Тема 7 методика розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами

1. Криміналістична характеристика шахрайства з фінансовими ресурсами.

2. Розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами в кредитно-фінансовій сфері.

Сучасний етап розвитку державності в Україні характеризується серйозними труднощами на шляху становлення ринкових відносин в економіці країни. Особливу роль у переході до ринкових відносин відіграє кредитно-фінансова система, яка покликана служити стабілізатором господарських процесів за рахунок здійснення міжрегіонального та міжгалузевого перерозподілу грошового капіталу. Широке впровадження в господарські відносини операцій з кредитування є однією з умов нормального розвитку економіки держави. Однак корінні зміни у роботі банківської системи, послаблення державного контролю та цілий ряд інших причин соціального і правового характеру призвели до появи нових, раніше невідомих, суспільно небезпечних форм економічної поведінки. Особливе місце серед них посідає шахрайство з фінансовими ресурсами.

Розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами пов’язано із значним обсягом роботи, специфічністю умов розслідування, необхідністю проведення комплексів оперативно-розшукових заходів та слідчих дій. Однак, як показує практика, оперативні та слідчі працівники не завжди володіють необхідними знаннями для успішного виявлення і розслідування даного виду злочинів. Відсутність упорядкованих, систематизованих відомостей про особливості розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами також не сприяє ефективній боротьбі зі злочином. У той же час злочинці, які вчинюють даний злочин, як правило, добре орієнтуються в банківському, податковому законодавстві, мають ґрунтовні знання бухгалтерського обліку й особливостей зовнішньоекономічної діяльності.

Особливі шкоду наносять корупційні зв’язки злочинців з банківськими працівниками, державними службовцями різних рівнів.

Усе це ускладнює виявлення та розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами, дозволяє приховувати злочинну діяльність і чинити протидію розслідуванню.

З метою ефективної протидії шахрайству з фінансовими ресурсами. працівники правоохоронних органів повинні мати глибокі знання чинного законодавства, що регулює фінансові відносини, володіти сучасними ефективними методами виявлення, розкриття та розслідування злочинів у цій сфері.

1. Криміналістична характеристика шахрайства з фінансовими ресурсами

Кримінальна відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами передбачена статтею 222 КК України. У 2011 році до цієї статті були внесені значні зміни, які розширили коло суб’єктів даного злочину від спеціального (громадянин-підприємець, службова особа) до загального, а також виключили з санкція цієї статті такі види покарання як обмеження та позбавлення волі з одночасним збільшенням розміру штрафу в якості основного покарання.

Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

Об’єктивна сторона шахрайства з фінансовими ресурсами полягає в активній поведінці — у наданні будь-якими особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов’язана була повідомити на підставі закону чи договору.

Найбільш поширеним предметом злочинного посягання є кредит, потім десь на одному рівні субсидія та пільги щодо податків, далі субвенція і на останньому місці дотація.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка надається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т.ч. господарюючим суб’єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямів економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит — це надання одним суб’єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб’єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків.

Пільга щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності.

Основні способи вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами.

Надання завідомо неправдивої інформації — це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами є документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання);

2) установчі документи;

3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон’юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей;

4) техніко-економічні обґрунтування;

5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво;

6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя;

7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи тощо).

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв’язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222 та ст. 358 або ст. 366 КК.

Суб’єкт злочину — загальний. Це може бути будь-яка особа, яка надає завідомо неправдиву інформацію органам державної влади чи органам місцевого самоврядування, банкам чи іншим кредиторам з метою одержання субсидій. субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою — отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Між елементами характеристики простежуються закономірні зв’язки: спосіб вчинення - сліди злочину, сліди злочину - особа злочинця, особа злочинця - обстановка вчинення злочину та ін. Використання таких зв’язків сприяє виявленню шахрайства з фінансовими ресурсами, дозволяє намічати напрямки розслідування і конструювати оптимальні комплекси слідчих дій.

Найбільш типові способи вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами можна класифікувати на чотири групи:

а) залежно від цільового використання одержаних коштів:

• одержані кошти витрачаються на виробничо-господарські цілі, не передбачені кредитним договором;

• надаються іншій фірмі під проценти;

• ідуть на виплату інших, раніше одержаних кредитів, сплату процентів;

• на сплату податків, виплату заробітної плати, сплату оренди приміщень, комунальних платежів;

• на придбання нерухомості, службового автотранспорту;

• на ремонт офісних приміщень тощо;

• повернення особистих боргів;

• оплату банківського обслуговування;

• на відрядження;

• обернення на готівку;

б) залежно від видів шахрайських дій при забезпеченні повернення кредиту:

• надання неправдивих відомостей при забезпеченні кредиту шляхом застави,

• надання неправдивих відомостей при забезпеченні кредиту шляхом страхування,

• надання неправдивих відомостей при забезпеченні кредиту шляхом надання гарантій;

в) залежної від наявності у способі вчинення дій по підготовці і приховуванню злочину:

• способи вчинення, які не включають вказаних дій;

• способи вчинення, що охоплюють дії по підготовці і приховуванню злочину, наприклад, створення та використання фіктивних фірм;

г) залежно від наявності злочинних домовленостей:

• способи вчинення злочину однією особою (позичальником);

• способи вчинення злочину кількома особами з боку позичальника;

• способи вчинення злочину кредитором і позичальником.

Типові сліди злочину можуть також бути класифіковані:

а) сліди вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, які характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства (організації), що перевіряється;

б) сліди, які утворюються на стадії створення та реєстрації суб’єкта господарської діяльності для використання його із злочинною метою;

в) сліди, що характеризують адміністративно-управлінську діяльність суб’єкта господарської діяльності;

г) сліди, які утворюються на стадії оформлення позики у кредитно-фінансовій установі;

д) сліди, які вказують на підроблення документів, використаних при одержанні фінансових ресурсів.

Розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами неможливе без участі спеціалістів у різних галузях знання: банківській сфері, бухгалтерському обліку, комп’ютерних технологіях тощо. Участь спеціаліста в проведенні слідчих дій при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами найбільш поширене при проведенні обшуків, виїмок, допитів, слідчого огляду документів, призначенні судових експертиз тощо.

Залежно від обсягу та змісту даних, що слугують підставою для порушення кримінальної справи, та інформації про злочинця, виділені дві основні групи типових слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами:

1) слідча ситуація, що характеризується наявністю даних про вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, та особу, що вчинила злочин;

2) слідча ситуація, що характеризується наявністю даних про вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами та недостатньою кількістю інформації про можливого злочинця.

Стосовно слідчих ситуацій розроблені типові слідчі та розшукові версії, що висуваються на початковому етапі розслідування злочину.

Детальніше розглянемо окремі види шахрайства з фінансовими ресурсами.

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть виступати інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основним з яких є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фінансові ресурси.

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або у змові.

Перша група — це посягання позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, службова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання неіснуючим або фіктивно створеним суб’єктам господарювання з внесенням свідомо фіктивних даних щодо техніко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, наданням фіктивних документів на майно, що віддається у заставу, тощо) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою приховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підроблених і фіктивних документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності, службова особа суб’єкта підприємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кредитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування тощо.

Спосіб 3. Службова особа, як правило, державного підприємства, організації, установи, філії чи структурних підрозділів, одержавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Спосіб 4. Службові особи певного підприємства, отримавши звичайний або пільговий кредит, переадресовують його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кредит і надають право розрахунку за кредит комерційній організації.

Варіант 1. Комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію у постачальника, реалізує її за більш високою ринковою ціною, розраховуючись з банком за наданий підприємству кредит, різниця між ціною продажу продукції та сумою повернутого кредиту і відсотків по ньому матеріалізується та привласнюється службовими особами підприємства та комерційною структурою.

Варіант 2. Комерційна структура одержує за підприємство тільки частину продукції, але вже за ринковою ціною у розмірі кредиту і відсотків по ньому, реалізує одержану продукцію та розраховується за підприємство з банком за наданий кредит. При цьому в постачальника перебуває частина кредитних коштів, що є власністю підприємства, які:

а) на прохання службових осіб підприємства перераховуються комерційній структурі для матеріалізації, при цьому товарно-матеріальні цінності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються;

б) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка привласнюється і на підприємстві не оприбутковується;

в) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка оприбутковується на підприємстві, привласнюється і знищується за фіктивними документами.

Друга група — це посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Службова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні кошти з його розрахункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розрахунковому рахунку якийсь час без руху) і використовує їх в інтересах банку. Найчастіше ця операція відбувається, коли банк внаслідок невдалих фінансових операцій потрапляє в скрутне фінансове становище. Якщо виникає необхідність у перерахуванні коштів, працівники кредитно-фінансової установи вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перерахування під приводом того, що установа перебуває на картотеці, або вичерпано щоденну можливість перерахування коштів, або були неправильно оформлені платіжні документи тощо.

Спосіб 6. Службові особи кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необхідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що наведені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає незаконний кредит (без належної перевірки платоспроможності, можливості повернення та ін.) позичальникові, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов’язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв’язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.