Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Основи економічної теорії.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

7. Об'єктивна необхідність та можливість інтеграції України у світове господарство

Проблема інтеграції України в світове господарство визна­чається її перетворенням в суверенну самостійну державу. Ра­ніше в складі колишнього СРСР, Україна, як і весь Союз, по суті була ізольована від загальносвітового процесу інтернаціоналіза­ції продуктивних сил та економічного прогресу. При цьому стру­ктура економіки України відбивала її стан як частини «єдиного комплексу», не здатного бути самостійним суб'єктом світогоспо­дарських зв'язків. Негативні наслідки загальної неспроможності тоталітарної системи відбилися і на економіці України у вигляді застою в розвитку продуктивних сил, виснаження та деградації природних ресурсів, погіршення екологічної та демографічної ситуації. Між тим, Україна має чималий ресурсний, науково-ви­робничий та експортний потенціал, що дозволяє їй зайняти гідне місце у всесвітньому господарстві.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у всесвітнє госпо­дарство та розвиток її міжнародних, в тому числі економічних відносин, пов'язані, насамперед, з необхідністю використання переваг міжнародного поділу праці для створення власного на­родногосподарського комплексу, формування його ефективної структури. Зовнішньоекономічні зв'язки повинні також сприяти вирішенню екологічних проблем, що мають для України жит­тєво важливе значення. В кінцевому підсумку поширення зов­нішньоекономічних зв'язків відкриває додаткові можливості для підвищення життєвого рівня населення, наближення його до су­часних стандартів.

Для інтеграції України у всесвітнє господарство існують об'єктивні можливості. В першу чергу, це значний економічний потенціал. При цьому формується механізм зовнішньоекономічних зв'язків як на державному рівні, так і на рівні підприємств. Цей процес супроводжується все більш активною участю Украї­ни в роботі міжнародних організацій ООН та регіональних еко­номічних об'єднань.

Ресурсний потенціал України включає сприятливі геог­рафічні та природно-кліматичні умови, родючі землі, чималу кількість мінерально-сировинних ресурсів. В Україні розроблю­ються понад 8 тисяч родовищ корисних копалин.

В комплексі природних ресурсів Україні не дістає нафти, газу та кольорових металів, що пов'язано з їх екстенсивним викорис­танням протягом ряду десятиріч. Тільки 5-8 відсотків компо­нентів мінеральної сировини реалізуються в готовій продукції. При цьому відходами промисловості забруднюється навколишнє середовище — земельні угіддя, водні джерела та повітряний ба­сейн. Між тим, досвід зарубіжних країн показує, що на основі комбінування та кооперування виробництва можна забезпечити найбільш повне використання мінерально-сировинних ресурсів та їх глибоку переробку.

В складі колишнього СРСР Україна виробляла 5 відсотків світової промислової продукції. Однак цей потенціал відбивав лише місце України в складі «єдиного народногосподарського комплексу», 80 відсотків промислового виробництва не мало на території України закінченого технологічного циклу. При цьому серйозними деформаціями відрізняється структура промисло­вості — понад 70 відсотків промислової продукції припадало на галузі важкої індустрії (гірничорудну, металургійну, паливно-енергетичну, машинобудування тощо), тоді як на промисловість, що виробляла товари народного споживання, припадало менш 30 відсотків. Надто значна частина виробничого потенціалу була орієнтована на потреби військово-промислового комплексу. Природно, що з розпадом СРСР та з розривом багатьох зв'язків виробничий потенціал України різко скоротився.

Щоб відбудувати якщо не повністю, то частково, потужний промислово-виробничий потенціал України, необхідно, поряд з послідовними ринковими реформами, істотно змінити структу­ру промисловості, а також здійснити її технологічне оновлення. Разом з тим, треба відзначити, що для таких перетворень не­обхідні тривалий час та чималі кошти. Цьому процесу можна сприяти відбудовою зруйнованих зв'язків з країнами, що утвори­лися на місці СРСР, а також країнами східної Європи. Причому такі зв'язки повинні бути організовані на новій основі як міжнародні економічні зв'язки у відповідності з цінами та умовами, прийнятими в ринковій економіці.

Науковий потенціал в цілому характеризується як сукупність ресурсі» та можливостей сфери науки будь-якої системи, що дає можливість при існуючих формах організації та управління ефективно вирішувати завдання, що стоять перед даною систе­мою. Складовими наукового потенціалу є кадри, фінанси, мате­ріально-технічна база, інформаційне та організаційне забезпече­ння. Науковий потенціал розглядається як невід'ємна частина всього науково-технічного потенціалу суспільства.

Найважливішим елементом наукового потенціалу є кадри. До 1995 року в Україні зайнятих в науці та науковому обслугову­ванні нараховувалося трохи менш 500 тис. чоловік. В тому числі приблизно 7.5 тисяч докторів наук та 75 тисяч кандидатів наук. Третина наукових працівників зосереджена в вищих навчальних закладах, в тому числі біля половини докторів та кандидатів наук. Реалізація закономірностей розміщення виробництва та при­нципу вирівнювання рівней економічного, соціального та ку­льтурного розвитку економічних районів сприяла тому, що нау­кові центри створені в усіх регіонах України.

Разом з тим значна частина науки орієнтована на потреби військово-промислового комплексу.

За останні декілька років спостерігається зниження науково­го потенціалу України. Це пов'язано з еміграцією науково-педа­гогічних кадрів, відтоку їх частини в комерційні структури. Три­ває процес «старіння» вузівських наукових кадрів та наукового устаткування: більше 30 відсотків останнього використовується більше 10 років. Потреба вищої школи в науковому устаткуванні задовольняється менш ніж на 20 відсотків, по ряду ж найважли­віших приладів — лише на 10 відсотків. Рівень інформаційної ба­зи вузівської науки відстає від розвинених країн в 50-100 разів. Експортний потенціал України знаходиться в прямій залеж­ності від її ресурсного та науково-виробничого потенціалу. Кри­зовий стан економіки України різко скоротив та погіршив структуру експорту. При загальному істотному скороченні експорту підвищилася в ньому частка сирих необроблених продуктів (ос­кільки ринок готових виробів в країнах Заходу перенасичений). Разом з тим, з вказаного вище розриву зв'язків, постала загроза втрати для України й ринків східного напряму.

Відбудова та подальше зростання експортного потенціалу ор­ганічно пов'язані з заходами по виходу України з кризи. При цьому орієнтація та структура експорту повинні бути деполітизо­вані та підпорядковані виключно інтересам України та завдан­ням виходу її економіки з кризи.

Враховуючи обмеженість багатьох видів ресурсів, Україні до­цільно переорієнтувати ресурсний та науково-виробничий ком­плекс на виробництво наукомісткої продукції. Переорієнтація на розвиток середнього, точного та сільськогосподарського ма­шинобудування, електронної та електротехнічної промисловості буде сприяти модернізації всієї економіки та переводу її на інтенсивну ресурсозберігаючу технологічну основу. Однак такий ро­звиток вимагає широкого міжнародного співробітництва та участі зарубіжних фірм. Україна повинна також використовува­ти своє вигідне географічне положення в центрі Європи, створи­ти найбільш сприятливі умови для іноземних інвестицій та орга­нізації спільних підприємств, використати форми економічного співробітництва з іншими країнами.