3.4 . Глобальний вимір світового простору1

Під глобальним виміром розумітимемо ступінь прояву єдиних , які об'єднують тенденцій і процесій на всій території світового простору.

У другій половині XX в . сталася безпрецедентна активізація і прискорення світових глобальних процесів , що охоплюють всі сфери соціального існування , включаючи політичні , економічні , інформаційні та ін.. Це пов'язано зі зміною структури міжнародного простору після Другої світової війни: вона фактично поклала край колоніальній системі , яка закріплювала домінуюче становище метрополій і відсталість колоній , виник новий мерополітичний порядок, заснований на факті існування Організації Об'єднаних Націй , наднаціонального інституту , який був покликаний забезпечити єдність світового геополітичного поля. Поява нових технологій дозволила розвиватися транснаціональним відносинам і у всіх інших областях. Таким чином , з'явилася , або , принаймні , різко прискорилася глобалізація як процес якісної трансформації міжнародного співробітництва. Проте існування факторів , що сприяли згуртуванню деяких держав ( історична близькість , географічне сусідство ) з одного боку ,

Таблиця 3.3.1

Основні типи взаємозв'язку ландшафту та статусу територій

\ Статус Ландшафт \	Центр	Провінція	Перефирія	Прикордоння	Покордоння	Транскордоння	Кордон
Центр	Центр у всіх відношеннях	Провінційний центр	Периферійний центр	Прикордонний центр	Покордонний центр	Транскордонний центр	Кордонний центр
Провінці	Центральна провінція	Провінція у всіх відношеннях	Периферійна провінція	Прикордонна провінція	Покордонна провінція	Траскордонна провінція	Кордонна провінція
Периферія	Центральна периферія	Провінціальна периферія	Перефирія в усіх відношеннях	Прикордонна перефирія	Покордонна перефирія	Транскордонна перефирія	Кордонна перефирія

Пригра­ ничье	Цен­ тральное пригра­ ничье	Провинци­ альное приграни­ чье	Перифе­ рийное приграни­ чье	Приграни­чье во всех отно­шениях	Погранич­ное при­граничье	Трансгра­ ничное приграни­ чье	Граничное приграни­ чье
Пофа- ничье	Цен­ тральное пограни- чье	Провинци­альное по- граничье	Перифе­рийное по- граничье	Пригра­ ничное пограни- чье	Погранич­ное погра- ничье	Трансгра­ ничное пограни- чье	Граничное пограни- чье
Транс- грани- чье	Цен­ тральное транс- граничье	Провинци­ альное трансгра- ничье	Перифе­ рийное трансграни- чье	Пригра­ ничное трансгра- ничье	Погранич­ное транс- граничье	Трансгра- ничье во всех отно­шениях	Граничное Трансгра- ничье
Граница	Цен­ тральная граница	Провинци­ альная граница	Перифе­рийная гра­ница	Пригра­ ничная граница	Погранич­ная грани­ца	Трансгра­ ничная граница	Граница во всех от­ношениях

Таблиця 3.3.3.

Матриця співвідношення статусних і ландшафтних характеристик (навчальне завдання). Псковська область РФ (автор - Баранчик М. - магістрант 1 курсу ФМО СПбДУ, 2005 p)

Наимено­ вание показателя	Центр	Провинция	Перифе­ рия	Пограни­ чье	Приграни­ чье	Граница
Центр	г. Псков	Струги Крас­ные	Дно	Пыталово	Изборск	Печоры
Провинция	Великие Лу­ки	Церквище	Невель	Кунья	У святы	Себеж
Периферия	Новосоко- льники	Новоржев	Локня	Идрица	Себеж	р-н г. Себеж
Пограничье	Дедовичи	Остров	Бол. Заго­рье	Порхов	Дно	р-н г. Дно
Приграничье	Самолва	Пустошка	Порхов	Ямм	Гдов	р-н Гдова
Граница	Дно	Порхов	Молоди	Сиковицы	Плюсса	Заплюссье

і викликаними конфліктами між ними ( ідеологія , різний півень розвитку виробничого потенціалу) з іншого , передбачило неможливість виникнення єдиного світового простору , але сприяло створенню регіонів , глобальних у своєму вимірі.

Необхідно розібратися з сутністю поняття «регіон » та його глобальним вираження. Спочатку поняття « регіон» володіло винятково географічним змістом і означало певну територію , що володіє схожими географічними характеристиками або обмежену певними географічними об'єктами ( океанами , гірськими масивами і т. д.). Однак у міру розвитку різних соціополітичних і природничо-наукових дисциплін поняття набуває все нові значення і може розглядатися в контекстах історичних подій , екологічних характеристик , економічних процесів . Найбільш важливим для міжнародних відносин видається створення концепції геополітичного регіону , заснованої на ідеї протистояння морської і земної сил А. Т. Мехен¹ , що дозволяє об'єднувати держави у дві геополітичні зони. Регіон стає не дрібною частиною , а одиницею , за своїми масштабами поступається тільки єдиному цілому . Розвиток засобів пересування і передачі інформації додав йому глобального наповнення вже в 50 -і рр. . XX ст .

Згідно зі Статутом ООН «світова спільнота складається з суверенних держав , пов'язаних щільною мережею взаємин , як виникають ad hoc , так і інституціалізованих »². У другій половині XX cn . деякі з цих зв'язків зміцнилися настільки (багато в чому з ідеологічних причин ) , що радикально змінили систему міжнародних відносин , в якій утворилися глобальні просторb в рамках біполярного світу . Але відповідно чи поняття « біполярний світ » реальний ситуації на міжнародній арені ? При вивченні даного питання стає зрозуміло , що позитивна відповідь можлива тільки при значному принаближенні : багатьом державам штучно приписується приєднання до одного чи іншого полюсу (США - СРСР) , не враховуючи протиріччя в рамках капіталістичного і социалистичного « світів » (у тому числі претензії КНР на ідейне лідерство ) , а також ігноруються інтеграційні процеси, спрямовані не вширину , а вглибину (формування Європейського Співтовариства і т. д.) І тому з'являються нові ідеї , що модернізують концепцію біполярного світу , наприклад , концепція «трьох світів» , яка також може бути наповнена різним змістом :

♦ Мао Цзедун вважав , що «перший світ » - СРСР і США , « другий світ » - їх явні союзники , «третій світ» - приєдналися держави (на чолі з Китаєм ) . Дана ідея виділяла особливу роль КНР , як « локомотива » складу країн , що розвиваються своїм власним шляхом незалежно від наддержав. Вона визначає особливий шлях розвитку КНР і сьогодні ;

♦ у зв'язку із зростаючою залежністю політичної сфери від економічної і в цілому всього світового співтовариства від економічного розвитку багато дослідників після розпаду СРСР стали розглядати концепцію « трьох світів » з відповідної точки зору : з'явився поділ на розвинені, що розвиваються і найменш розвинені держави , що офіційно визнано ООН ;

♦ іноді на основі цієї ж самої економічної ідеї виділяють два регіони : розвинений Північ і ,що розвивається Південь .

Однак цілком очевидно , що всі перераховані концепції більше відносяться до області теоретичних пояснень , ніж практичної політики : поділ світу на капіталістичний і соціалістичний « табору» грунтується не на реальних інтеграційних процессах , а на антагонізмі ідеологій . Те ж саме спостерігається і при об'єднанні держав у групи залежно від їх рівня розвитку : чим, наприклад , об'єднані такі держави , як Ліберія і Того , якщо між ними навіть не встановлені дипломатичні відносини? Таким чином , виділені в рамках даних концепцій конгломерати держав навряд чи можуть бути визначені як глобальні регіони з точки зору сучасної науки .

Методологічно важливо в даному контексті згадати теорію неофункционалізму , що пояснює процес формування внутрішньої структури « глобального регіону». Головною категорією виступає ідея « spill over» інтеграція починається з тієї сфери , в якій менше всього перешкод для взаємодії . Відбувається поступове поширення взаємодії , на нові сфери , що формує передумови для стабільності і набуття наднаціональних повноважень .

В даний час розвитку комунікаційних процесів ясно , що поняття « регіон» має грунтуватися не на ідеологічних чи теоретичних установках , а на реальних передумовах до інтеграції. Враховуючи сучасні тенденції і розуміючи складність його смислового наповнення , сучасні російські вчені визначають регіон наступним чином: «регіон - це геотериторія ( территорію , акваторія або сукупність останніх , що відповідає наступним ознакам) :

♦ наявність внутрішньої цілісності , єдності чи генетичного взаємозв'язку між її частинами ;

♦ присутність ознак , відсутніх в інших цілісностях ;

♦ специфічна роль в структурі міжнародних відносин і признання цієї ролі усіма ( або майже всіма ) основними учасниками зовнішньополітичного процесу ».¹

Як випливає з вищевикладеного , основною категорією поняття є територія . Але чи так це насправді? Адже у випадку концепції « мережевої структури » або ідеї формування віртуальних просторів територіальність відходить на другий план. Тут ми стикаємося з проблемою поділу понять простір та регіону. Представляється , що простір є структура , наповнююча регіон в процесі регіоналізації (що особливо актуально при формуванні «глобальних регіонів») . Але простори можуть перевершувати територіальну основу регіону , і не можна не враховувати цю можливість , розглядаючи поняття « глобальний регіон ». Виходячи з цього , «глобальний регіон» можна визначити як певну цілісність , що не замикається в територіальні рамки , а що є активним структурним елементом світової політики , для якого необхідні:

♦ транскордонна природа регіону ;

♦ участь в якості єдиного цілого в світополітичних процесах .

У формуванні подібного роду регіонів і полягає поняття « регіоналізації » , яка може також відбуватися на різних рівнях і мати різні форми. При розгляді даної проблеми ми неминуче стикаємося з необхідністю визначення термінологічного відношення понять « регіоналізації » і « регіоналізму ». І. Н. Баригін визначає регіоналізм як явище , « що характеризується двома тенденціями : по-перше , тенденцією до інтеграції близьких за своїми соціокультурними і географо-економічними особливостями територій , по-друге , тенденцією до посилення внутрішнього потенціалу обмеженого територіального простору , здібного до самоврядування ... Саме цю другу складову ряд зарубіжних вчених-регіонознавців визначає як регіоналізацію ... Аналогічний погляд на регіоналізацію переважає і в російській науці »¹. Але існує й інша точка зору : у статті О. Н. Барабанова «Тенденції регіоналізації в Європі та інтереси Росії» вказується , що в ряді російськомовних робіт проводяться термінологічні поділи між « регіоналізмом » як посиленням внутрішньодержавних регіонів і « регіоналізацією » , представленої тільки як зміцнення міждержавних регіонів у глобальному контексті , незважаючи на те , що в документах Ради Європи та Європейського Союзу саме термін « регіоналізм » означає процес посилення субнаціональних регіонів.

Необхідно відзнатити , що дана ситуація в російській науковій думці багато в чому виникла через суперечності в англомовному політичному дискурсі. Так , в словнику Оксфордського Університету присутній тільки термін « регіоналізм » у значенні посилення окремих внутрішньодержавних регіональних утворень , в той час як термін « регіоналізація » взагалі відсутній.² Однак його можна зустріти в роботах багатьох авторів : « регіоналізація означає те , що певні частини багатого світу об'єднаються в схожі ( може , навіть такі , що протистоять ) економічно-політичні « фортеці » , такі як ЄС , НАФТА , АСЕАН , в той час як інший світ буде за бортом »³. Зарубіжні автори часто визначають терміни « регіоналізація» і « регіоналізм » для позначення не тільки різних явищ , але для одного і того ж процесу , що також знайшло вираження в роботах і деяких російських дослідників : Т. А. Кардонова визначає регіоналізацію як процес, що виявляється « в локалізації , формуванні кордонів між територіально - соціальними комплексами , виникненні самодостатніх економічних і політичних утворень , у збереженні культурних відмінностей етносів і соціальних груп , посиленні почуття їх винятковості. Процес формування нових регіонів супроводжується перебудовою їх відносин з державою , усередині якого вони виникли , і одночасно - зміною відносин з сусідніми територіями як всередині держави , так і за її межами » ¹, при цьому називаючи його вже в наступному абзаці « регіоналізмом ».

На наш погляд , регіоналізація - поняття , що володіє широким змістом , що включає в себе регіоналізм як один з варіантів відповідно до охоплюваних територіальними одиницями . Тому регіоналізація (як процес виходу інтересів за національні рамки , але не в глобальний , а в регіональний простір) може протікати на декількох рівнях:

♦ цивілізаційному , коли певні цивілізації прагнуть до ізольованості , захищеності від інших (ідея , розвинена С. Хантігтон і його послідовниками , які вважають , що логічним завершенням даного процесу є « зіткнення цивілізацій» ) ;

♦ міждержавному , коли відбувається інтеграція національних держав в регіональні блоки (ЄС , АСЕАН , АТЕС) ;

♦ субнаціональному , означаючому зближення та інтеграцію адмінітивних територіальних одиниць різних держав;

♦ просторовому (коли процес не обмежується кордонами якогось територіального утворення , а проходить в рамках певного простору ( інформаційного , соціального) або мережевому рівні ;

♦ на рівні приватних бізнес- структур ( незалежно від держав і політичної влади).

Перші три рівня можна назвати « традиційним » наповненням поняття регіоналізації , що отримав відносно широке поширення в дослідницькій діяльності та наукових працях , тоді як останні два рівня залишаються практично недослідженими в даний час в контексті тенденції створення глобальних регіонів у сучасному світі. Однак у кожному випадку процес регіоналізації може бути інституційним або неінституційним , які проходять « неофіційно » : ЄС , АСЕАН - пряме інституційне втілення регіональних процесів в Європі і Південно -Східній Азії , але , наприклад, виділення АТР як особливого геополітичного регіонального простору засноване , в першу чергу , на океанічній (морській) концепції , а не на наявності інтеграційних зв'язків , які , швидше за все , в даному регіоні будуть розвиватися надалі , і регіоналізація АТР отримає інституцональний характер. «Той факт , що сьогодні загальнорегіональної організації в АТР немає - це, мабуть , показник незавершеності структурування регіональної підсистеми в цілому. Але ця незавершеність не виключає наявності в її рамках досить добре структурованих комплексів відносин - як оформлених , так і не оформлених (відносини КНР - АСЕАН , Росія - Тайвань ) або оформлених частково (АСЕАН - країни Індокитаю ) . Між цими комплексами якраз і структуруються сьогодні загальнорегіональні відносини . Ще раз варто підкреслити : вони структуруються в тому чи іншому вигляді в більшості незалежно або , у всякому разі , автономно по відношенню до процесів створення тих чи інших регіональних організацій. Останні спрощують , звичайно , процес цього структурування , постачаючи його механізмами зіставлення і коригування поглядів на проблеми регіонального розвитку , але не замінюють його ».¹ Недарма з'явився АТЕС - поки тільки Форум міждержавного і між організаційного спілкування в межах АТР , який є праобразом майбутньої структури регіону. Факт наявності в рамках АТЕС інших , дрібніших об'єднань наводить на роздуми про те , що створюється макрорегіон по відношенню до існуючих мікрорегіонів , який є одиницею , на порядок менший , ніж сукупність всіх територій планети , але вже володіє деякою глобальністю за своїми масштабам і значущостю . Чи означає це наявність тенденції об'єднання дрібних угруповань у все більш крупні утворення? Поки не можна говорити про це в силу нестабільності міждержавних відносин, так як всі ці держави залишаються найбільш важливими суб'єктами міжнародних відносин. Також існує і протилежна тенденція виділення нових більш дрібних регіонів в рамках однієї або декількох держав.

Поряд з перерахованими вище існує ряд факторів ,що дозволяють виділяти види процесу регіоналізації . Наприклад , відносно міждержавної регіоналізації можна виділити « відкриту » і « закриту » форми залежно від цілей регіональної інтеграції . Якщо вона спрямована на прогрес через включення регіону в світові економічні , політичні та інші процеси і звязки , і є лише наслідком глобального зближення , то вона « відкрита ». Але якщо її метою стає протекціонізм , спрямований на протидію глобалізації , можна говорити про « закриту» форму регіоналізації .

Говорячи про налагодження зв'язків у певних областях і заходи щодо захисту деяких сфер , ми неминуче стикаємося з необхідностю ще однієї шкали класифікації процесу регіоналізації :

♦ поступово включають в себе всі сфери життєдіяльності супільства (ЄС , АСЕАН , АТЕС і т. д.; тільки в цьому випадку можливо говорити про глобальний вимір регіону);

♦ також регіоналізація може відбуватися тільки в певних областях , грунтуючись на деякій спільності або співпадаючих інтересах , наприклад :

а ) економічна регіоналізація (НАФТА , МЕРКОСУР ) ;

б) в галузі безпеки та боротьби з міжнародною злочинністю (ОБСЄ , Західноєвропейський союз ( ЗЄС) , Європол і т. д.);

в) у сфері екології.

Крім того , все більшу роль у формуванні тих чи інших звязків і процесів відіграє так звана « мережева політика» , так як Інтернет дозволяє об'єднувати різні групи людей і , враховуючи все більший вплив віртуального простору , сприяє поширенню різних ідей зміни світової системи . Більше того , можливо в найближчому майбутньому необхідно буде розглядати « віртуальну регіоналізацію » як один з видів даного процесу , що знову ж говорить про необхідність відмови від розгляду територіального фактора в якості ключового при визначенні регіонів . Так , наприклад , ідея «Третьої Світової теорії» Муаммара Каддафі , що базується на припущенні , що перебудова , заснована на перебудові думки , є єдиний шлях до створення джамахірії - суспільства, яке втілює мрію про комунізм , безвладдя , Міста Сонця . Звичайно , Народна Хетонская Джамахирія - не більш , ніж інтернет - сайт , але це прецедент , який може спричинити об'єднання людей з різних точок світу навколо справді консолідуючої ідеї .

Також в певних випадках регіоналізм може сприяти виходу процесу регіоналізації на принципово новий рівень . Дану технологію можна спостерігати на прикладі формування концепції « Європа регіонів» : відбувається ослаблення національних держав , національний кордон втрачає свій зміст і стає все більшою мірою символічним. Одночасно відбувається розмивання державного суверенітету і у зв'язку з тенденцією наділення внутрішньодержавних регіонів значними повноваженнями , переходом різних функцій від загальнодержавного уряду до місцевої влади . З'являється концепція « Європа регіонів» , яка все більше набирає силу не тільки в теоретичних роботах , а й в оцінках розвитку ЄС з боку Єврокоміссіі : в опублікованій в 1999 р. доповіді « Сценарії Європи 2010 » у трьох з п'яти сценаріях розвитку роль регіонів буде значно посилюватися ¹: національна держава втрачає зв'язок з громадянами , отже , не може вирішувати їх проблеми , а органи місцевого самоврядування знаходяться « ближче до населення » , тим самим , по найбільш радикальному сценарієм , названому « Сотня квітів » ,національна держава фактично замінюється регіональними органами влади , які самостійно вибирають напрямок розвитку та інтеграції (причому виходячи за рамки ЄС). Тому був створений Комітет Регіонів ЄС , який розробляє основні напрями розвитку регіональних і локальних спільнот в рамках Союзу. Його діяльність грунтується на співробітництві і взаємодії між ними з метою утримання під контролем процесу інтеграції адміністративних одиниць або окремо взятих держав між собою для недопущення набуття ними об'єднання , в якій-небудь сфері незалежно від центральних органів ЄС та національних держав . Вирішується ця проблема шляхом певних поступок: тим самим знижується рівень прагнення до досягнення незалежності від Брюсселя в деяких областях і виникає можливість використання термінів « децентралізація і т. д.» у виступах і документах , що саме по собі знімає гостроту питання . Прикладом такої політики можуть служити , певні зовнішньополітичні кроки Комітету Регіонів , в тому числі щодо досягнення миру в Лівані: «Комітет Регіонів може сприяти відродженню Лівану і досягненню миру в цій країні ... серед можливих заходів :

♦ діалог і співробітництво місцевих і регіональних одиниць (ЄС і Лівану ), зміцнення довіри між ними , відмова від насильства ;

♦ інтенсифікація співробітництва для підтримки місцевих і регіональних властей Лівану в спробах відповісти на найбільш гострі проблеми, що стоять перед жителями ... »¹.

Тобто регіональні та місцеві територіальні утворення включаються в зовнішньополітичну діяльність ЄС , більше того , вони начебто отримують якусь самостійність від дій своїх національних держав у цьому питанні , але , в той же час , залишаються в рамках загальної лінії , проведеної Союзом , стаючи засобом реалізації його політики на своєму рівні. Причому Комітет Регіонів домігся значних успіхів у цьому напрямку , внісши новий зміст в ідею концепції « Європа регіонів» Жозе Мануель Барозу : « 2007 - рік, який повинен стати роком відродження прихильності європейців до загальноєвропейського проекту . Ви , регіональна та місцева влади , повинні донести до ваших громадян ідею: минулі 50 років прогресу є кращою підставою для віри в наступні 50 років прогресу ... ». Гюнтер Глозер (міністр у справах Європи , ФРН) : «Я вірю , що ми здатні повернути довіру європейців до європейської інтеграції. Комітет Регіонів - важлива сполучна ланка, яка забезпечує відображення регіональних умов у європейському законодавчому процесі і, відповідно , очікування громадян ... » Жан Ассельбарн (віце -прем'єр і міністр закордонних справ Люксембургу ) : « Регіональні та місцеві влади зараз грають як ніколи важливу роль у створенні Товариства ... успіх Лісабонської стратегії залежить від Комітету Регіонів ... »¹. Крім того , Комітет Регіонів сприяє налагодженню зв'язків як економічного , політичного , так і культурного , наукового та освітнього характеру між регіонами та іншими територіальними утвореннями в рамках держав - членів ЄС та іншими державами , а також їх адміністративними одиницями , що знову ж направлено на досягнення контролю європейськими регіонами або досягнення стану «обмеженої свободи» в рамках ЄС.

Таким чином , спостерігається двоїста ситуація : з одного боку європейський регіоналізм ( в розумінні його як процесу інтеграції адміністративних одиниць різних держав ) явно сприяє розвитку ЄС як Європейської Федерації , з іншого боку він зустрічає досить жорстку протидію з боку самого Союзу ( як сукупності національних держав-членів) , оскільки жодна з держав не бажає ослаблення свого контролю над регіональними утвореннями , що входять до його складу.

Продовжуючи розмову про розмежування понять « регіоналізація » і « регіоналізм » , іноді можна зустріти і підхід , що визначає їх співвідношення на основі іншого принципу : « регіоналізація » тоді розглядається як процес, що охоплює всі вище сказані рівні , сфери і напрямки, в той час як « регіоналізм » трактується як область наукових знань і дослідницький підхід, який застосовується при вивченні процесу регіоналізації .

Процес регіоналізації нерозривно пов'язаний з глобалізацією сучасної світової спільноти , хоча може розглядатися по-різному у ставленні до останньої. Незважаючи на різну природу даних двох процесів і часто зустрічається трактування їх як антагонізмів , в науковому дискурсі з'явилося нове поняття - глобальна регіоналізація ( регіональна глобалізація ), суть якого полягає в поєднанні даних процесів і розглядається в одному контексті:

♦ необхідно « допускати існування глобальності , тобто взаємопроникнення відмінних один від одного цивілізацій , при цьому більш м'яке і взаємовиключне, ніж глобалізація в якості одного з інноваційних джерел розвитку суспільства ;

♦ розглядати прояв локального і глобального не в якості виключаючтх один одного процесів , а швидше , як глобальне в локальному ».¹

Таким чином , можна прийти до наступних висновків:

♦ Очевидно , розгляд територіального фактору в якості ключового при виділенні глобальних регіональних утворень сучасного світу не можна вважати конструктивним.

♦ Йде процес структуризації регіональних процесів ,що володіють недержавною природою.

♦ Торкаючись питання про співвідношення між поняттями « регіоналізація » і « регіоналізм » , необхідно підкреслити : « регіоналізація » володіє більш широким змістом , що включає в себе «регіоналізм » як один з видів відповідно до масштабу охвачених територіальних одиниць.

Контрольні питання і завдання