4. Основні закони та закономірності розвитку міжнародної економіки

Існування і розвиток міжнародної економіки підпорядковані певним загальним законам і закономірностям. Економічні закони в межах міжнародної економіки діють об’єктивно, тобто не залежать від волі та свідомості суб’єктів міжнародних економічних відносин. Їх зміст в у тому, що це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки, які відображають суттєві моменти в розвитку міжнародних економічних відносин, явищ, процесів.

Необхідно враховувати, що специфіка дії економічних законів залежить також від різних групі типів економічних законів. Так, деякі з них діють практично на всіх етапах розвитку міжнародної економіки, а деякі діють лише на одній зі стадій розвитку світового господарства.

До основних законів розвитку міжнародної економіки треба віднести наступні: закон інтернаціоналізації виробництва, закон інтернаціоналізації обігу, закон вартості, закон попиту та пропозиції, закон нерівномірності світового економічного розвитку, закон накопичення, закон пропорційного розвитку міжнародної економіки, закон відповідності продуктивних сил характерові міжнародних економічних відносин тощо.

Так, закон інтернаціоналізації виробництва означає вихід продуктивних сил за існуючі національні кордони, посилення їх взаємодії в світовому господарстві, формування і розвиток міжнародних продуктивних сил. Інтернаціоналізація охоплює практично всі країни світу, галузі господарства та сфери діяльності (у вузькому сенсі слова закон інтернаціоналізації виробництва стосується лише процесу інтернаціоналізації безпосереднього виробництва і відповідних сторін економічних відносин, які функціонують і розвиваються в цій сфері).

Дія закону інтернаціоналізації обміну нерозривно пов'язана з обміном еквівалентів як властивістю закону вартості (обміну товарів відповідно до кількості і якості витраченого на них суспільно необхідної праці). У цьому випадку він діє як закон сфери обміну. Органічний зв'язок між формуванням інтернаціональної вартості у сфері безпосереднього виробництва та її перетворенням на інтернаціональну ціну виробництва (яка є матеріальною основою цін на світовому ринку) полягає в тому ,що інтернаціональні витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів визначаються національними витратами суспільно необхідної праці у тих країнах, які експортують на світовий ринок переважну кількість продукції вищої якості.

Закон інтернаціоналізації обміну також виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між попитом і пропозицією на регіональному і глобальному рівнях. Крім того, зазначений закон охоплює і процеси інтернаціоналізації грошових відносин, зокрема поступову інтеграцію національних грошей в інтернаціональну систему грошових відносин в якій вони є засобом узгодження національної та інтернаціональної вартості. При цьому національні гроші взаємодіють з національними грошовими одиницями інших країн, регіональних економічних об'єднань, в результаті чого формуються міжнародні валютні відносини.

Інтернаціоналізація виробництва й обміну зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі. Він передбачає, що виробництво і обмін товарів у межах міжнародної економіки відбувається на основі інтернаціональних витрат праці. Закон вартості в його інтернаціональному застосуванні зазнає змін завдяки тому, що на світовому ринку більш продуктивна національна праця вважається також більш інтенсивною, якщо тільки конкуренція не змусить продуктивну працю знизити ринкову ціну товару до його вартості. Отже, різні кількості товарів одного й того ж виду, які виробляються в різних країнах за однаковий робочий час, мають неоднакові інтернаціональні вартості, які виражаються в різних цінах. Третім важливим фактором формування інтернаціональної вартості є ступінь складності праці, яка залежить насамперед від рівня освіти та кваліфікації робітників.

Вартість також відображає виробничі відносини між товаровиробниками і тому є категорією безпосереднього виробництва. Адже саме в цій сфері формуються витрати суспільно необхідної праці на виробництво товарів, концентрується праця, яка створює вартість. Прихована суспільна природа праці виявляється надалі у мінових пропорціях товарів. Отже, оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його відношенні до іншого товару, а це відбувається за допомогою зовнішньої форми прояву вартості – мінової вартості у сфері обміну, то вартість стає і категорією обміну. З інтернаціоналізацією виробництва і обміну категорія вартості поповнюється елементами якісно нового змісту, модифікується, її модифікованою формою є інтернаціональна ціна виробництва, сформована в процесі міжнародної конкуренції, яка лежить в основі світової ціни. Залежно від співвідношення попиту і пропозиції світова ціна може відхилятися від інтернаціональної ціни виробництва. Як правило, світові ціни формуються в центрах міжнародної торгівлі – на міжнародних товарних біржах, і відповідно до них укладаються міжнародні торгові угоди.

До найважливіших законів міжнародної економіки відноситься і закон нерівномірності світового економічного розвитку – специфічний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі істотні зв'язки між загальним поступальним розвитком підприємств, галузей, різних сфер економіки окремих країн і регіонів світового господарства, з одного боку і нерівномірним прогресом окремих елементів системи продуктивних сил в межах окремих галузей, сфер економіки тих чи інших країн в масштабах міжнародної економіки, її окремих регіонів і країн, – з іншого. Нерівномірність прогресу окремих елементів системи продуктивних сил в різних складових національного та світового господарства зумовлена неоднаковими розміщенням природних ресурсів у масштабі планети, різноманітністю кліматичних умов, соціально-біологічних (у тому числі економічної) природи людей, класів і націй (їх менталітету), наукових відкриттів та відповідних революційних зрушень у структурі технологічного способу виробництва, економічною політикою держави та іншими факторами. Із завершенням формування світового господарства і територіального поділу світу продовжують нерівномірно розвиватися окремі країни і цілі регіони. Нерівномірність економічного розвитку можна оцінити шляхом співставлення країн за наступними основними показниками:

• головні макроекономічні показники національної економіки на поточний момент та в динаміці;

• продуктивність праці;

• роль у світовій торгівлі;

• інвестиційна ситуація;

• рівень розвитку НТП;

• рівень життя населення;

• конкурентоспроможність національної економіки.

В умовах НТР специфічний характер дії цього закону виявляється, наприклад, в нерівномірному освоєнні досягнень науки і техніки в окремих країнах. Сюди можна віднести: витрати на НДДКР, кількість зареєстрованих патентів, купівля-продаж ліцензій тощо. Так, на США на початку XXI ст. припадало понад 45% світових витрат на розвиток НДДКР. Американські ТНК здійснюють в країні до 90% таких витрат, у філіях розвинених країн – майже 8%, у слаборозвинених країнах -1%.

Однією з особливостей дії закону нерівномірного економічного розвитку є те, що боротьба за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери застосування капіталу і т.п. діє як важливий фактор посилення нерівномірності розвитку окремих країн, цілих регіонів світового господарства, зокрема – групи найбільш розвинених держав і слаборозвинених країн. Два десятиліття тому 10% найбагатших держав світу мали доходи, які в 77 разів перевищували доходи 10% найбідніших держав. Зараз їх доходи більше доходів10 найбільших країн в 124 рази. Відомий російський економіст Б. Болотін у своїй останній праці «Розрив у доходах населення: дані світової статистики» на прикладі 136 держав показав величезний діапазон розриву в доходах населення світу, матеріально-речову основу якого складають параметри світового економічного розвитку в 2003 році [2,с.84]. З розпадом СРСР сферою дії закону нерівномірності економічного розвитку та інших законів міжнародної економіки стали держави СНД.

Дія закону нерівномірного економічного розвитку значною мірою залежить від особливостей розвитку і функціонування в певній країні закону відповідності продуктивних сил характеру міжнародних економічних відносин. Він передбачає, що з розвитком національних продуктивних сил розвиваються міждержавні господарські відносини та більш широко проводиться пошук і використання їх оптимальних форм. Дія цього закону безпосередньо пов’язана з законом відносної рідкості ресурсів, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів для їх задоволення. Постійне зростання потреб людини зумовлено дією закону зростання потреб. Обмеженість економічних ресурсів (речових факторів виробництва) включає: засоби праці та предмети праці,використання людьми сил природи, наука, форми і методи організації виробництва тощо. Як правило, не існує країн, де були б в повній мірі наявними всі означені фактори. В окремій країні, в регіоні, або в масштабі світового господарства обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, з загальної площі земної кулі майже в 510 млн. кв. км.(понад 75%) припадає на моря; неоднакові обсяги придатної для сільського господарства землі, природних ресурсів тощо. Водночас така обмеженість більшості економічних ресурсів є відносною, і зумовлена перед усім рівнем розвитку й характером продуктивних сил і виробничих відносин. Так, щодо продуктивних сил їх обмеженість визначається: досягнутим рівнем розвитку техніки , технології,науки тощо. Видатний український економіст С.В. Мочерний у цьому зв’язку відмічав, що у розвинутих країнах простоює в середньому 25% виробничих потужностей, що зумовлено природою виробничих відносин, циклічним характером виробництва, сутністю основного економічного закону[4,с.538].

Якщо розглянуті вище закони розвитку світового господарства діють вже протягом тривалого часу, то поряд із ними нині виділяють відносно нові закони, такі як закон соціалізації розвитку. Окремі аспекти закону соціалізації почали діяти в промислово розвинутих країнах на початку ХХ ст., проте лише в останні три десятиріччя наростаючі кількісно-якісні перетворення трансформувались в нову сутність – закон соціалізації. Він виражає внутрішні сталі і суттєві зв’язки між досягнутим рівнем розвитку технологічного способу виробництва і рівнем розвитку людини як головної мети суспільного виробництва. Закон соціалізації відображає направленість світового розвитку не тільки і не стільки на економічний результат, під яким розуміються економічні блага (товари, послуги, майно, нерухомість, капітал та ін.), але і на екологічний результат, і соціальний результат. Під соціальним результатом вчені розуміють «процес формування (створення і відтворення) самого суб’єкта економічної діяльності, тобто людини (не тільки і не стільки як економічного ресурсу, а як кінцевого і найважливішого результату певної економічної діяльності)» [3,с.102]. Серед законів розвитку світового господарства він заслуговує на особливу увагу, оскільки в центрі економічної системи будь-якої країни знаходиться людина. Причому якщо ще недавно людина розглядалась насамперед як один із економічних ресурсів світової господарської діяльності (нехай і найголовніший), то нині вона розглядається насамперед як основна мета і основний соціальний результат такої діяльності.

Соціалізація сьогодні набуває таких масштабів, що розглядається як загальний закон розвитку економічних систем і визначається в економічній літературі не тільки як соціальний процес, – один із способів соціально-матеріального розвитку людини як основного результату і кінцевої мети будь-якої економічної діяльності, але і як економічний процес – метод виробництва, хоча і досить специфічний, пов’язаний з витратами такого специфічного ресурсу, як інтелект людини .

Дія закону соціалізації виявляється в тому, що зростає роль таких галузей соціальної сфери, як освіта та наука; посилюється значення інтелектуальної діяльності всередині більшості галузей народного господарства. Витрати на соціальні цілі (охорона здоров’я, розвиток освіти тощо) з державного бюджету виходять на перше місце, а також спостерігається випереджаюче зростання суспільних фондів споживання, надання державою певних суспільних благ.

Крім зазначених вище, до основних законів розвитку міжнародної економіки слід віднести також: закон накопичення, який передбачає капіталізацію частини прибутку суб'єктів міжнародних економічних відносин з метою розвитку міжнародної економіки; закон зростання продуктивності праці, який характеризує розвиток міжнародної економіки означає тенденцію до постійного зростання виробництва та передбачає постійне скорочення витрат на виробництво продукції; закон пропорційного розвитку міжнародної економіки, який передбачає існування певних пропорцій між її структурними елементами та ін. Оскільки цілісність міжнародної економіки є значно меншою, ніж цілісність окремих національних економічних систем, то й економічні закони в рамках міжнародної економіки діють менш інтенсивно, а в їх розвиток і функціонування виникає більше контртенденцій і модифікуючи обставин. Проте дія економічних законів у міжнародній економіці є специфічна реальність.

Поряд з економічними законами міжнародній економіці властиві й економічні закономірності розвитку. Економічні закономірності розвитку міжнародної економіки – це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відображають суттєві моменти розвитку міжнародних економічних відносин та є наслідком дії системи економічних законів міжнародної економіки.

Основними закономірностями розвитку міжнародної економіки є:

• підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах міжнародної економіки, що знаходить своє вираження у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній;

• залучення національних економік у світові господарські зв'язки, що передбачає, насамперед, розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу;

• зближення національних господарств, що передбачає адаптацію, переплетення їхніх економічних потенціалів;

• гармонізація рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу. Такими показниками, наприклад, є виробництво продукції на душу населення, обсяги експорту, імпорту тощо;

• динамізм розвитку національних господарств виявляється у постійних темпах зростання суспільного виробництва протягом тривалих проміжків часу[ 7.c.20].

Перелічені закономірності є загальними для розвитку міжнародної економіки.

РОЗДІЛ 2