Лекція №7. Юридична відповідальність за правопорушення в сфері підприємницької діяльності.

Питання:

1. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин та види господарсько – правової відповідальності.

2. Відшкодування збитків у сфері підприємницької діяльності.

3. Штрафні санкції.

4. Оперативно – господарські санкції.

5. Адміністративно – господарські санкції.

1. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин.

Зобов’язання – це правовідносини за якими одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Безумовно цінність зобов’язання полягає у його виконанні. Оскільки зобов’язання є різновидом правовідносин, воно охороняється примусовою силою держави, щодо боржника. У разі порушення зобов’язання застосовуються міри цивільно – правової відповідальності.

Найбільш поширеною підставою для виконання зобов’язальних відносин є договір, завдяки якому і забезпечується правове регулювання майнового обігу на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників.

Специфічними рисами зобов’язальних відносин що дозволяють розмежувати його з речовими відносинами є те, що сторонами зобов’язання є конкретно визначені особи: кредитор, особа якій належить право вимагати, і боржник особа, яка несе обов’язок відповідний праву вимоги кредитора.

Об’єктами зобов’язальних правовідносин можуть бути дії, пов’язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій.

Здійснення суб’єктивного права кредитора у зобов’язальних правовідносинах можливе тільки в разі здійснення боржником дій, що складають його обов’язок.

Складовими елементами зобов’язальних правовідносин є суб’єкти, об’єкти і зміст.

Суб’єктами зобов’язань є кредитор і боржник, якими можуть бути юридичні і фізичні особи, держава та інші соціальні утворення.

Кредитор це особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них.

Боржник, особа яка зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утримання від них.

Об’єктом зобов’язання є поведінка його сторін, вчинення дій або утримання від вчинення дій.

Предмет зобов’язання це речі чи майно, нематеріальні блага відносно яких виникають зобов’язання.

Змістом зобов’язання є сукупність прав та обов’язків учасників.

У зобов’язаннях, як на боці кредитора , так і на боці боржника, можуть брати участь декілька осіб.

Залежно від кількості суб’єктів на тій чи іншій (або на кожній) стороні зобов’язань розрізняють зобов’язання прості та складні ( з множиною осіб).

Учасники господарських відносин несуть господарсько – правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому ГК України, іншими законами та господарським договором.

В зв’язку з цим закон передбачає спеціальні міри, що стимулюють боржника до належного виконання договірних зобов’язань або забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок, порушення зобов’язання боржником.

Господарсько-правова відповідальність – це передбачене законом або договором та засноване на державному примусі понесення господарюючим суб’єктом несприятливих наслідків своєї неправомірної поведінки, що виражається в притисненні його економічних інтересів.

Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові наслідки.

За змістом господарсько – правова відповідальність загалом є матеріальною відповідальністю і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства.

Межі господарсько – правової відповідальності визначаються ГК.

На відміну від стягнення збитків спеціальні міри застосовуються не у всіх випадках невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань, а лише щодо тих зобов’язань, для забезпечення яких вони спеціально встановленні законом або домовленістю сторін.

Так, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.

Доцільність використання того чи іншого виду забезпечення виконання зобов’язання залежить від сутності забезпеченого зобов’язання.

Зокрема, для зобов’язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія.

Якщо ж мова йде про зобов’язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки тут інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а у одержанні певного результату.

Суб’єкти господарювання можуть нести відповідальність лише за матеріальні витрати (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна в наслідок відшкодування збитків).

Господарське законодавство закріплює принцип повної майнової відповідальності суб’єктів господарювання аж до проголошення банкрутом.

Реалізації мети господарсько – правової відповідальності сприяють принципи, на яких базується господарсько правова відповідальність:

1) потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

2) передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується незалежно від того чи є застереження про це в договорі;

3) сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника, без згоди другої сторони, від виконання прийнятих зобов’язань в натурі;

4) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

За загальним правилом підставою для встановлення та застосування виду забезпечення виконання зобов’язань є домовленістю сторін про певне забезпечення.

Повноцінний договір повинен мати умови, що стосуються відповідальності. Коли в договорі відсутні такі умови, застосовуються норми законодавчих актів, що регулюють відповідні види договорів або містять загальні положення, що застосовуються до всіх видів господарських договорів.

Крім договору, підставою виникнення неустойки може виступати закон, а застави – закон та рішення суду.

Закон встановлює обов’язкову письмову форму правочину щодо видів забезпечення виконання зобов’язань.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чикаючи пред’явлення їм претензій чи звернення до суду.

Однією із умов повноцінності договору є включення до господарських договорів положень типа «остаточний розрахунок здійснюється сторонами з урахуванням штрафних санкцій, що підлягають стягненню із сторони, винної у порушенні умов цього договору».

Фактично у такій ситуації йдеться про право зацікавленої сторони самостійно, без звернення до суду, нараховувати відповідні штрафні санкції і таким чином зменшити свої зобов’язання перед контрагентом.

З одного боку, у Кодексах немає норм, які б забороняли подібне самостійне нарахування санкцій, з іншого боку – відсутня відповідна регламентація. За певних умов подібне можна розглядати як зарахування зустрічних вимог (ст.601-602 ЦКУ).

Зазначене не позбавляє іншу сторону-боржника (контрагента) права звернутися до суду з приводу законності вищевказаних дій, якщо боржник не визнає штрафні санкції, самостійно нараховані кредитором.

Аби позбутися можливих конфліктів з цього приводу, варто включити до договору положення про обов’язкове проведення звірки розрахунків, дебіторсько-кредиторської заборгованості сторін.

У такому акті боржник фактично має визнати або спростувати нарахований кредитором розмір санкцій.

Господарські санкції – це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки.