6. Міжнародні фінансові центри

Коли в 1980-і почав формуватися якісно новий рівень глобальної системи фінансових ринків, виникла світова фінансова мережа, яка пов’язала основні фінансові центри (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, Амстердам, Париж, Гонконг та ін.). Створення такої мережі стало основою «фінансової резолюції», як її називають М.В.Енг, Ф.А.Ліс і Л.Дж.Мауер, оскільки було забезпечено постійну присутність на глобальному фінансовому ринку провідних міжнародних фінансових інститутів, а це, у свою чергу, значно прискорило міжнародну фінансову інтеграцію й розвиток фінансових інновацій [7,с. 11].

Міжнародні фінансові центри(МФЦ)- найбільші фінансові утворення, які акумулюють і розподіляють у світовому масштабі величезні маси позичкових капіталів. Це – центри зосередження найбільших банків й інших кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні й кредитні операції, угоди із золотом, цінними паперами й іншими активами. Провідними фінансовими центрами по праву є: Нью-Йорк, Лондон, Париж, Цюріх, Париж, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Токіо. Деякі з них є традиційними фінансовими центрами, інші – відносно молодими. Так, у Німеччині провідні позиції займає Франкфурт-на-Майні, у Франції Ліон поступається позиції Парижу, в Австралії Мельбурн – Сіднею. У цих країнах зростання значення провідного центру пов'язане з прискореним розвитком, а не зі згортанням діяльності його конкурентів. Більшість провідних центрів домагаються статусу світового чи регіонального фінансового центру, концентруючи непропорційно велику частку міжнародних операцій. Наприклад, у Нью-Йорку зосереджено понад 2 / 3 всіх активів іноземних банків, що діють в США. Міжнародні фінансові центри є найважливішою складовою часткою світового господарства. В даний час в 13 світових фінансових центрах зосереджено близько 1000 філій і відділень іноземних банків. Їх функціонування обумовлене наступними основними передумовами:

• високим рівнем економічного розвитку даної країни;

• активною участю країни у світовій торгівлі;

• наявністю дієздатного національного ринку капіталів і банківської системи;

• вигідним географічним положенням;

• ліберальним валютним і податковим законодавством.

Слід зазначити, що нові, сучасні фінансово-кредитні центри не підпадають повністю під цю характеристику, тому що створюються в місцях зосередження капіталу незалежно від того, є країна експортером капіталу чи ні, розвивається вона чи ні. Функціонуючі центри підрозділяються на три групи: 1.Центри в промислово розвинутих країнах; 2.Центри в країнах, що розвиваються; 3.Офшорні центри.

Як приклад можна розглянути два провідних фінансових центра – Лондон, де консолідована вартість корпоративних цінних паперів, які перебувають у керуванні функціонуючих інститутів, досягла 2,5 трлн. дол. США і Нью-Йорк, як головний фінансовий центр США.

Останніми роками темпи росту фінансових послуг в Англії були вищі за темпи росту валового внутрішнього продукту: частка фінансової індустрії в британському народному господарстві становить 22%. На Лондон припадає майже третина міжнародних фінансових операцій, він посідає перше місце в світі за валютним, депозитним і кредитним операціям. Жоден фінансовий центр не може запропонувати на стільки різноманітний набір валют. В даний час на Лондон припадає 70% світової торгівлі міжнародними облігаціями, 32% обороту світового валютного ринку (це більше, ніж у Нью-Йорка, Токіо і Франкфурта-на-Майні разом узятих), 36% позабіржовий світової торгівлі деривативами, близько 50% світової торгівлі акціями іноземних компаній, 20% ринку міжнародного банківського кредитування і приблизно 90% світової торгівлі основними металами. Лондонський Сіті є самим ліквідним спотовими ринком золота і світовим кліринговим центром глобальної торгівлі золотом. Лондон має тривалу історію міжнародної комерції, обумовлену:

• сприятливою інфраструктурою;

• стабільним політичним положенням;

• порівняно невеликими ставками оподатковування й мінімальних резервів;

• відсутністю контролю за обмінним курсом;

• добре підготовленою робочою силою та іншими факторами.

Нью-Йорк – найбільший у світовому господарстві центр по торгівлі валютою як з погляду обороту, так і з погляду кількості валют, що знаходяться тут в обороті. Торгівля валютою на міжнародному ринку в Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців, які можуть бути посередниками, можуть діяти за власний рахунок. У ньому розташовуються правління більшості найбільших і найбільш впливових банків, страхових компаній, промислових та інших корпорацій. Компанії, правління яких знаходяться в інших містах, зазвичай мають на Нью-Йорку свої представництва. Нью-Йоркська фондова біржа (NYSE) – світовий лідер торгівлі акціями з сукупною капіталізацією 9 трлн. дол США на кінець 2008 року [20]. У Нью-Йорку зосереджені більше 2 / 3 всіх активів іноземних банків, що діють в США. Інші фінансові центри США перебувають у Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско й Новому Орлеані.

Обов'язковими умовами відповідності статусу міжнародного фінансового центру є:

• Широкий спектр інструментів фінансового ринку, що забезпечує інвесторам і реципієнтам капіталу різноманітність варіантів з точки зору витрат, ризику, прибутку, термінів, ліквідності та контролю;

• Залучення широкого кола інвесторів з усього світу для здійснення операцій як у внутрішньому, так і в іноземній секторах;

• Наявність розвиненої кредитної системи;

• Наявність ефективної, сучасної, технологічною фондової біржі;

• Помірність оподаткування;

• Дружність валютного законодавства, що дозволяє доступ іноземним позичальникам на національний ринок і іноземних цінних паперів до біржового котіровке3;

• Розвинена правова система з чіткою захистом прав власності, ефективним регулюванням і правозастосування;

• Надійна судова система, яка користується довірою учасників ринку;

• Зручне географічне положення;

• Значуще місце країни у світовій системі господарства;

• Стійке валютно-фінансове становище країни, стабільна валюта, що забезпечує довіру іноземних інвесторів;

• Наявність ефективних міжнародних систем зв'язку;

• Наявність кваліфікованих кадрів, здатних ефективно працювати у фінансових інститутах, інфраструктурних та консультаційних організаціях, а також в регулюючих органах.

МФЦ можна класифікувати виходячи із принципу історико - економічного розвитку. З цієї позиції МФЦ розрізняють:

• «Старі» центри, чиє становлення було обумовлено, насамперед, низкою історичних та геополітичних причин (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні тощо);

• «Нові» центри, чий розвиток почалося порівняно недавно (10-20 років тому) і чий зріст заснований переважно на штучному створенні умов для стимулювання місцевої економіки (Сінгапур, Гонконг, Дубайтощо).

Порівняно недавно виросли нові фінансові центри – у Сінгапурі, Бахрейні, Панамі, на Багамських, Кайманових, Антильських островах й ін. Вони отримали назву «офшор», що вказує на відсутність їх тісного зв'язку з місцевою економікою. В цілому, офшор – термін, що вживається для позначення специфічних світових фінансово-кредитних центрів (а також декількох видів банківських операцій). Більшість з них мають пільговий податковий і валютний режим, що залучає транснаціональні банки й корпорації. У таких податкових притулках іноді лише реєструються угоди, здійснені на різних ринках. По суті, це найбільші центри, що зосередили величезні капітали. Так, Нідерландські Антильські острови – своєрідний офіційний центр всередині юрисдикції ЄС, на якому функціонує понад 50 банків, із сумарними активами, які оцінюються в 60 млрд. доларів. Кайманові острови – колоніальне володіння Великобританії в Карибському басейні з населенням, що не перевищує 10 тис. чоловік, нараховує 507 ліцензованих банків і 891 фонд з величиною банківських вкладів більше 411 млрд. доларів. За даними журналу Economist, на офшорні фінансові центри (їх населення становить 1,2% світового, а ВВП – 3%) припадає 26% фінансових активів світу і понад 30% прибутків транснаціональних компаній США [2].

Міжнародні фінансові центри в країнах, що розвиваються, – відносно нове явище в міжнародній валютно-кредитній сфері й у той же час – закономірний результат у розвитку міжнародного ринку позичкових капіталів, що показує втягнення цих держав у структуру світового господарства й міжнародного поділу праці. Якщо, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий ринок, Лондону було потрібно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо – близько 100 років, то в останні десятиліття спостерігаються випадки значно швидшого формування і зміцнення міжнародних фінансових центрів.

Інший можливий тип класифікації МФЦ пов'язаний зі спеціалізацією фінансових центрів. Так, в рамках Західної Європи Лондон відомий насамперед ринками эвровалютних операцій, фондових цінностей, золота, ф'ючерсних угод. Цюріх грає роль ринку золота, Сінгапур – фондового акумулятора регіону, Гонконг – центру міжнародного синдикованого кредитування. У Нью-Йорку знаходяться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття та поглинання. Ряд фінансових центрів спеціалізуються на визначених напрямках фінансової діяльності. Так, на Чикаго протягом тривалого періоду припадало більше половини світового ринку ф'ючерсних і опціонних угод. В останні роки за лідируючі позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні.

Ще в 70-х роках ХХ ст. між фінансовими центрами почала складатися спеціалізація по видах міжнародної кредитно-фінансової діяльності. Так, у межах Західної Європи Лондон відомий, насамперед ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота, ф’ючерських угод. В області традиційних довгострокових позик виділяються Цюріх і Франкфурт-на-Майні. Люксембург спеціалізується на короткострокових і середньострокових кредитних операціях.

До нинішнього часу таке ж становище склалось і в інших регіонах світу. Сінгапур виконує головну роль фондового акумулюючого ринку регіону. Бахрейн виступає як основний близькосхідний центр короткострокових кредитів, а також як валютний, страховий ринок і ринок золота.

Глобалізація ринків фінансових послуг, що супроводжується концентрацією учасників і операцій, сприяє інтенсивному росту і консолідації світових фінансових центрів. На частку трьох міст – Лондона, Нью-Йорка та Токіо – припадає понад 1 / 3 світових титулів власності, що знаходиться в управлінні інституційних інвесторів, і болем половини обсягу операцій валютних бірж світу [2].

1

IndustryWeek: [Електронний ресурс] / The IndustryWeek 1000 is IndustryWeek's report on the 1000 largest publicly held manufacturing companies based on revenue. – 2011.

*Вперше політика фритредерства була визначена А. Смітом при обґрунтуванні ним «теорії порівняльних переваг».

*В світової практиці торговельні договори когут називаться договорами о торговлі і мореплаванії, о дружбе і торговле, о торговле і судоходству і пр.

* ^{В цій главі матеріал подається відповідно до тексту, структурою і методологічним підходом, викладеним у роботі М.А. Коваленко [5].}