24. Опишіть змістовні характеристики самопрезентації.

Самоподача у спілкуванні

Самопрезентація — короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці

Уміння цілеспрямовано формувати враження про себе є складовою професійних умінь людей, що працюють у сфері обслуговування, менеджерів та багатьох інших професій.

Самоподача, самопред'явлення полягає в управлінні увагою партнера. Самоподача – це здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття у процес формування свого образу в партнера.

Змістовні характеристики самопрезентації включають такі компоненти:

• уявлення про те, яка саме інформація про себе пред'являється,

• усвідомлення того, які перетворення з нею відбуваються – на підставі аналізу відповідних реакцій партнера,

• наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції та самоорганізації,

• якою є частка вербального і невербального компонента на різних стадіях самопред'явлення.

• віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред'явлення.

Успішності самопрезентації сприяють:

• соціальний інтелект,

• Его-компетентність,

• природна чарівність,

• здатність до мобілізації та переключення,

• маніпулятивні уміння.

Гальмуючі фактори:

• нездатність до саморозкриття,

• сором'язливість,

• комплекси,

• недоліки у комунікативних уміннях і навичках.

Основою для самопред'явлення є наше інтуїтивне знання про основні способи соціального сприйняття:

• про типові схеми формування першого враження,

• про емоційне розуміння,

• про закономірності каузальної атрибуції.

Управління сприйняттям партнера відбувається за допомогою залучення уваги до тих особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки чи уявлення про ситуацію, що «запускають» відповідні механізми соціального сприйняття.

25. Які умови сприяють успішній самопрезентації?

• Самоподача «переваги».

По-перше, нам треба спочатку цю перевагу оцінити.

Для цього в нашому розпорядженні є два основних джерела інформації:

1) усе зовнішнє «оформлення» людини, включаючи такі атрибути, як одяг, ознаки походження, окуляри, оформлення волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий «одяг», як машина, крісло, оформлення кабінету і т. ін.;

2) манера поведінки: як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т. ін.

Виділення переваги зовнішніми, видимими засобами

завжди дуже істотне.

• Що саме в одязі свідчить про перевагу?

1. ціна: чим вона вище, тим вищий статус. Вартість ми «обчислюємо», за якістю одягу, дефіцитністю даної моделі, її відповідністю моді.

2. вибір силуету одягу. Одяг людей високого соціального стану називають «строгим», «офіційним», причому найчастіше ці слова відносяться до силуету. «Високостатусним» вважається силует, який наближається до витягнутого прямокутника з підкресленими кутами, а «низькостатусним» — що наближається до кулі (тобто з високим статусом звичайно несумісні, наприклад, пухнатий светр, м'які штани чи джинси і т. ін.).

3. колір. У різних країнах конкретні кольори можуть мати різні значення. У нас ознаку високого статусу являє собою одяг ахроматичний, чорно-білої гами, а чим яскравіше, насиченіше і чистіше колір одягу (не чорний і білий), тим нижче передбачуваний статус.

   • За манерою поведінки також можна визначити рівність чи нерівність з іншою людиною.

Ознакою переваги тут є незалежність поведінки

в різних обставинах і ситуаціях:

Незалежність від партнера: людина демонструє, що її не цікавить той, з ким вона спілкується, його реакції, настрій чи стан, те, про що він говорить. «Іззовні» це виглядає як зарозумілість, нахабність, впевненість у собі і т. ін.

Незалежність від ситуації спілкування: людина ніби «не зауважує» деяких її аспектів — наявності свідків, різних перешкод, невдало обраного моменту і т. ін. Така поведінка може сприйматися по-різному, але майже завжди свідчить про певну перевагу. Про це ж свідчить незалежність від різних дрібних, неписаних норм спілкування.

Манера поведінки може містити ознаки переваги з різних причин:

внаслідок дійсної переваги, об'єктивної чи тільки суб'єктивної

внаслідок переваги ситуативної.

Самоподача переваги має дуже велике значення для професійного спілкування керівників, менеджерів, фахівців, викладачів, політиків і ін.

Самоподача привабливості.

Привабливість теж є предметом управління. При цьому, якщо самоподача переваги не завжди важлива для людини, то самоподача привабливості важлива для всіх.

Механізми сприйняття привабливості і сприйняття переваги схожі.

УВАГА! Знаки привабливості треба шукати не в тій чи іншій зовнішній характеристиці (кольорі очей чи волосся), а в соціальному значенні певної ознаки, що служить знаком привабливості.

Існують схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретними соціальними групами типи зовнішності. І привабливість — це не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється групою, до якої належать індивіди.

Знаками привабливості можуть бути:

• витрати людини на свій зовнішній вигляд,

• ті зусилля, та робота, яку вона має виконувати для створення певного зовнішнього вигляду.

Самоподача ставлення.

Самоподача переваги і привабливості

за важливістю і «частотою вживання»

значно програють самоподачі відносин.

Дуже важливо вміти показати партнеру своє ставлення до нього: частіше добре, але іноді й не дуже.

Самоподача ставлення відбувається набагато усвідомленіше, ніж попередні варіанти самопрезентації.

Знаками ставлення, котрі запускають відповідну схему формування враження, є усе, що свідчить про згоду чи незгоду партнера з нами.

Психологи Каррі і Кені, виявивши думку випробуваних з ряду питань, знайомили їх з думками з тих же питань, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Пропоновані думки варіювали від повного збігу до повної розбіжності з позицією ви­пробуваних. Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вище оцінка людини, яка висловила цю думку. Ця закономірність має і зворотну силу: чим вище оцінюється хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікувалася.

Способи самоподачі ставлення:

вербальні – основною метою є максимальне вираження згоди зі співрозмовником у значимих для нього питаннях. Гарним прийомом при цьому є використання спільної теми для розмови, де погляди свідомо збігаються.

невербальні – величезна кількість непрямих ознак згоди: це певна поведінка (рухи, що схвалюють чи підбадьорюють, усмішки в потрібних місцях), інші прояви, що відповідають вашій позиції, і навіть сама манера триматися, а також використання пози, розташування тіла стосовно співрозмовника.

Дуже важливо, щоб вербальні сигнали самоподачі відносин

збігалися з невербальними.