3. Інфляція, її причини, механізми і наслідки

Інфляція — це такий процес в економіці, за яким відбу­вається знецінення грошових знаків. При цьому вони втрачають здатність повноцінно виконувати функції засобу обігу та плате­жу.

В ринковій економіці інфляція проявляється в відкритій формі, тобто як підвищення цін на товари та послуги та відпо­відне знецінення наявних грошей і заощаджень. Для планово-директивної системи притаманна придушена форма інфляції, коли знецінення грошей супроводжується обманливою видиміс­тю зовнішнього благополуччя.

Відкрита інфляція в певних межах не руйнує ринкові механіз­ми, хоч і призводить до їх деформації. Ринок продовжує генеру­вати цінові сигнали, стимулювати розвиток виробництва, раціо­нальне використання ресурсів. В цій властивості відкритої інфляції закладена можливість її подолання.

Інфляція впливає на ринкову економіку та соціальні процеси, що в ній відбуваються через механізми інфляційних очікувань та взаємозв'язку інфляції з витратами.

Механізм інфляційних очікувань проявляється в певному типі поведінки покупця товарів та послуг. У них виникає стійка впевненість, що підвищення цін носить нестримний характер, що зростання цін не можливо зупинити. Тим самим нагнітається поточний попит, який росте не тільки за рахунок регулярних до­ходів, підвищення в ньому частки операційного попиту, але й за рахунок скорочення заощаджень. Це призводить до відставання пропозиції від попиту, в свою чергу це дає імпульс подальшому зростанню цін. За умови високої міри монополізації торгівлі до­датковим фактором зростання цін стає також й приховування товарів в чеканні подальшого підвищення цін.

Механізм взаємозв'язку інфляції та витрат (спіраль «витрати ціни») має в своїй основі ті ж тенденції зростання цін. Підвище­ння цін веде до зниження реальних доходів населення. Виникає соціальний тиск з метою підвищити заробітну плату, індексувати інші види доходів, а також заощадження, щоб компенсувати втрати споживачів від інфляції. Але зростання заробітної плати збільшує витрати підприємств і змушує їх підвищувати ціни. Чим більші компенсації, тим крутіша спіраль «витрати-ціни».

Якщо дію цих інфляційних механізмів не зупинити, вони здатні привести грошову систему у стан гіперінфляції, за якою настає повний розвал грошової системи, втрата довіри до націо­нальної валюти, витиснення її більш стійкими валютами інших країн. Кінцевим підсумком гіперінфляції є криза національної економіки, скорочення виробництва, відтік з країни ресурсів, скорочення інвестицій тощо. Попередити такий розвиток подій може лише дійова антиінфляційна політика держави.

Як вже зазначалася, для планово-директивної системи на відміну від ринкової економіки характерна придушена інфляція. Навіть при самому високому її рівні залишається обманлива ви­димість стійкості грошей, оскільки формально ціни не ростуть, а заощадження (також формально) не знецінюються. Придушена інфляція проявляється в підсиленні дефіцитного характеру еко­номіки, тобто в поширенні кола товарів та послуг, що зникають з вільного продажу і підлягають централізованому розподілу. При цьому, як вже згадувалося, створюється система градацій реальної цінності грошових знаків, що знаходяться в руках різних покупців. Ця система градацій по суті стає невід'ємною частиною привілеїв, якими користуються керівники в команд­но-адміністративної ієрархії залежно від їх рангу.

Треба визначити, що засобів боротьби з придушеною інфля­цією немає і не може бути. Щоб її подолати, треба перетворити інфляцію з придушеної у відкриту. А це можливо тільки на ос­нові переходу від планово-директивної системи до ринкової.

Причиною інфляції є приріст грошової маси, що не має відповідного товарного покриття. Проте це не означає, що в умовах інфляції в обігу створюється надлишок грошей. Навпаки, суб'єкти ринкової економіки — підприємства, населення (пра­цюючі та пенсіонери) зазнають гостру нестачу в грошових кош­тах. Причина цього полягає в тому, що зростання цін, як прави­ло, випереджає як зростання доходів підприємств, так і зростан­ня доходів більшої частини населення.

Основним фактором зростання грошової маси в обігу є де­фіцит державного бюджету, що компенсується емісією грошових знаків.

Небезпека бюджетного дефіциту існує в усіх країнах світу не­залежно від типу економічної системи. Як вже зазначалося, найбільш загальною причиною бюджетного дефіциту є такі «пе­рекоси» в державній політиці, за яких втрачається відповідність між витратами держави і наявними у нього реальними джерела­ми. Особливо велика така небезпека в країнах з тоталітарними режимами внаслідок зневаження в них законами грошового обігу, відсутністю сучасної банківської системи з незалежним центральним банком. Це дозволяє роздувати до величезних розмірів військові видатки, видатки на утримання апарату упра­вління, списувати зростаючу кредитну заборгованість тощо. Все це заганяє інфляцію настільки глибоко, що весь господарський механізм не виконує свої функції, а система виявляє свою неспроможність.

Інфляція негативно впливає на економічну та соціальну сфери суспільства. Вона знижує життєвий рівень більшої частини населен­ня, підсилює майнову нерівність. Крім того, інфляція деформує сти­мули зростання виробництва та інвестиційної діяльності, знижує дієвість економічних регуляторів народного господарства.

Одним з найбільш відчутних результатів інфляції є зниження реальних доходів населення, що притаманне як відкритій, так і придавленій інфляції. Це зумовлено тим, що компенсації втрат від інфляції ніколи не бувають повноцінними — вони завжди відстають від зростання цін та запізнюються по відношенню до нього. Крім того, компенсації збільшують номінальні рівні гро­шових доходів, що тягне за собою підвищення частки податків в доходах населення.

Втрати від зниження реальних доходів особливо великі в умовах придушеної інфляції. Це зумовлено насамперед тим, що тоталітарні держави рідко та неохоче індексують доходи населення. Крім того, як вже зазначалося, із зростанням інфляції розширюється перелік дефіцитних товарів та послуг, можливість одержання яких вимагає витрат, що значно перевищують встановлені прейскурантні ціни.

Фактором соціальних втрат від інфляції є зниження реальної цінності особистих заощаджень, причому при відкритій інфля­ції власники заощаджень все ж мають можливість якось компе­нсувати свої втрати, використовуючи потенціал вільного ринку Так, якщо заощадження використовуються для придбання акцій, то втрати від інфляції частково компенсуються зростанням дивідендів. Заощадження можуть бути також гарантовані від втрат, якщо вони використані для покупки нерухомості, на­приклад, житла чи землі. В тоталітарній системі такі можливості компенсувати заощадження практично відсутні. Тому втрати за­ощаджень тут набувають безповоротного характеру.

Інфляція посилює майнову нерівність в суспільстві. Для осіб з низькими доходами інфляція означає зниження поточного споживання та погіршення його структури, в тому числі за раху­нок підвищення частки особистих доходів, що витрачаються на харчування та оплату житла. Особи ж з високими доходами ли­ше скорочують частку видатків, які ідуть на заощадження у виг­ляді наявних грошей, в тому числі на рахунках ощадних банків. Внаслідок недоцільності грошових заощаджень в умовах інфля­ції, їх поточне споживання може навіть збільшуватись у порів­нянні з його попереднім рівнем при одночасній концентрації в руках цієї групи населення акцій, майна та землі.

Від'ємний вплив інфляції на національну економіку зумовле­ний передусім обмеженням ємності ринку внаслідок зростання цін, яке випереджає зростання доходів більшої частини населе­ння. Тому інфляція, якщо її рівень виходить за деякі межі, веде до згортання виробництва. Якщо ж інфляція переростає в гіпе­рінфляцію, скорочення виробництва набуває катастрофічного масштабу і загрожує розвалом національної економіки. Треба також визначити, що інфляційне зростання цін на устаткуван­ня, робить невигідними інвестиції в оновлення виробництва і, отже, консервує застарілі технології, перешкоджає переходу на­ціональної економіки до нового якості економічного зростання. Небезпека інфляції полягає також в тому, що вона деформує структуру національної економіки. Як вже зазначалося, в ринковій економіці інформацію про потреби суспільства несуть в собі цінові сигнали. Але в умовах інфляції механізми ціноутворення дають невірну інформацію. Зростання цін зумовлене не стійкими факторами зростання потреб, а інфляційним очікуванням, ажіотажним попитом. В кінцевому підсумку виникають диспропорції — галузеві та регіональні. Вони можуть стати причиною масових банкрутств підприємств, тобто великих економічних та соціальних втрат, в умовах, коли ринкові механізми і шмагатимуть привести у відповідність структуру національної економіки з реальними потребами суспільства.

В умовах сучасної ринкової економіки один з найбільш негативних наслідків інфляції полягає в погіршенні можливостей цілеспрямованого регулювання макроекономічних процесів. Щоб успішно використовувати такі економічні регулятори як податки, процентні ставки, норми обов'язкових резервів тощо, необхідна стійка грошова система. В умовах інфляції ці еко­номічні інструменти неминучо втрачають свою дієвість, ос­кільки вирішальний вплив на поведінку суб'єктів ринку вияв-ниють механізми інфляції, тобто — намагання уникнути втрат від неї чи у всякому разі скоротити ці втрати. Щоб якось зберег­ти підйоми управління економікою в своїх руках, держава виму­шена поширювати сферу адміністративних методів. Але це поро­джує серйозні протиріччя, оскільки, як вже зазначалося, такі ме­тоди ведуть до руйнування ринкових механізмів, підривають потенціал ефективного функціонування ринкової економіки. Розв'язати цю суперечність може лише дійова антиінфляційна державна політика.