Розділ II прикладні основи міжнародного регіонознавства
Тема 1
Міжнародні регіональні еліти
Основні поняття:
Номенклатура, проблема ідентифікації еліти (еліт), еліта глобальна, еліта регіональна, еліта локальна, регіональна владна структура, ресурси регіональної влади, структура регіональної еліти, регіональний адміністративний ресурс.
Найважливішим елементом , що формує міжнародний регіон , являється міжнародна регіональна еліта та / або еліти. Вони відіграють першорядну роль у становленні та розвитку міжнародних регіональних спільнот . Насамперед це політичні , адміністративні , економічні , військові та культурні еліти , які призвані формувати і формують нормативне , бюджетне , податкове , організаційне , управлінське регіональний простір для відносно успішного функціонування як органів регіональної влади та управління , так і міжнародного регіону в цілому.
У сучасному світі термін еліта - категорія , яка використовується в суспільствознавстві , в першу чергу політичної соціології та соціології політики для позначення представників груп (и ) та / або співтовариств ( а ) персон , що грають ключові ролі в еволюції міжнародного регіону. Вони можуть представляти собою частину як регіонального співтовариства в цілому , так і бути представниками якого-небудь шару , угруповання.
Міжнародна регіональна еліта , відповідно, це політологічна і соціологічна категорія , активно використовується також в теорії міжнародних відносин і регіонознавстві , для позначення представників груп (и ) та / або співтовариств ( а ) персон , що грають ключові ролі в процесі функціонування та еволюції міжнародного регіону.
Враховуючи регіональну структуру сучасного світу , з впевненістю можна говорити про глобальну еліту , а також особливим чином організованих з нею регіональними та місцевими , локальними плитами.
Процеси взаємодії глобальної та локальних еліт в сучасному світі не є технологічно відпрацьованими , вони породжують масу протиріч і конфліктів.
Європейська інтелігенція закликає до максимальної терпимості , а реакція національних меншин така, що веде до збільшення напруженості , протистояння і націоналістичного ізоляціонізму цих меншин. Таким чином , терпимість розвивається тільки в рамках еліти. Приклад тому - сьогоднішня Франція . У той час як французська інтелігенція проголошує ідеї терпимості і інтеграції - чорношкіріпогромники творять невідомо що .
На наших очах відбувається процес фундаментальної важливості для майбутнього всього світу . Розшарування людства на два рівні - один з ключових елементів глобалізації . З одного боку , відбувається формування глобальної мережі , в якій немає відмінності між людьми ні за расою , ні по мові , ні по релігії. Це поки ще складені глобальні еліти: політичні , наукові і т. д. Ці глобальні еліти пронизані гуманістичними європейськими поглядами , причому треба підкреслити - коли виносять на передній план саму по собі « європейськість» цих поглядів , то необхідно чітко пам'ятати , що всі великі цивилизації пройняті саме цими гуманістичними почуттями. І тут не - обов'язково навіть згадувати давні цивілізації. Подивимося на нині існуючі : сучасна індійська цивілізація - вельми багатоскладова. Всередині неї зараз відбуваються конфлікти на стику ісламу і індуізму , але як і раніше в Індії безконфліктно співіснують джайни , християни , сикхи . Індійське суспільство дуже складно влаштовано в антропологічному , культурно- історичному та релігійному відносинах , але всі ці частини нормально вписані в індійське суспільство , яке існує саме тому, що пронизане ідеями терпимості. Всі індійські релігії наскрізь общечеловечни . Китай - країна , в якій природно уживається конфуціанство , даосизм , буддизм , іслам , християнство. Тому « європейськість» пов'язана тільки з одним : зі специфічно європейською концепцією прав людини , з домінуванням особистісних цінностей над колективними . Цього немає ні в Індії , ні в Китаї , але ідеї терпимості , співіснування різних культур дуже характерні для великих цивілізацій . Іслам - у цьому сенсі найбільш молода і тому більш напружена цивілізація , оскільки і всередині неї існують дуже складні відносини між шиїтами , сунітами і ісмаїлітами .
Процеси , які зараз відбуваються в глобальному масштабі , як раз засновані на цих фундаментальних особливостях великих цивілізацій : європейської , індійської , китайської - на ідеях терпимості , прийняття і співіснування різних культур , єдності в різноманітті. Слово толерантність - недостатнє для опису процесів , що відбуваються при глобалізації , адже Китай і Індія демонструють не просто терпимість чи толерантність , а співіснування без бар'єрів й навіть взаємодоповнення культур при їх несліянності . Вони не просто терпимі один до одного : терпимість - це одна з форм відчуження , а в Китаї для конфуціанца даос - і інший , і рідний одночасно. А для буддиста взагалі все - свої , у своїй інакшості .
Зараз йде формування глобальних еліт , які різко відрізняються від решти частини людства. Те , що сьогодні відбувається у Франції , показує , що національно - етнічні спільності , що не входять в еліти , фрагментуються - вони не глобалізуються , а , навпаки , проджують процес подальшої ізоляції. Національно- етнічна ідентичність створює ізолюючі механізми , коли культурні групи живуть поруч один з одним , відгороджуючись і навіть протиставляючи себе один одному. Ці національно- етнічні спільноти стають все більш провінціальними в який складається світовому державі. А те, щонеминучий процес виникнення світової держави зараз розвиваєся - це безсумнівно . І зароджуються сьогодні світові еліти повинні бути неминуче толерантні , повинні виключати перегородки за кольором шкури, мови , релігії і т. д. А національно стурбовані групи випадають з інтеграційних процесів , замикаються в рамках власної ідентичності , і цей процес не може йти безболісно. Виникає позитивний зворотний зв'язок. Оскільки групи борються за зникаючі ресурси (енергетичні , водні , харчові і т. д.) , то національні та етнічні групи намагаються по максимуму забезпечити ресурси тільки для «своїх». Щоб цього домогтися , вони виштовхують за свої межі чужих , неважливо за якою ознакою - по релігії або кольору шкіри. Наші « братські » республіки були викинуті з СРСР , щоб « причіпні вагони » не заважали локомотиву - Росії в його стрімкому русі до квпіталістичного щастя . Природно , все це відбувається разом із зростанням націоналізму , етнічної та расової нетерпимості , що ще більше закриває ці спільності . Національно- етнічні спільності , закриваючись , не допускають до себе культурних та інтелектуальних вливань , тим самим обмежують своє зростання , свої конкурентні можливості . Ресурси можна отримувати тільки при швидкому інтелектуальному зростанні , а вони можливості інтелектуального зростання самі собі закривають , і починають ще сильніше ізолюватися . Виникає замкнуте коло , погана безкінечність .
З іншого боку , у глобалізованих елітах теж існує позитивний зворотний зв'язок : чим терпиміше еліти ставляться до людей різних національностей і вірувань , тим легше інтелектуальний потенціал надходить до них , незалежно від його походження . Еліти активно абсорбують найбільш обдарованих людей з самим різним кольором шкіри , поглядами і т. д. Вони створюють ще більш відкриту і комфортну модель ще більш повної мобілізації талановитих представників різних націй і народів.
Таким чином , в світі складається два типи культур: одна культура глобальна , інші - провінційні .
Сьогодні ми присутні при становленні світової системи , в котрій існує світова еліта і « сільські» громади , неважливо перебувають ці громади в сільських територіях або в містах. Це дуже схоже на величезні світові імперії: Перську , Російську та ін , де була загальновмперська еліта і окремі замкнуті етноси . Російська еліта органічно включала і вірмен , і грузин , і німецьких баронів , в той же час естонська , латвійська , як грузинський або вірменський повнісью залишалися замкнутими . Ми на світовому рівні переживаємо зараз дуже близький процес . У будь-якої імперії було дуже багато етнічних зіткнень , ніхто своїх позицій просто так не здає - це було і відбуватиметься болісно , а часто , на жаль , і криваво . Терористичні акти - лише один із проявів цієї напруженості , яка неминуче буде наростати в тій же Європі : в Англії , Німеччині ... Коли експерти , політики намагаються закритися і починають уникати розмов про національну ідентичність та глобалізацію - вони позбавляють себе можливості зрозуміти характер , що відбувається і дають помилкові відповіді на реальні виклики.
Проблеми Євросоюзу посиляться при вступі до нього Туреччини ,який є занадтоінокультурною країною для європейського культурно -історичного простору. Більш того , загострення торкнеться самих європейських етносів , що вже видно на прикладі Польщі . Польські вибори , що проходили під націоналістичними гаслами , - це сьогоднійшій приклад тих процесів , які почнуть посилюватися у власне європейських етносів найближчим часом.
Для зняття національної напруженості , і не тільки в Європі , потрібно, на мій погляд , діяти за двома ключовими напрямами : міняти міграційну політику і парадигму освіти .
Міграційна політика має стати зваженою. В ідеалі , якщо ви запрошуєте вихідцям з країн, що розвиваються до себе на роботу , то ви повинні створити їм не рівні , а привілейовані умови. Привілейовані в тому сенсі , що приймає суспільство має витрачати доти додаткові кошти на адаптацію мігрантів. Так , як це робить Ізраїль для новоприбулих мігрантів. Інакше вони не зможуть на рівних інтегруватися в існуючі суспільства , і тоді марно переконувати їх у справедливості такого порядку . Запрошувати треба поступово , щоб інтеграція йшла менш болісно , і одночасно створювати іммігрантам привілейовані умови. Готова на це Франція чи Європа? Думаю , ні.
Але найголовніше - Європа повинна обернутися в бік слабких країн і зайнятися не грантовими подачками , а справжньою масштабною просвітою і освітою. Фундаментальною освітою : чи не винятково початковою , а вищою - для тих , хто побажає її отримати . Тільки фундаментальне гуманітарне знання дає можливість розуміти глибокі механізми історії , глобалізації , конкуренції і співіснування культур і народів. Тим більше що африканські та інші країни, що розвиваються , вихідці з яких сьогодні в Європі відчувають себе людьми другого сорту , стоять перед набагато більш важкими проблемами , ніж європейці. Але в тому випадку , якщо високоосвічені вихідці з бідних країн будуть бачити жахливу різницю між собою і своїм народом , якщо вони не будуть бачити перспектив для свого народу , то саме вони , високоосвічені , ставатимуть терористами.
Структуру сучасної глобальної еліти можна представити у вигляді багаторівневого графа , який представлений на рис. 1.1.1 .
Категорії , що використовуються в даній схемі , мають далеко не однозначний характер. Виділимо два найважливіших аспекти , розкривши їх в вузькому і широкому значенні .
Так , наприклад , категорія «глобальна еліта» у вузькому сенсі розумів відносно невелике число осіб, які приймають рішення на глобальному рівні , в широкому сенсі - сумарний склад еліт усіх рівнів у глобальному масштабі.
Поняття « еліта» походить від латинського eligere , потім транс формувалося у французьке слово ще - краще, добірне , обране . У сучасному розумінні використовується з 1360 р. У середньовічну англійську мову ( XIV ст.) « elite » проникло з старофранцу ського і існувало як дієслово в значенні « відбирати » і « вибирати на посаду» , як прикметник - « обраний » і «обраний » і як іменник - «обрання ». Вже до XIX сторіччя це слово вважалося застарілим . У сучасному значенні воно фіксується словниками p 1823 р. У німецькій мові слово «еліта» з'явилося наприкінці XVIII - початку XIX ст . Відомий англійський дослідник
еліт Том Боттомором в книзі «Еліти і суспільство » наводить перші вживання цього слова в XVII ст. для позначення товарів вищої якості , а потім з XIX в . - Для позначення персон і груп , що знаходяться вгорі соціальної ієрархії. У російську мову слово «еліта » увійшло тільки в XX в .
Виникає ще одне питання : як ми дізнаємося , що саме ця група людей і є елітою ? Іншими словами , за які основи , перш за все, ми можемо певну сукупність людей ідентифікувати як еліту? Проблема ідентифікації еліт (и) - базове питання при дослідженні владних структур. Відповідь на нього визначає стратегію дослідження . У науковій літературі виділяються три основних підходи: рішенський , або результативний , репутаційний , або « престижний » , і позиційний .
Рішенчиський , або результативний , підхід грунтується на утверждені , що в еліту входять ті , хто приймає важливі рішення , значущі для багатьох людей , або має суттєвий вплив на прийняття таких рішень. Дослідники , що використовують цей підхід , вважають , що між тими , хто приймає рішення , і тими , хто займає вищі позиції в ієрархії , існує значний , хоч і неповне , збіг. Цей дослідницький шлях передбачає виявлення найбільш важливих рішень , а потім детальне вивчення процесу їх прийняття. Основна складність , виникає при використанні цього підходу , пов'язана з трудністю виявлення рішень , що надають принциповий вплив на ту чи іншу сферу суспільного життя , реальних механізмів прийняття такого роду рішень і реальних фігур , які приймають рішення.
В умовах швидких соціальних змін , як , наприклад , в Росії , дуже важко визначити , хто приймає важливі рішення , а також які рішення можуть виявитися важливими . Наприклад , робота начальника теплоцентралі в умовах стабільного суспільства достатньо рутинна , і він приймає , як правило , чисто технічні рішення , пов'язані з виконанням своїх функціональних обовязків. За існуючої в нашій країні дезорганізації народного господарства і в екстремальних природно- кліматичних умовах наслідки рішень і дій його російського колеги за своїм значенням можуть перевершувати губернаторські . Проте , відчизняні дослідники намагаються активно використовувати дану ідентифікаційну стратегію.
У репутаційному підході , або підході « на підставі престижу » , ідентифікація членів еліт відбувається на основі суджень експертів ,аналітиків , які оцінюють впливовість певних суб'єктів. Ці судження грунтуються на особистому сприйнятті експертами та аналітиками принципів розподілу влади в суспільстві .
Позиційний підхід базується на припущенні , що існує значущий зв'язок між посадою ( позицією ) , займаної індивідом або групою , і їх можливостями приймати значимі для суспільства рішення і розпоряджатися суспільними ресурсами . Передбачається , що перелік такого роду позицій відомий. Таким чином , положення індивіда або групи в офіційній соціально- політичній та економічної структурі суспільства говорить про входженні або входження в еліту. Еліта - це ті, хто « начальники за посадою» . Труднощі , з якими дослідники стикаються , застосовуючи цей підхід , пов'язані з визначенням зв'язків і меж впливу для тих чи інших позицій та осіб (груп) , їх займають , особливо на регіональному та місцевому рівнях. Також не враховується можлива розбіжність між посадою і реальною роллю що зайсає . Проте більшість дослідників при ідентифікації еліт використовує позиційний підхід .
Відносно регіональної владної еліти це означає , що її членом є той , хто займає певну позицію в тій чи іншій соціальній системі , що дозволяє (принаймні , потенційно ) цьому суб'єкту надавати значущий вплив і приймати істотні в масштабах регіону та для даної сфери діяльності рішення . Перелік такого роду позицій визначається формальною структурою інститутів та інституцій . Важливо мати на увазі , що регіональна еліта стратифікована , тобто можна вибудовує членів еліти за їх значимістю , впливу , «вагою » в регіональному житті. На вершині піраміди впливу знаходиться центральна регіональна еліта , до якої входять за статусом губернатори і віце- губернатори , голови законодавчих зборів і інших представницьких органів влади , керівники та власники найбільших економічних і фінансових структур. Нижче в цій піраміді розташована вища регіональна еліта . Провести чітку грань між першим і другим секторами не завжди можливо і теоретично, і практично . Проте зрозуміло , що , наприклад , губернатор «важливіший» , ніж простий депутат.
Звичайно , як і інші підходи , позиційний підхід має свої обмеження , особливо по відношенню до регіональних еліт . Наприклад , політичні рішення, що стосуються регіону , можуть прийматися не всередині нього , в іншому регіоні . Так , наприклад, питання , пов'язані з легітимацією держави Ізраїль в період його створення після Другої світової війни приймалися в ООН в Нью -Йорку. Питання створення Палестинської держави вирішувалось у Вашингтоні, Брюсселі та Москві , але не в Єрусалимі і Тель -Авіві.
Разом з тим цей підхід все ж видається оптимальним. Як вже говорилося , у швидко мінливому суспільстві вельми важко буває зафіксувати , хто саме в тій чи іншій ситуації приймає остаточні або кардинальні рішення (а це одна з важливіших характеристик еліти) . Говорити ж про стійкість цієї функції , її закрепленості за певними групами ( індивідами ) , а також про деяку рутинізацію процесу прийняття рішень ( інша важлива характеристика еліт ) важко. Але можна цілком виразно виявити посади і людей , їх займають , які можуть приймати рішення , часто мають це робити , і несуть персональну відповідальність за наслідки цих рішень.
Більш конкретно вищу регіональну еліту можна ідентифікувати в такий спосіб. У політичній сфері ( регіональна політична еліта ) - це депутати Державної Думи від регфонів , депутати представницьких органів влади ( законодавчих зборів , регіональних дум , державних зборів і т. п. ) , засідателі представницьких органів влади районів , областей , країв , республік , керівники регіональних партій і регіональних відділень загальнофедеральних партій.
В адміністративній сфері ( регіональна адміністративна еліта ) - це голови міністерств ( комітетів ) , адміністрацій суб'єктів Федерації та їх заступники , голови адміністрацій районів та їх заступники , керівники структур прямого підпорядкування федеральним органам влади та представники федеральних міністерств та відомств у суб'єкті Федерації .
В економічній сфері (економічна регіональна еліта ) - це керівники найбільших на території регіону державних і приватних виробничих і фінансових структур та їх заступники , керівники підприємств комунального сектора та їх заступники .
Регіональність еліти можна також визначити позиційним методом . Регіональна еліта - це така еліта , яка діє в масштабах регіону і бере участь у прийнятті рішень, що мають значення для функціонування політичної , економічної та соціальної сфер регіону в його цілісності.
Тенденції регіональних еліт до перманентного підвищення своєї значимості часом набувають форми регіоналізму , етнорадикалізму і національного екстремізму. У сучасній Європі ці тенденції виражені не менш яскраво , ніж у всіх інших регіонах світу .