2. Інтереси в міжнародній економічній діяльності

Міжнародна економічна діяльність є засобом досягнення цілей суб’єктів і базується на їх інтересах. Поняття інтересу відображає шляхи і способи задоволення потреб. Іншими словами, інтерес – це відношення до своїх потреб. В сучасних умовах можна говорити про наявність «пучка» інтересів у кожного суб'єкта міжнародної економічної діяльності. Гармонізація інтересів відбувається через впровадження інтересів у правовій нормі.

Якщо представити державу, як найважливішого суб'єкта міжнародної економічної діяльності, то можна виявити за нею сукупність досить різних інтересів: економічних, політичних, правових, територіальних, інтелектуальних. До того ж, інтереси можуть бути тактичні і стратегічні; короткострокові, середньострокові й довгострокові. Кожен суб’єкт будує свою систему цінностей – інтересів.

С

Правовові основи міжнародної єкономічної діяльності

еред усієї групи інтересів суб’єктів міжнародної економічної діяльності важлива роль належить економічному інтересу. Економічний інтерес – це об'єктивна категорія, яка виражає відносини економічних суб'єктів із приводу задоволення економічних потреб, що реалізуються в процесі використання обмежених економічних ресурсів. Зміст потреб залежить від усієї сукупності суспільних умов, технічного рівня розвитку суспільства, національних, історичних особливостей, від взаємозв'язків країни з іншими державами.

Н

а сучасному етапі процес відновлення і зростання потреб здобуває особливу значимість, оскільки зростає значення міжнародного поділу праці, спеціалізації і кооперування виробництва, які обумовлюють господарське зближення країн, що в остаточному підсумку сприяє розширенню можливостей поширення й обміну результатами виробничої діяльності між країнами. Економічні інтереси при цьому виражають спонукальні мотиви суб'єктів економічної діяльності, спрямовані на задоволення цих зростаючих потреб.

Носієм загальнонаціональних інтересів є держава. Як у всякого економічного суб'єкта, безпосередній інтерес її складається, насамперед, в отриманні прибутку, тому що останній служить джерелом розширеного відтворення і сприяє цілям сучасного економічного розвитку, але не тільки. Кожна національна держава зацікавлена також у вирішенні цілого комплексу соціальних, політичних, екологічних проблем, і все частіше їх вирішення не може обмежуватися національними рамками. Отже, у сучасних умовах проблема економічних інтересів далеко переростає державні рамки і здобуває винятково важливе політичне й економічне значення в міжнародній економічної діяльності.

Е

кономічний інтерес у сфері світогосподарських відносин у теоретичному аспекті успадковує ті ж самі принципові риси і зміст, що і у внутрішньо національному плані. У системі світового господарства національно-економічні інтереси виступають як загальнонаціональний (інтегрований) інтерес, як рівнодіюча сила нерідко суперечливих інтересів соціальних груп, політичних партій, державних органів усередині країни. Тут розходження як би тимчасово погашаються, щоб потім, у процесі взаємодії з інтересами інших країн, знову проявитися з різним ступенем виразності в залежності від застосованих форм і методів їхнього узгодження. Можна відзначити, що характерними ознаками світового господарства є розмаїття і суперечливість його складових частин, що поєднуються зі зростаючою єдністю і взаємозалежністю цих складових. Різноманітність виражається в розмаїті народів, держав, регіонів, громадян, які відрізняються за національними, географічними, соціальними, економічними, політичними і іншими ознаками. Так, населення нашої планети досягло 7,0 млрд. людей (щорічно зростає приблизно на 80 млн. чоловік), котрі розмовляють на 2796 мовах ( за іншими даними – 5000). На Землі існує більш 200 держав, що знаходяться на різних ступенях суспільного розвитку. Ця кількісна різноманітність постійно зростає внаслідок утворення нових незалежних держав і національних економік. Остання обставина сприяє пропорційному виникненню суперечностей, які утворюють разом свою особливу систему. Система протиріччя включає розбіжності між державами, національними економіками, групами держав і об’єднань, між національною і міжнародною економікою, галузями і сферами світового господарства і безліч інших, що зумовлює необхідність їх регулювання і узгодження на міжнародному рівні.

Таким чином, національно-економічні інтереси країни – це складна, комплексна сукупність різних потреб і вимог, обумовлених як внутрішніми задачами економічного розвитку країни, так і її положенням і участю в системі міжнародних економічних відносин. Кожне національне господарство унікальне, тому що вносить свій, особливий, специфічний внесок у світове господарство, створюючи його цілісність. Остання характеризується взаємозалежністю і єдністю різноманітних національних складових, рис і характеристик.

Однак, найбільший внесок у світогосподарську цілісність вносить кількісно невелика, але економічно могутня група промислово розвинутих країн: 24 з них займають визначальну позицію у світовому господарстві, а сім з них (Великобританія, ФРН, Італія, Канада, США, Франція, Японія) забезпечують 51% міжнародної торгівлі. Їхня цілісність відносно інших груп країн є найвищою й обумовлена взаємопроникненням національних економіки, політики, ідеології, зближенням рівнів політичної культури, демократії і т.д. З іншого боку знаходиться група бідних і найбідніших країн, де проживає значна кількість людей, котрі живуть на менш ніж 1 долар у день. Причому, як справедливо відзначає професор оксфордського університету Н. Фергюсон, багато з них зовсім не виявляють ніякого економічного прогресу і не здатні забезпечити на своїй території не тільки демократичний, але і будь-який інший лад [20 , р.12]. У багатьох з них спостерігається релігійно-племена ворожнеча, соціально-економічні конфлікти і т.д. У деяких з них відбувається економічна деградація.

Е

кономічні інтереси всієї групи національних держав отримують своє відображення в світогосподарській діяльності у вигляді комплексу принципових установок щодо оцінки місця і ролі країни в системі міжнародних економічних відносин, її поведінки відносно своїх партнерів, перспективних і поточних задач її зовнішніх зв'язків і т.д. Така концепція містить у собі і загальні лінії зовнішньоекономічної стратегії, і основні напрямки зовнішньоекономічної, валютно-фінансової й іншої діяльності країни. Економічна міць і добробут держави, у цьому випадку є визначальними. Чим вищий рівень розвитку країни, тим більше можливостей у розвитку відповідних економічних інтересів, можливостей для її участі в міжнародному поділі праці й інтеграції.

У процесі світогосподарської взаємодії країни можливі відхилення від початково сформульованих інтересів, оскільки завжди є вибір варіантних рішень, а сам курс може зазнавати суттєвих змін, тому що він формується в ході взаємодії з курсами інших країн, взаємовпливу різних інтересів і концепцій, наявності суперечностей і ін. Більше того, можуть виникати і конфліктні ситуації в міжнародної економічної діяльності в результаті суб'єктивного розуміння національно-державних інтересів і проведення політики, що розходиться зі справжнім змістом інтернаціональних інтересів. Для їх вирішення визначальну роль отримує міжнародне право.

Інтернаціональні інтереси є істотним компонентом національних інтересів країн, і не існують у відриві від національних інтересів. Вони відображають потреби всієї групи або системи в цілому, і включають найбільш важливі, довгострокові стратегічні елементи національних інтересів. Разом з тим, інтернаціональні інтереси – це не складення, механічне переплетення національних інтересів країн, що входять у світове співтовариство. Акумулюючи в собі найістотніші риси національних інтересів окремих країн, інтернаціональні інтереси в той же час наділені якісно новою властивістю – вони відображають колективну потребу в вирішенні низки економічних, соціальних, політичних, екологічних, військових проблем сучасного світу. Вирішення суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбувається через узгодження їхніх економічних інтересів, пошук і реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їхнього існування, компромісів і втілюються в правових нормах.

Сьогодні поширеним методом узгодження інтересів виступають договірні, зазвичай – правові та рекомендовані норми, які містяться, зокрема, в Статуті ООН (гл.9 «Міжнародне економічне й соціальне співробітництво»), Генеральній Угоді з тарифів і торгівлі, Генеральній угоді з торгівлі послугами, Угоді про торгові аспекти прав на інтелектуальну власність, Угоді по торговельних аспектах інвестиційних заходів, Статуті СОТ, Статуті МВФ, Римському договорі про заснування ЄЕС, Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, в конвенціях МОП, в рішеннях МВФ, ВТО, ОПЕК, в резолюціях міжнародних організацій, в торговельних, кредитних, податкових, платіжних міжнародних угодах, угодах про економічне, науково-технічне співробітництво, угодах про захист інвестицій та інших джерелах права.