3.Стратегічні тенденції розвитку фінансових ринків

Процес глобалізації фінансових ринків продовжується високими темпами. Узагальнюючи його сучасні особливості, можливо визначити такі стратегічні тенденції його розвитку:

1. Нарощування темпів конкуренції на міжнародних фінансових ринках між кредиторами та позичальниками, що стало результатом дії двох факторів:

   • постійний пошук вигідних напрямів вкладення капіталу транснаціональними фінансовими організаціями, ураховуючи те, що прибутковість операцій на фінансових ринках країн, що розвиваються, є значно вищою, ніж прибутковість операцій на ринках розвинених країн, проте ризикованість таких операцій значно вища. Водночас зазначимо, що операції у деяких країнах і регіонах забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем дохідності і ступенем ризику, тому конкуренція на цих сегментах ринку капіталу достатньо висока;

   • потреба споживачів фінансових ресурсів(урядів країн, транснаціональних і локальних компаній) у значних обсягах фінансування, причому потреба в коштах перевищує їх пропозицію. Тому позичальники конкурують між собою за можливості використання джерел дешевого фінансового капіталу.

2. Відчутна інтеграція міжнародних ринків капіталів, поштовхом до якої стала: ліквідація багатьох бар’єрів для входження на національні ринки капіталу міжнародних кредиторів та позичальників, підвищення мобільності боргового капіталу, зниження трансакційних витрат, стрімкий розвиток інформаційних систем (баз даних, глобальних комп’ютерних мереж) тощо. За останні роки однією з найважливіших подій у цій галузі стало введення євро, що змінило роль європейських фінансових ринків у світовій валютно-фінансовій системі та формуванні потоків фінансових капіталів.

3. Конвергенція міжнародних фінансових ринків. Даний процес є схожим на інтеграцію і полягає у поступовому зникненні меж між різними секторами міжнародних фінансових ринків, що стало можливим за умов:

   • послаблення законодавчого розподілу інвестиційного і комерційного банківського бізнесу;

   • створення фінансових холдингів на базі фінансових організацій гнучкої спеціалізації.

Виходячи з цих обставин та чинників, універсальні комерційні банки стали активними учасниками ринку цінних паперів, а інвестиційні банки почали освоювати новий для себе сегмент кредитування. Поступове скорочення частки сегментації спостерігається і серед інституційних інвесторів, що інвестують кошти в нетрадиційні для них боргові інструменти шляхом використання деривативів і сек’юритизації. Тенденція на злиття фінансових установ приводить до виникнення міжнародних фінансових холдингів, що об’єднують страхові компанії, пенсійні та взаємні фонди, інвестиційні та комерційні банки і охоплюють у своїй діяльності різноманітні сегменти фінансового ринку.

4. Концентрація міжнародних фінансових ринків, тобто процес злиття як організацій-кредиторів (банків, інвестиційних фондів, страхових компаній), так і позичальників (транснаціональних компаній і т. п.).

5. Комп’ютеризація та інформатизація фінансових ринків, яка полягає у широкому використанні учасниками міжнародних фінансових ринків новітніх інформаційних систем, глобальних баз даних та інтегрованих систем управління операціями. Дія інших факторів глобалізації безпосередньо залежить від розвитку інформаційних технологій. Так, комп’ютерні системи широко використовуються у світовій торгівлі борговими цінними паперами, управлінні ризиками тощо. Деякі міжнародні банки інвестують суми в обсязі до 25 % своїх загальних щорічних операційних витрат тільки на розвиток своїх інформаційних технологій.

Міжнародні інвестори і позичальники висувають низку вимог щодо глобалізованих фінансових ринків та їхніх учасників. Як наслідок, ці вимоги є результатами фінансової глобалізації, зокрема:

• висока якість продуктів та вигідна ціна на них;

• високий рівень диверсифікації та інтенсивна інноваційна діяльність;

• висока ліквідність фінансових продуктів;професійне управління ризиками;

• ефективний розподіл капіталу у світовому масштабі.

Глобалізація фінансів стала найскладнішим та найбільш просунутим у плані інтернаціоналізації процесом, який є результатом поглиблення фінансових зв’язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків і створення глобальних транснаціональних фінансових груп. За темпами приросту обсяг позик на міжнародному ринку капіталу в попередні 15 років перевищив на 60 % обсяг зовнішньої торгівлі і на 130 % валовий світовий продукт. У глобалізації фінансів часто вбачають причину зростання спекуляцій і відволікання із спекулятивними цілями капіталу від виробництва і скорочення нових робочих місць.

Процес фінансової глобалізації сконцентрований, насамперед, у трьох основних центрах світової економіки – США, Західній Європі, Японії. Фінансова спекуляція виходить далеко за межі цієї тріади. Глобальний оборот на ринку валют щодобово досягає 0,9 – 1,1 трлн. дол. США. Приплив спекулятивного капіталу може не тільки перевищити потреби тієї чи іншої країни, але й дестабілізувати її положення.

На міжнародному рівні здійснювалися численні спроби стабілізувати світові фінанси, знизити ризики країн, фірм, окремих осіб. Керівники міжнародних банків намагаються з середини 70-х рр. ХХ ст. спільними зусиллями створити глобальну мережу безпеки. У рамках МВФ також здійснюються кроки з розробки глобального механізму розв’язання непередбачених ситуацій на фінансовому ринку. Втім швидка глобалізація фінансів, як і колись, залишається найважливішою причиною уразливості світової економіки. Інтеграція фінансових ринків підвищує ризик системних збоїв.

Фондові ринки стають все більш тісно пов’язаними, попри різницю часових поясів. Комунікаційні технології дають змогу здійснювати маркетингові та розподільчі операції без фізичного представництва фірм. З’явилося багато нових факторів, які відбуваються на конкуренції між світовими фінансовими центрами. У минулому ці центри були створені на базі декількох ринків, які базувалися на необхідній інфраструктурі, включаючи правову та звітну. З 80-х рр. ХХ ст. додатковим фактором стала комунікаційна система. У результаті виникли нові фінансові ринки, рух яких миттєво здійснює вплив один на одного.

Висока ефективність спекулятивного фінансового капіталу обумовлюється не тільки можливістю високої та швидкої концентрації фінансових ресурсів, але інституційною відсутністю контролю за ними зі сторони інвесторів. Така відсутність контролю сама по собі, без урахування технологічних різниць у перетоці портфельних і прямих інвестицій, кардинально підвищує швидкість і якість прийняття рішень з окремих проектів. Більше того, оскільки в цілому управління транснаціональними корпораціями було відносно ефективним, то і портфельні інвестиції у них стали вдалим вкладенням коштів, ніж традиційні прямі інвестиції. Важливою перевагою портфельних інвестицій перед прямими стала також значно нижча для потенційного інвестора «порогова ціна» входження на ринок, і не тільки за рахунок якісно меншої суми інвестицій, але й завдяки меншим професійним вимогам, що ставляться перед інвестором.

Очевидно, що саме високий рівень розвитку інформаційних технологій дав змогу США, на відміну від усього світу, залучити «короткі», спекулятивні кошти для удосконалення технологій, тобто фактично для інвестиційних цілей, що надало Сполученим Штатам якісну конкурентну перевагу перед усією рештою країн. А постійне залучення мобільного спекулятивного капіталу для цього стало більш важливим завданням, ніж розвиток традиційних видів виробництва. Можна сказати, що в умовах глобалізації США значною мірою знизили експорт капіталу як такого його масовим залученням для розробки інформаційних технологій та їх наступного експорту. У результаті обсяги інвестицій, і не тільки у саму американську економіку, а й у міжнародному масштабі, істотно зросли.

Одним із напрямків, які підвищують ефективність виробництва в умовах процесу глобалізації, є активне запровадження інновацій для технологічної структуризації виробництва. Оптимізація інноваційної діяльності має бути зорієнтована на технологічне випередження зарубіжних фірм, передусім на реалізацію досягнень за пріоритетними напрямами техніки і широке розповсюдження критичних технологій.

Серед факторів, що гальмують освоєння нововведень у промисловості, слід передусім назвати брак власних фінансових ресурсів та високі відсоткові ставки кредитів комерційних банків, зменшення внутрішнього попиту на продукцію вітчизняних виробників та значний ризик упродовж її освоєння. У значно більших обсягах є дешеві вільні фінансові ресурси у розвинених країнах. Тому країни, що розвиваються, значну увагу надають питанням залучення цих ресурсів, підвищенню власної інвестиційної привабливості.

Різко підвищується роль зовнішніх факторів у розвитку держав. При цьому через розходження у фінансово-економічній міцності взаємозалежність між країнами набуває усе більш асиметричного характеру. Якщо вузька група провідних індустріальних держав відіграє в основному роль суб’єктів глобалізації, то величезна більшість інших перетворюється на її об’єкти, котрі «дрейфують» на хвилях фінансово-економічної кон’юнктури.

Активна експансія ТНК і швидке зростання міжнародного товарообороту вимагають відповідного розширення кредитних ресурсів і легкого доступу до них у будь-якій точці світового економічного простору. Така потреба породжує позанаціональні ринки капіталу в євровалютах. На відмінну від традиційних, національних ринків, які здійснюють міжнародне кредитування в місцевій валюті, євровалютні ринки не вимагають конвертації валют. На цій основі з 60-х рр. ХХ ст. розпочалося якісне зрушення у розвитку міжнародного ринку позичкових капіталів. Таким чином, склався, по суті, цілий світовий ринок євровалют.

Структури міжнародної економіки кількісно і якісно різнопланові, але їхня трансформаційна роль одна – глобалізація. На прикладі вивозу капіталу можливо зробити висновок про те, що стійкий економічний розвиток неможливий без ефективної участі у світових господарських процесах потоків капіталу, особливо без активного використання переваг від залучення прямих іноземних інвестицій.