3. Міжнародне право як основний нормативний регу­лятор міжнародної економічної діяльності

В процесі розвитку людської цивілізації суб'єкти економічної діяльності все частіше апелюють до міжнародного права. Міжнародне право – це система юридичних норм, які регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, що створюються шляхом узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуються у випадку необхідності індивідуальним чи колективним примусом. Міжнародне право – це самостійна й специфічна система права, яка виступає як система правових норм, тобто юридично обов’язкових розпоряджень.

З

агальне міжнародне право включає в себе велику кількість різноманітних правових норм, котрі регулюють різноманітні відносини, які розвиваються між його суб'єктами – політичні, економічні, правові, військові, ідеологічні та ін. В економічній площині сучасне міжнародне право виступає як основний нормативний регулятор міжнародної економічної діяльності. В цьому плані воно посідає одне з провідних місць і виступає як міжнародне економічне право, як одна з основних галузей міжнародного публічного права. Отже, міжнародне економічне право – це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права і є їхнім узгодженим волевиявленням.

Я

Правовові основи міжнародної єкономічної діяльності

к складова частина міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатись як самостійна правова система, яка динамічно розвивається і має свої складові елементи – підсистеми, які за визначенням відомого українського дослідника В .Ф. Опришко, слід у даному випадку називати підгалузями та правовими інститутами [12,c.9]. Залежно від змісту міжнародної економічної діяльності у системі міжнародного економічного права виділяють міжнародне торговельне право, міжнародне транспортне право, міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне міграційне право та ін.

Джерела міжнародного права – це форми фіксації норм міжнародного права, створених узгодженим волевиявленням суб'єктів. У статті 38 Статуту Міжнародного суду ООН зазначені такі основні джерела міжнародного права в сучасному міжнародному публічному праві: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, визнані всіма націями загальні принципи права, міжнародні судові рішення та доктринальні праці найавторитетніших фахівців з міжнародного права різних націй. Роль допоміжного засобу для визначення норм міжнародного права відіграють резолюції міжнародних організацій, які мають характер рекомендацій [21 ,c.707].

Основною юридичною формою правового регулювання міжнародної економічної діяльності є двохсторонні і багатосторонні міжнародні договори.

Міжнародний договір як правовий інститут придатний в усіх сферах міжнародно-правового регулювання міжнародної економічної діяльності. В найзагальнішому вигляді міжнародний договір можна було б визначити як угоду двох чи більше суб'єктів міжнародного права щодо встановлення, зміни або припинення взаємних прав та зобов'язань в будь-якій сфері міжнародних відносин, яка відображає узгоджену волю цих суб'єктів і відповідає загальному міжнародному праву.

Кодифікація і прогресивний розвиток права міжнародних договорів привели до розробки і прийняття низки конвенцій. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. виходить з того, що «договір означає міжнародну угоду, яка укладається між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, в двох або кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного змісту » [8.c.70]. Фактично міжнародний договір – це угода, яка укладається між суб'єктами міжнародного права, котрі мають право на нормо утворення, незалежно від її форми і найменування, і відповідають нормам міжнародного права. Відмінністю будь-якого міжнародного договору є фіксація в ньому правил поведінки суб'єктів міжнародного права і надання їм юридично обов'язкового характеру. Не вдаючись в особливості специфіки значення «міжнародного договору» в сучасних правових дослідженнях, зазначимо лише наявність в останніх цілей, об’єкта і предмету.

Мета договору – це ті конкретні результати, яких намагаються досягти суб’єкти міжнародного права, укладаючи договір. Об’єктом договору є соціальні відносини, що регулюються нормами, які містяться в ньому. Предмет договору – це конкретне матеріальне або нематеріальне благо, охороняти чи забезпечувати яке покликана міжнародна угода [15,c.84]. Природа договорів, які регулюють міжнародну економічні діяльність, носить назву міжнародних економічних договорів. Міжнародний економічний договір представляє собою угоду між суб’єктами міжнародного права відносно встановлення, зміни або припинення їх взаємних прав і обов’язків в даній області. Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути двохсторонніми і багатосторонніми. Протягом тривалого часу домінуючою формою міжнародної економічної діяльності були двохсторонні угоди. Однак на сучасному етапі все більшу значущість та розповсюдження отримують багатосторонні угоди в рамках ЄС, ЄАВТ, НАФТА , СНД та ін.. Багатосторонні договори, які діють в міжнародній економічній системі, закріплюють позиції міжнародного економічного права, уточнюють його норми, формулюють нові.

За термінами дії міжнародні договори можуть бути строкові (укладаються на певний строк) і безстрокові (які укладаються на невизначений період, без зазначення термінів дії договору. За рівнем, на якому укладаються міжнародні договори, вони можуть бути міждержавними, міжурядовими, міжвідомчими.

Правовові основи міжнародної єкономічної діяльності

Розвиток міжнародної економічної діяльності призводить до юридичного закріплення шляхом міжнародних договорів найрізноманітніших форм економічної взаємодії. Внаслідок цього застосовуються різні види економічних договорів.

Так , за об'єктом регулювання можна розмежувати такі договори на декілька крупних груп.

1. Договори, які визначають міжнародно-правовий режим економічних зв’язків. 2. Договори, які регулюють переміщення товарів через державні кордони. 3. Договори, що регулюють пересування послуг через державні кордони. 4. Договори що регулюють рух капіталу через державні кордони. 5.Договори,, що регулюють платежі між державами. 6. Договори про взаємні забезпечення транспортних, страхових, банківських послуг, пов’язаних з забезпеченням руху товарів, послуг і капіталів через державні кордони. 7.Погодження про перевезення вантажу морським, залізничним, повітряним і автомобільним транспортом. 8. Угоди про міжнародне регулювання цін на сировинні товари (товарне узгодження). 9. Інші міжнародні економічні договори. [18,c.36]. Даний розподіл носить умовний характер, однак допомагає уяснити всю складність і сутність міжнародної економічної діяльності. Практика міжнародної економічної діяльності виробила певні види договорів, які застосовуються останнім часом, а саме: торгові договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, кредитні угоди та ін.

Юридичні наслідки для учасників міжнародного договору настають тільки після його вступу в силу. Якраз з цього моменту його учасники повинні керуватися принципом pacta sunt servanda («договори повинні виконуватися»). За положенням Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969 р. порядок и дата вступу в силу договору зазначається в його тексті або погоджуються сторонами, які домовляються в ході переговорів (ст. 24). Звичайно міжнародні договори вступають в силу або з дати підписання, або з моменту обміну ратифікаційними грамотами, або з моменту здачі певної кількості ратифікаційних грамот депозитарію. Іноді в договорі зазначена процедура вступу його в силу через певний термін після здачі на зберігання депозитарію необхідної кількості ратифікованих грамот.

В

Правовові основи міжнародної єкономічної діяльності

міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів (ст. 42 Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Дійсним є такий міжнародний договір, котрий укладений у відповідності з нормами міжнародного права і в котрому втілена дійсна угода суб’єктів міжнародного права, що не заперечує основним принципам та іншим імперативним нормам міжнародного права.

Не менш важливим джерелом міжнародного економічного права виступають міжнародно-правові звичаї. Вони відіграють значну роль в регулюванні міжнародної економічної діяльності. Саме в них можуть бути закріплені написані, як само собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародної економічної діяльності. Як приклад можна привести звичай, що склався на основі латиноамериканської доктрини К. Кальво і Л. Драго. Доктрина передбачає недопустимість дипломатичного та / чи збройного втручання іноземних держав з метою стягнення боргів з держави чи її громадян.. Цей звичай було зафіксовано у 1907 р. у Гаазькій конвенції, що стосувалася обмеження випадків застосування сили для стягнення за договірними борговими зобов'язаннями. Тривале використання правил, закладених в міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми.

Можна стверджувати, що звичайні норми складають значну частку міжнародного економічного права. Вони, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин поступово. Процес становлення звичайної норми складається з двох елементів:

а)повторювані дії або бездіяльність держави в тому чи іншому економічному випадку;

б) визнання державами звичайного правила поведінки як правової норми, тобто норми, яка має юридичну силу.

Звичай є важливим джерелом правового регулювання міжнародної економічної діяльності, передусім у сферах міжнародної торгівлі, міжнародних грошових розрахунків, міжнародного торговельного мореплавства.

Сучасна міжнародна економічна практика передбачає, що для формування звичайної норми не потрібно тривалої практики і великої кількості прецедентів, а достатньо одного чи декількох актів – формулювання правил, наприклад в міжнародному договорі чи в резолюції міжнародної організації. Найбільш яскравим прикладом фіксування та створення звичайно правових норм міжнародного економічного права слугує Хартія економічних прав і обов'язків держав, що прийнята резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 3281 (ХХІХ) 12 грудня 1974р.

Правовові основи міжнародної єкономічної діяльності

Застосування звичаю передбачено у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980р.). Стаття 9 зазначеної Конвенції говорить, що сторони пов'язані тим звичаєм, щодо якого вони домовилися. Окрім того, в силу статті 8 Конвенції при тлумаченні наміру сторони як один з основних критеріїв повинні врахувати звичаї.

Суттєва роль звичаю визнається в національному законодавстві країн світу, в тому числі і України. Так, відповідно до ч.1 ст.6 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб’єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Все помітнішою стає роль інших джерел міжнародного економічного права в міжнародній економічної діяльності – резолюцій-рекомендацій і рішень міжнародних організацій. Багато з цих актів містять норми, тобто правила поведінки, які розраховані на застосування протягом тривалого часу державами – членами. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також міжнародних організацій (в наукової літературі існує думка, що оскільки резолюції та рішення Генеральної Асамблеї ООН носять рекомендаційний характер, то вони не е обов’язковими для виконання і не мають правового характеру).

Р

езолюції-рекомендації і рішення міжнародних організацій не є юридично обов’язковими і відносяться до так званого «м’якого права». Між тим, деякі з цих рекомендаційних норм наближаються за своїм значенням до «твердого права». Це відноситься, наприклад, до принципів, які рекомендовані Женевською конференцією ООН з торгівлі та розвитку (1964р.), відносно надання країнам, що розвиваються, преференційних митних пільг та нерозповсюдження цих пільг на промислово розвинуті країни.

Важливим в даному плані виступають й прийняті Генеральною Асамблеєю ООН документи стратегічного значення для міжнародних економічних відносин в цілому і міжнародної економічної діяльності зокрема. Це прийняті в 1974р.: Хартія економічних прав і обов’язків держав; Декларація про Новий міжнародний економічний порядок; Програма дій по установленню Нового міжнародного економічного порядку. .В 1984р. Генеральна Асамблея ООН прийняла важливу резолюцію «Про заходи щодо зміцнення довіри в міжнародних економічних відносинах», а в 1985 и 1987 рр. – резолюції «Міжнародна економічна безпека». «Міжнародна економічна безпека»– це такий стан міждержавних економічних відносин, коли існують надійні матеріальні і правові гарантії захисту економічних інтересів кожної держави від неправомірного застосування економічної сили з боку інших суб’єктів міжнародної економічної діяльності. Найважливішими міжнародно-правовими актами, з точки зору міжнародної економічної безпеки є такі: «Відмова від примусових економічних заходів» (резолюція ІV сесії ЮНКТАД, 1983р.); «Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються» (резолюція 38-ї сесії ГА ООН, 1983); «Про заходи зміцнення довір’я в міжнародних економічних відносинах» (резолюція 39-ї сесії ГА ООН, 1984р.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 40-ї сесії ГА ООН, 1985р.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 42-ї сесії ГА ООН, 1987р.

С

Правовові основи міжнародної єкономічної діяльності

воєрідними джерелами міжнародного економічного права є кодекси та правила поведінки. В цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародної економічної діяльності. Прикладом виступають наступні документи: Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів правил для контролю за обмежувальною діловою практикою; Кодекс поведінки в галузі технології та Кодекс поведінки для транснаціональних корпорацій.

Резолюції ГА ООН, акти ЮНКТАД, та інших підрозділів ООН з питань економічного характеру мають важливе значення для формування принципів й норм міжнародного економічного права.