Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи економічної теорії.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

3. Етапи розвитку продуктивних сил. Сучасний технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства розвивалися протягом всієї іс­торії людства. В процесі їх розвитку можна виділити окремі ве­ликі етапи, або технологічні способи виробництва, кожний з яких відрізняється своїми ознаками, характером знарядь праці, організацією праці, технологією.

Перший, найтриваліший період в історії продуктивних сил охоплює десятки і сотні тисячоліть і відомий під назвою кам'я­ний вік (ранній, середній і новий). Особливостями цього періоду було застосування кам'яних знарядь праці, консервативність ме­тодів виробництва, дуже повільний (хоч і поступовий) розвиток продуктивних сил.

Подальший розвиток продуктивних сил зв'язаний із застосу­ванням металів як матеріалу для виготовлення знарядь праці, спочатку бронзи (сплаву міді з оловом), потім — заліза, відповід­ні технологічні способи виробництва одержали назву бронзового і залізного віків. Це також тривалий етап розвитку продуктивних сил (хоч і небагато коротший за попередні). У своїй сукупності ці технологічні способи виробництва тривали декілька тисяч ро­ків. Порівняно з первісним суспільством стали складнішими знаряддя праці, хоч з сучасного погляду вони залишалися прос­тими і примітивними. Для обробки землі застосовували соху, мотику. З'явилися найпростіші механізми — для підняття води, помелу зерна, прядіння й ткання тощо. В цей період була також проста кооперація праці, яка давала можливість створювати ве­ликі будівлі, зрошувальні споруди тощо.

Економічні відносини цього періоду мали рабовласницьку і феодальну форми з їх примусовою працею і відповідними фор­мами власності. Таким економічним формам відповідали по­вільні темпи розвитку продуктивних сил, їх консервативний ха­рактер.

Більш прискорений розвиток продуктивних сил пов'язаний з удосконаленням кооперації праці і виникненням машинного виробництва. Індивідуальна праця у відокремлених майстернях середньовічних цехів витісняється спільною працею спочатку у вигляді простої кооперації, пізніше — в мануфактурі, яку відріз­няє глибокий технологічний (або подетальний) поділ праці. В свою чергу, поділ праці на найдрібніші операції створює основу для заміни ручної праці машинною, тобто виникнення машин­ного виробництва. Промислове виробництво перетворюється на фабрично-заводське. Причому відповідно виникає і його енерге­тика — спочатку гідравлічна, потім парова і, нарешті, електрич­на. Аналогічні процеси (хоч в іншій формі і з запізненням) відбу­ваються і в сільському господарстві. Тут процес проявляється не тільки в застосуванні машин і механізмів у землеробстві, але й у створенні галузей, які разом з сільським господарством утво­рюють агропромисловий комплекс.

Всі ці процеси становлять зміст машинного технологічного способу виробництва (або фабрично-заводського). Іноді його ще називають індустріальним, враховуючи розповсюдження індуст­ріальних методів виробництва в усіх галузях економіки. Форму­вання і розвиток машинного технологічного способу виробниц­тва здійснювалось у взаємозв'язку з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин. Такі економічні форми сприяли небаченим раніше високим темпам зростання продуктивних сил, глибоким змінам структур економіки і в самому способі її функціонування. Але з часом виникла суперечність між потреба­ми подальшого розвитку продуктивних сил та економічними формами, заснованими на дії нерегульованих ринкових механіз­мів. Подолання цієї суперечності започаткувало перехід до ново­го сучасного, технологічного способу виробництва.

Сучасний технологічний спосіб виробництва формується на основі величезного зростання виробництва — матеріального і нематеріального.

Техніка, технологія і сучасна організація виробництва вима­гають надзвичайного поглиблення суспільного поділу праці, ви­никнення нових галузей праці, ускладнення зв'язків між ними. Внаслідок цього ускладнився зв'язок між виробництвом і кінце­вим споживанням. Отже, підвищилися вимоги до збалансовано­сті галузей і сфер економіки. Водночас зростання продуктивних сил зробило виробництво більш динамічним, здатним швидше змінювати технологію, переходити на виробництво нових това­рів і послуг, реагувати на зміни в суспільному попиті, його стру­ктурі. Розвиток продуктивних сил проявляється також в зроста­ючій їх інтернаціоналізації, яка є основою інтеграції націона­льних економік у світове господарство. Отже, всебічне ускладнення продуктивних сил є найважливішою ознакою суча­сного технологічного способу виробництва.

Ще одна особливість сучасного технологічного способу виро­бництва полягає в зростанні ролі та значення наукових підходів до розвитку продуктивних сил, тобто по суті в інтеграції науки і виробництва. Розвиток продуктивних сил перестає бути емпіри­чним процесом, здійснюваним на основі лише ринкового саморегулювання. Науковими стають не тільки технологія виробництва, але й методи регулювання економіки як системи. Наукова основа дозволяє впливати на темп розвитку виробництва, його структуру, уникати кризових явищ, складати обґрунтовані прогнози подальшого розвитку матеріального і нематеріального виробництва.

Нарешті, особливістю сучасного технологічного способу ви­робництва є формування розвиненої інформаційної системи. По суті вся сучасна економіка з її продуктивними силами набуває риси інформаційної системи. Зростаюча частина послуг являє собою інформаційний процес — збирання, нагромадження, об­робка і видача інформації. Інформаційно насиченими стають процеси праці, організація і технологія, а також розвиток науки, освіти, охорони здоров'я тощо.

Всі ці особливості сучасного технологічного способу вироб­ництва органічно зв'язані з еволюцією його економічних форм. Причому основна тенденція розвитку економічних форм — пе­рехід від стихійної нерегульованої ринкової економіки, яка була притаманна попередньому способу виробництва, до науково ре­гульованої ринкової економіки, здатної до збалансованого роз­витку на основі науково-технічного прогресу, підвищення жит­тєвого рівня населення відповідно до росту життєвих стандартів, а також до вирішення глобальних проблем, які постають перед сучасним суспільством.