- •1. За характером правовідносин виділяють:
- •2. За сферою виникнення і дії господарські правовідносини поділяються на:
- •3. За взаємним становищем сторін розрізняють:
- •4. За галузями економіки і сфери управління виділяють господарські правовідносини, які виникають і функціонують у сфері:
- •2. Поняття та види підприємницької діяльності.
- •4. Підприємницька діяльність носить систематичний характер, тобто вона повинна здійснюватися постійно впродовж тривалого часу або багаторазово.
- •3. Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності.
- •Принципи державного прогнозування:
- •4. Конкуренція у сфері господарювання.
- •Методи державного регулювання господарських відносин.
- •Лекція № 2. Правове регулювання підприємницької діяльності у комерційному обігу.
- •1. Поняття та ознаки господарського законодавства.
- •2. Система господарського законодавства.
- •3. Правовий режим майна суб’єктів господарювання.
- •1. Поняття та ознаки господарського законодавства.
- •2. Система господарського законодавства.
- •3. Правовий режим майна суб’єктів господарювання.
- •Лекція № 3. Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності.
- •1. Поняття зміст та загальні принципи підприємництва.
- •2. Суб’єкти підприємницької діяльності, обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.
- •3. Ліцензування патентування та квотування підприємницької діяльності.
- •1. Поняття зміст та загальні принципи підприємництва.
- •Лекція №4. Утворення та державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.
- •2. Утворення та державна реєстрація суб’єктів господарювання.
- •3. Установчі документи.
- •4. Загальний порядок ліквідації або припинення.
- •Лекція № 5. Майнові права суб’єктів підприємницької діяльності.
- •1. Види та організаційно – правові форми підприємств, управління підприємством.
- •1. Підприємства – власники майна мають максимальний обсяг прав:
- •2. Підприємств – не власників майна, правовий титул майна такого підприємства визначається:
- •2. Майно підприємств.
- •3. Об’єднання підприємств та їх управління.
- •4. Державні та комунальні унітарні підприємства.
- •1) Приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств заснованих на державній власності;
- •2) Затверджує їх статути;
- •3) Розробляє стратегію їх розвитку.
- •1) Створюються компетентним органом місцевого самоврядування у розпорядчому порядку;
- •2) При його створенні відокремлюється частина комунальної власності;
- •3) Підприємство належить до сфери управління компетентного органу місцевого самоврядування.
- •Лекція № 6 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.
- •2. Іноземні інвестиції.
- •3. Спеціальні режими господарювання.
- •Лекція №7. Юридична відповідальність за правопорушення в сфері підприємницької діяльності.
- •У сфері господарювання застосовуються три вида господарських санкцій:
- •Ці підстави, застосовуються за наявності 4 елементів, які називаються умовами господарсько – правової відповідальності:
- •2) Збитки, завданні порушенням господарського зобов’язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності;
- •3) Причинний зв’язок між противоправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;
- •2. Відшкодування збитків у сфері підприємницької діяльності та забезпечення виконання договірних зобов’язань.
- •3. Штрафні санкції.
- •1) Швидкість їх застосування;
- •4. Альтернативна неустойка, коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті:
- •4. Оперативно – господарські санкції.
- •5. Адміністративно – господарські санкції.
- •Комплексна контрольна робота
- •Навчальна дисципліна « Комерційне право»
- •20. Не можуть бути об’єктами оренди:
- •Навчальна дисципліна « Комерційне право» Комплексна контрольна робота
- •Навчальна дисципліна « Комерційне право» Комплексна контрольна робота
3. Правовий режим майна суб’єктів господарювання.
Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління.
Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Право власності має як об’єктивний, так і суб’єктивний аспекти.
Під правом власності в об’єктивному аспекті розуміють систему правових норм, які регулюють відносини власності.
Суб’єктивне право власності – це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридичної особи щодо власності над речами, тобто надана особі можливість володіти певною – належною їй річчю.
Складовими суб’єктивного права власності є володіння, користування і розпорядження речами.
Володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути у безпосередньому фактичному зв’язку з річчю.
Право володіння для власника забезпечує можливість у будь – який час вирішувати долю речі, використовувати її властивості.
Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним, добросовісним і недобросовісним, а також давнішнім.
Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі (договір найму, зберігання, оренди), так і внаслідок протиправного заволодіння (крадіжка, розбій).
Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул.
Володіння, що не грунтується на правовій основі, є незаконним. Незаконне володіння поділяється на добросовісне і недобросовісне.
Добросовісне незаконне володіння – є таке володіння, за якого власник не знає і не повинен знати про його незаконність.
Різновидом добросовісного володіння є давнішнє володіння. Володіння визнається давнішнім, коли особа – не власник майна, добросовісно, відкрито і безперервно володіє ним як власник упродовж строку, що перевищує строк позовної давності, встановлений законом .
Якщо власник майна знає або повинен був знати про незаконність свого володіння, він незаконний, недобросовісний власник.
Користування – це основана на законі можливість вилучення та використання корисних властивостей речі (майна) для задоволення потреб власника чи інших осіб.
Власник може використовувати своє майно для господарської діяльності та іншої не забороненої законом діяльності.
Користуючись майном, власник зобов’язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом, дотримуватися моральних засад суспільства.
Власник може сам користуватися належним йому майном або надавати таке право іншій особі шляхом укладення договору оренди, зберігання, застави тощо.
Право користування як і право володіння, може належати не лише власникові, а й іншим особам на підставі цивільно – правових або господарсько – правових договорів.
Розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначати долю належної йому речі.
Правомочність розпорядження виявляється в тому, що власник може своє майно продати або подарувати передати в найм, знищити тощо. Якщо власник речі знищує або викидає її, то він, з точки зору права. розпоряджається нею, тобто виявляє свою волю однобічно, і така воля власника спрямована на відмову від права власності.
Право власності може припинятися і в наслідок безповоротного використання речі.
Право розпорядження тісно пов’язане з особою власника. Власник або безпосередньо приймає рішення про розпорядження своїм майном, або опосередковано – через представників.
Законом України «Про власність» запроваджено в юридичну практику поняття «право повного господарського відання», яким наділяються державні підприємства стосовно майна, що є державною власністю і закріплене за ними.
Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь – які дії, які не суперечать чинному законодавству та цілям діяльності підприємства.
Аналізуючи правомочності власника слід зазначити, що лише власник має право одночасно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. ї
Зміст права власності складається із права володіння, користування і розпорядження майном, а також обов’язків, пов’язаних з утриманням, ризиком розорення а також випадковою загибеллю речі.
Саме поєднання прав та обов’язків робить відносини власності правовідносинами, з усіма правовими наслідками, які випливають з цього.
Суб’єктивне право власності – це юридично забезпечена можливість власника майна володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, здійснюючи щодо свого майна будь які дії, які не суперечать законодавству і не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, а також можливість захисту від будь – яких протиправних втручань до своєї власності над належним йому майном.
Суб’єктивне право власності є абсолютним правом власності, і будь хто не може порушувати права власності.
Суб’єктивне право власності є складовою частиною речового права, оскільки власник має можливість задовольнити свої інтереси, безпосередньо впливаючи на речі, що належать йому за правом власності.
З точки зору цивільного права, право власності
- це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах;
- усуненням протиправного втручання третіх осіб у сферу володіння цим майном;
- а також обов’язки власника не порушувати прав і законних інтересів інших осіб.
Наявність цих ознак дає змогу визнати його як об’єктивне право власності.
Господарським кодексом України визначається майнова основа господарювання в Україні, яка базується на праві власності суб’єктів господарювання.
Майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.
Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.
Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління.
Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником «уповноваженим органом», з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно – господарську діяльність підприємства.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган не втручаючись в оперативно – господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Право оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником ( уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання,
- здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган
- і має право вилучити у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується ним не за призначенням.
Поняття правового режиму майна суб’єкта господарювання охоплює встановлені правовими нормами:
а) структуру цього майна,
б) порядок його набуття, використання і вибуття,
в) межі розпорядження майном з боку третіх осіб,
г) порядок звернення на нього стягнень кредиторів.
Майно у сфері господарювання структурно поділяється на основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари.
Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, яке віднесено законодавством до основних фондів.
Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція, виконані роботи та послуги.
Особливим видом майна суб’єктів господарювання є цінні папери.
Право володіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб’єктів господарювання, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередач, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання меліорації.
Майно суб’єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником. Закон передбачає можливість використання, крім речових прав, також використання зобов’язальних прав.
Найбільш поширеним із них є право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу, а також нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) та іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств.
Це право виникає на підставі договору суб’єкта господарювання з власником майна (уповноваженим ним органом) про здійснення цим суб’єктом, на основі зазначеного майна, самостійного господарювання.
До інших прав відповідно до умов договору з власником майна, можна віднести:
- заклад, за якого заставодержатель має право користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором ( ч. ст. 46 ЗУ «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.),
- а також іпотеку – у разі передачи предмету іпотеки, на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішенням суду, іпотекодержателю або іншій особі в управління передається на період до його реалізації у порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року.
Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна.
Правове регулювання відносин власності є одним із найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави.
За допомогою права держава регулює:
- належність тих чи інших об’єктів власності певному суб’єктові (громадянину, колективу, державі);
- обсяг і зміст суб’єктивних повноважень власника, порядок і форми їх реалізації стосовно різних об’єктів;
- засоби і способи правової охорони відносин власності.
