Тема 16. Основні риси та тенденції сучасного всесвітнього господарства. Проблеми інтеграції економіки україни в світове господарство

Всесвітнє господарство та його еволюція. Економічна інтег­рація та інтернаціоналізація продуктивних сил. Світогосподарські зв'язки та їх форми. Сучасні тенденції розвитку світо-господарських зв'язків. Міжнародна торгівля та сучасні тенденції розвитку. Міжна­родні валютно-фінансові відносини та їх еволюція. Валютна політика держави. Конвертованість національної валюти.

Об'єктивна необхідність та можливість інтеграції України у світове господарство. Основні форми та напрямки економічного співробітництва України з іншими країнами. Входження України в міжнародні економічні організації.

1. Всесвітнє господарство та його еволюція

Всесвітнє господарство формується як сукупність зв'язаних між собою національних господарств. Основу його утворення складає поглиблення всесвітнього міжнародного поділу праці. Разом з тим формування всесвітнього господарства — це процес економічної інтеграції країн, що одночасно є загальносвітовим та регіональним.

Міжнародний поділ праці складається під впливом складної сукупності історичних, економічних, соціально-політичних, природно-географічних та інших факторів. З формуванням всесвітнього господарства зростає його вплив на національну еконо­міку кожної країни — темпи та напрямки її розвитку, структуру, ефективність використання ресурсів, життєвий рівень населення тощо.

Становлення всесвітнього господарства супроводжується по­ширенням та поглибленням ринкових відносин, що утворюють тканину міжнародних економічних зв'язків. При цьому у всесвіт­ньому ринку, як і в національних, формуються ті ж структурні частини: ринки товарів та послуг, капіталів, цінних паперів, ро­бочої сили тощо.

Сучасне всесвітнє господарство — результат тривалого істори­чного процесу, що включає різноманітні за тривалістю та конк­ретним змістом етапи.

Основи всесвітнього господарства складалися паралельно з формуванням в ряді країн світу індустріального суспільства. При цьому зростаюча кількість країн, що стояли на різних сходинках економічного та соціально-політичного розвитку, втягувалися в сферу ринкових відносин. Цей процес супроводжувався багатьма протиріччями — економічними, політичними, соціально - класо­вими та іншими, що в сфері міждержавних відносин приймали особливо гострі форми. Однак процес формування всесвітнього господарства набував глобальних масштабів, зумовлених чіткою тенденцією втягнений зростаючої кількості країн у всесвітнє го­сподарство.

Загальносвітовий характер цього процесу був перерваний після революції в Росії в жовтні 1917 року в результаті відокремлення ряду країн, що оголосили себе соціалістичними. З цього моменту в колись єдиному всесвітньому господарстві утворилися дві ос­новні частини. В одній з них продовжувався розвиток ринкових відносин, були подолані труднощі, що виникли в зв'язку з розко­лом всесвітнього господарства та виходом з нього ряду країн. Ос­новна тенденція розвитку цієї частини всесвітнього господарства заключалася в поступовому переході від вільного нерегульованого ринку до сучасних форм ринкової економіки. Паралельно з цим проходили істотні зміни в соціальному житті суспільства, в його структурі, рівні добробуту, соціальної захищеності населення то­що. В іншій частині світу сформувалися системи, засновані на глобальному одержавленні власності та планово-директивному управлінні. Внаслідок обмежень товарно-грошових відносин гос­подарства країни цієї системи були здатні розвиватися головним чином на екстенсивній основі, що, в кінцевому рахунку, визнача­ло їх економічну, соціальну неспроможність. Кожна з світових систем в своїй основі була замкнена. Внутрішньо системні зв’язки були пріоритетними по відношенню до зв'язків між країнами, що відносяться до різних систем.

Особливі тенденції характерні для частини країн, що протягом довгого історичного періоду знаходились в коло­ніальній залежності. Ці країни в більшості своїй відрізнялися відсталою економікою та застарілими соціально-політичними формами. Втягнення їх в ринкові відносини сприяло їх визволенню від колоніальної залежності. З виходом їх з колоніальних імперій вони примикали до однієї з двох світових систем. І це ставало одним з головних факторів їх подальшого розвитку: або перетворення їх в нові індустріальні країни, або консервації в них економічної відсталості, примітивних форм життя в поєд­нанні з тоталітарними режимами.

Руйнування тоталітарних режимів з їх командно-адміністра­тивними системами істотно змінило вигляд світового господарс­тва, заклало основи нового етапу в його становленні. Ринкові ре­форми, що проводяться в ряді країн вносять істотні зрушення в усю систему міжнародних економічних відносин, поширюють базу формування всесвітнього господарства, змінюють взаємозв'язки національних та інтернаціональних факторів розвитку світової економіки.

Треба відзначити, що в кожній з країн по-різному складаю­ться умови їх участі в світовому господарстві, неоднакові їх взаємозв'язки з ним та їх місце в світовій економіці. Залежно від цих ознак в сучасному всесвітньому господарстві треба розріз­нювати три основні групи країн.

До першої групи відносяться найбільш розвинені індуст­ріальні країни з сучасною ринковою економікою, що склалася історично. До цієї групи примикають також нові індустріальні країни, кількість яких з розвитком та поширенням сфери сучас­них ринкових відносин має тенденцію до збільшення. Ця група країн утворює основу сучасного всесвітнього господарства.

Друга група країн — це країни колишньої «соціалістичної системи світового господарства». Частина країн цієї груші мають обширну індустріальну базу. Але в силу відсутності ефективної економічної системи, ця база відрізняється загальним низьким науково-технічним рівнем та деформованою структурною (внаслідок антисоціальної орієнтації). Тому включення цієї групи країн в сучасну систему міжнародних економічних відносин вимагає глибокої ринкової реформи, докорінних перетворень в структурі виробництва та його науково-технічному рівні, а також посилення соціальної орієнтації економіки.

Третя група країн відрізняється не тільки відсутністю сучас­них форм ринкової економіки, але й слабкістю індустріальної бази. Входження цих країн в загальносвітовий процес вимагає глибоких внутрішніх перетворень (економічних, науково-тех­нічних, соціально-політичних), а також допомоги з боку світової співдружності.

У всесвітньому господарстві виділяються регіональні утворе­ння, що включають близькі за рядом ознак країни — територіа­льному розміщенню, умовам розвитку національних госпо­дарств, взаємній зацікавленості в поділі та кооперації праці, ви­користанні ресурсів тощо. Ці утворення можуть включати країни, що розрізняються рівнем економічного, науково-техніч­ного та соціального розвитку, мірою зрілості ринкових відносин. Регіональні утворення становлять нижні «поверхи» всесвітнього господарства. Вони безпосередньо впливають на інтернаціона­лізацію та інтеграцію національних господарств, на процеси, ре­зультатом яких є зростаюча цілісність сучасного світу.