29. Опишіть ознаки неврозів та психологічних криз.

Неврози — це короткочасні напруження, що виникають у нервовій системі людини, це її функціональні розлади.

Причини:

• міжособистісні конфлікти;

• схильність до надмірної стурбованості;

• неблагополуччя у взаєминах зокрема і в житті в цілому;

• нерозв'язані проблеми.

Зазвичай, неврози поділяють на три основні види:

1) істерію;

2) неврастенію;

3) невроз нав'язливих станів.

• До кожного типу неврозу схильні люди з певним видом вищої нервової діяльності. І. П. Павлов вважав, що люди «художнього типу», що емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії, у той час як люди «розумового типу» — до неврозів нав'язливих станів. Середній тип між ними має схильність до неврастенії.

Істерія — вид неврозу, властивий переважно жінкам. Люди, хворі на істерію, із дитинства вразливі, легко переконливі і само-навіювані. Для них характерна швидка зміна настрою, вибагли­вість, схильність до зовнішніх ефектів, до «самокатування», прагнення скласти враження на оточення. Хворі на істерію, зазвичай, егоїстичні й егоцентричні, їм властиві поверхневі, легковажні судження, пафос і патетичність. Себе подають страждальцями, людьми з «оголеними нервами», «незрозумілими» натурами. І чим більше вони вдаються до відповідної уяви, вживаються у відповідний образ, тим інтенсивніше перебігає цей нервовий розлад.

Неврастенія («нервова слабкість») — є похідною від нервового стресу і часто виступає як закономірний наслідок, що виникає при спілкуванні, бар'єри якого наклалися на помилки і про­рахунку Можна сказати, що це розплата за невміння спілкуватися з іншими людьми. Будучи наслідком труднощів спілкування, неврастенія одночасно виступає причиною нових труднощів, комплексів, некомунікабельності, недоброзичливості стосовно всього оточення.

Будь-який незначний подразнювальний чинник спричиняє у людини, хворої на неврастенію, привід для «вибуху емоцій». І хоча подібні вибухи не дуже руйнівні, не дуже тривалі, а самі такі хворі незабаром шкодують про це, проте вони продовжують руйнувати свою нервову систему і систему оточуючих їх, світ стосунків. Ті, які страждають на неврастенію, не переносять яскравого світла, голосного або скриплячого звуку, їм важко зосереджувати свою увагу; вони швидко втомлюються, у них виникає головний біль. Незважаючи на втому, що накопичилась за день, вони довго засинають.

Невроз нав'язливих станів— виявляється у вигляді постійних, виснажливих своєю стійкістю тривожних думок, передчуттів, страхів, побоювань. Людина часто розуміє безпідставність і необґрунтованість своїх тривог, але не може їх позбутися. Щоб позбутися цього, людина часто починає вірити в різну містику, прикмети, наслідує ритуали, заряджається «космічною енергією», охороняє себе від «вроку» тощо. Людина у нав’язливому стані, наприклад, може не вітатися за руку (адже боїться заразитися), не підходить до співрозмовника ближче ніж на метр, багато і старанно миє руки.

Причин такого неврозу дуже багато. Це може бути дитяча психотравма, різноманітні комплекси. Така риса характеру, як нерішучість, може сприяти розвитку цього неврозу.

Фрустрація— психогенна реакція організму, пов'язана з емоційним розладом, спричинена перешкодою, яка зненацька виникла; психогенна напруга, що накопичується людиною, необхідна для подолання цієї перешкоди. Така напруга може бути знята на двох рівнях: у поведінці й в організмі.

Людину, яка відчуває фрустрацію, може вирізняти цілий спектр реакцій, не враховувати які у процесі спілкування просто неможливо.

Розрізняють наступні реакції:

1. Агресивна реакція — реакція, які спрямована не на причину, а на наслідки перешкоди, що раптово виникла. Людина, за зви­чай, шукає «козла відпущення» і зриває на ньому всю свою досаду.

2. Екстрапунітивна реакція — це агресивна реакція, спрямована на предмети і на сторонніх людей, які нібито є відповідальними за збій, невдачу, перешкоду. Така реакція, за звичай, супроводжується подразненням, гнівом, обуренням.

3. Інтрапунітивна реакція — виникає тоді, коли суб'єкт може визнати, що він сам є причиною фрустрації. Тоді його агресивність супроводжується соромом, розкаянням, почуттям провини.

4. Неагресивна реакція — відмова від досягнення цілі, від подолання перешкоди. «Втеча» може бути суто психологічною: людина відмовляється читати листи від певних осіб, уникає бра­ти участь у якійсь діяльності, читати газети, цікавитися політикою тощо.

5. Реакція виправдання— варіант реакції «втечі», пов'язаний зі словесним виправданням, самопоясненням.

6. Реакція фіксації виникає тоді, коли людина, яка не досягла мети, не подолала перешкоди, наче фіксує свій наявний стан, зовнішньо задовольняючись ним і знаходячи слова, пояснення і виправдання для інтерпретації своєї відмови: «Мені і так добре...», «Не дуже і хотілося...», «Вівчина вичинки не варта...», тощо. Реакція фіксації залишає психологічну напругу, що може проявитися в іншій формі і з іншого приводу.

7. Реакція регресії— характеризується поверненням до старих засобів дії в аналогічних ситуаціях. Зіштовхнувшись із перешкодами, у своїх скаргах близьким доросла людина може звернутися до інфантильної поведінки. Часткова або повна (загальна) регре­сія — це завжди повернення назад.

Люди часто у складних ситуаціях поводяться як діти. Вони наче повертаються до давно забутих засобів дії й способів мислення.

1. Реакція придушення — вона виявляється, коли людині важко зізнаватися у багатьох своїх бажаннях, таких, що навіть і не були реалізовані. Тоді ці бажання витісняються зі свідомості, замінюються на соціально прийнятні почуття. Це не означає, що зазначені мотиви зникають повністю, — вони лише переміщуються у сферу не­свідомого і створюють внутрішнє напруження.