13.Охарактеризуйте основні механізми міжособистісної перцепції.

Для взаєморозуміння дуже важливо, як сприймається партнер по спілкуванню. На основі зовнішньої сторони поведінки люди ніби «читають» іншу людину, розшифровують значення її зовнішніх даних.

При цьому відбуваються одночасно:

• емоційна оцінка,

• спроба зрозуміти вчинки співрозмовника, стратегії зміни його поведінки,

• побудова своєї власної стратегії.

Процес сприйняття однією людиною іншої – обов'язкова складова спілкування, це перцептивна сторона спілкування (від перцепція - сприйняття).

Визначення феномену міжособистісного сприйняття:

• сприйняття іншої людини є процес, у якому відбувається відображення її зовнішніх ознак,

• співвіднесення їх з особистісними властивостями індивіда, якого сприймають,

• і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу і поведінки.

Від точності «прочитання» іншої людини

залежить успіх організації з нею спільних дій.

Уявлення про іншу людину тісно пов'язано з рівнем власної самосвідомості.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів.

Механізми міжособистісної перцепції:

1) Пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);

2) Пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);

3) Прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузальна атрибуція).

• Ідентифікація — це такий спосіб пізнання іншої людини, коли припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб поставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомлений процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком.

• Емпатія — це емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мислення, а за допомогою відчуттів, почуттів, емоцій і наступного усвідомлення їх, прояв емоційної чуйності. Ситуація партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається». Емпатія заснована на умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої людини.

Механізм емпатії у певних рисах подібний до механізма ідентифікації: і там, і тут є присутнім уміння поставити себе на місце іншого, глянути на речі його поглядом. Однак подивитись на речі чиїмось очима не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною:

• Якщо я ототожнюю себе з кимось, це означає, що я будую свою поведінку так, як будує її цей «інший».

• Якщо ж я виявляю до нього емпатію, я просто беру до уваги лінію його поведінки (ставлюся до неї співчутливо), але свою власну можу будувати зовсім по-іншому, по-своєму.

Два етапи механізму емпатії:

• Спочатку особистість, спираючись на рухи, міміку партнера, ніби «вживається» в нього. Знання про те, що він переживає, досягається постановкою себе на його місце.

• Потім, на другому етапі, здійснюється аналіз переживань партнера. Якщо другого етапу немає, емпатія неповна. Тоді спостерігається «зараження» чужим станом, але не відбувається ясного усвідомлення переживань співрозмовника.

  • Рефлексія — це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню. Це своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного. Особистість, що опанувала рефлексію, багаторазово програє подумки власну тактику поведінки і поведінки партнера по спілкуванню, легко змінює характер своїх дій у разі потреби. Процес рефлексії включає шість позицій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спілкування:

1. сама особистість, яка вона є в дійсності;

2. як ця особистість сприймається партнером;

3. як вона бачить сама себе;

і 4), 5), 6) – ставлення до цих трьох позицій іншого партнера.

• Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини – прагнення з'ясувати причини поведінки партнера.

Інтерпретація поведінки іншої людини може ґрунтуватися на знанні причин цієї поведінки, і тоді — це завдання наукової психології.

Але в повсякденному житті люди здебільшого не знають дійсних причин поведінки іншої людини чи знають їх недостатньо. Тоді, в умовах дефіциту інформації, вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так іноді і зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики.