість часу, протягом якого суспільство несе ці втрати, а також їх розмір багато в чому залежить від того, нас­кільки послідовно та рішуче проводяться ринкові реформи. То­тальний державний монополізм, представлений апаратом дер­жавних структур (центральних, відомчих, територіальних) праг­не до самозбереження шляхом зміни зовнішніх форм монополізму. Опір ринковим відносинам іде по всіх лініях. Відо­мства перешкоджають виходу з свого підпорядкування підприємств. Великі підприємства, набуваючи самостійності, прагнуть не усунути монополізм взагалі, а замінити відомчий монополізм своєю монополією. Створені державою асоціації підприємств, втративши адміністративну владу, прагнуть компе­нсувати свої втрати іншими засобами, наприклад, встановивши свою фактичну монополію на придбання та продаж енергоно­сіїв. Органи державної влади (центральні та місцеві), не маючи можливості впливати на підприємства економічними засобами (внаслідок непрацюючих ринкових механізмів), прагнуть відро­дити адміністративний тиск і при цьому збільшують податки. Причому збільшення податків та відрахувань позбавляють підприємства не тільки прибутку, але й оборотних коштів. Все це веде до подальшого скорочення виробництва, поглиблення кри­зи та інфляції. Вихід економіки з цього стану можливий лише на основі послідовних та рішучих ринкових реформ, одним з голов­них напрямів яких є подолання тотального державного монопо­лізму та його рецидивів.