Лекція № 3. Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності.

Питання:

1. Поняття зміст та загальні принципи підприємництва.

2. Суб’єкти підприємницької діяльності, обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.

3. Ліцензування патентування та квотування підприємницької діяльності.

1. Поняття зміст та загальні принципи підприємництва.

Господарська діяльність, як основа підприємництва – це діяльність членів суспільства, їх об’єднань і асоціацій по відтворенню матеріальних благ.

Ця діяльність визначається господарською діяльністю за наявності 2 умов:

- результати виробничої діяльності повинні бути призначені не для особистого споживання тих, хто їх створює, а для задоволення потреб інших;

- передача результатів цієї діяльності повинна здійснюватися на платній основі, що дає змогу суб’єкту, який здійснює таку діяльність, продовжувати її.

Ст.3 ГКУ визначає під господарською діяльністю діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, є діяльність спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Важливою ознакою господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі.

Ринкова система, як основний спосіб виробництва визначає саме підприємницький спосіб.

Принципами підприємницької діяльності є:

- вільний вибір підприємцями видів діяльності;

- самостійне формування підприємцем програми діяльності;

- вільний найм підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок, та власний комерційний ризик;

- вільне розпорядження прибутком;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності.

Держава гарантує підприємцю його права і свободи, законні інтереси, проголошує недоторканість майна і захист права власності підприємця; забороняє вилучати майно, крім випадків передбачених законом, надає можливість вимагати і отримувати відшкодування збитків, які завдані будь-ким.

Ознаки господарської діяльності, з тими чи іншими особливостями наявні у будь – який сфері господарських відносин. Діяльність здійснюється у господарсько – виробничих, організаційно – виробничих та внутрішньогосподарських відносинах.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, набувають форму господарських зобов’язань (господарських договорів).

Зміст господарських зобов’язань визначається не тільки угодою їх учасників, а й іншими актами, на основі яких вони укладаються. Частіше за все такі відносини супроводжуються й організаційними відносинами.

Організаційно-господарськими розуміють відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Вони виникають, як правило, у сфері господарського управління.

Внутрішньогосподарчими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Загальні принципи господарювання в Україні визначені ст. 6 ГКУ:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів, послуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки;

- добросовісної конкуренції у підприємництві;

- екологічного захисту населення;

- захисту прав споживачів та безпеки суспільства та держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарчи відносини.

Відповідно до ст.4 ст. 12 ГКУ обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Здійснення підприємницької діяльності не повинно задавати шкоди іншим громадянам, державі та навколишньому середовищу.

Відповідно до ст. 14 ГКУ ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної держаної політики у цій сфері та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Відносини пов’язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються Законом України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності від 1 червня 2000 р., яким встановлено, що:

- ліцензія є єдиним документом, який дає право на провадження певної господарської діяльності;

- визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок ліцензування,

- державний контроль у цій сфері,

- відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства, що регулює відносини пов’язані з ліцензуванням.

Принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

встановлення єдиного порядку ліцензування господарської діяльності на території України;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Законом визначено перелік документів, які подаються суб’єктами господарювання до органів ліцензування для одержання ліцензії, Органом ліцензування виступає орган виконавчої влади визначений КМУ, або спеціально уповноважений виконавчий орган.

Строк дії ліцензії визначається залежно від виду діяльності, яка підлягає ліцензуванню, але не може бути меншим за 3 роки.

Порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, торгівлі іноземною валютою, послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що проводиться суб’єктами господарської діяльності, визначається Законом України „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р. Під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та використання кредитних карток.

Торговий патент видається за плату суб’єктам господарської діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб’єктів або їх структурних підрозділів.

Строк дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, короткострокового торгового патенту – від 1 до 15 днів.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 ГКУ у необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва та, або обіг, а також розподілу квот встановлюється КМУ відповідно до закону.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту(імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.