Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Екзамен з ІДПЗК.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
232 Кб
Скачать
☆
  1. Становлення парламентської монархії в Англії.

У XVIII ст. головними напрямами еволюції британської монархії були: а) подальше обмеження королівської влади; б) утвердження нових принципів взаємин виконавчої і законодавчої влади. Мається на увазі становлення так званого "відповідального уряду".

Найважливішою особливістю цих змін було те, що вони, зазвичай, не були оформлені будь-якими новими конституційними актами, а склалися в процесі політичної практики як результат суперництва двох партій за право сформувати "уряд Його Величності". Саме конституційні угоди, а не акти конституційного значення стали правовою основою нового різновиду монархії - конституційної.

Монарх залишався главою держави, але поступово ставав лише номінальним главою виконавчої влади. Король Георг І (1714- 1727 рр.), який не знав англійської мови, припинив відвідувати засідання свого кабінету (зібрання королівських міністрів), що надалі призвело до важливих політичних наслідків.

По-перше, відчуження (а точніше - самовідчуження) правителя від свого кабінету сприяло зосередженню функцій керівництва кабінетом в руках "першого міністра" короля (прем'єр-міністра). Кабінет міністрів почав діяти від "імені Його Величності", а фактично - самостійно. Маючи право впливу на свій кабінет, король користувався ним не часто.

По-друге, право вето короля щодо рішень парламенту в нього ніхто не відбирав, але з 1707 р. воно перестало застосовуватися.

По-третє, звужувалося питання про відповідальність виконавчої влади перед парламентом. Для міністрів була відкрита можливість обиратися до складу депутатів палати общин і тим самим представляти там кабінет міністрів.

По-четверте, став утверджуватися принцип формування кабінету на однопартійній основі. Партія, котра перемогла на парламентських виборах, формувала діючий кабінет, інша - утворювала парламентську опозицію і формувала так званий "тіньовий кабінет".

Нарешті, в кінці XVIII ст. встановлюються ще два політичних правила: в разі втрати кабінетом міністрів довіри парламенту він міг або піти у відставку в повному складі (солідарна відповідальність), або розпустити палату общин і призначити нові вибори. Так виникла система взаємних стримувань палати общин і кабінету міністрів.

Таким чином, упродовж XVIII ст. в Англії сформувалася парламентська монархія, в основі якої знаходилися дві важливі риси британського парламентаризму: а) партійне правління; б) регулярна зміна кабінету міністрів, залежно від схвалення його політики в палаті общин.

У XVIII-XIX ст. поряд з еволюцією форм правління і політичного режиму відбулися зміни в державному устрої країни. Після оформлення так званої унії з Шотландією (1707 р.) та Ірландією (1801 р) англійський парламент поширив свою владу на всю територію Британських островів. Нові регіони одержали свою кількість місць у парламенті. Крім цього, Шотландія зберігала власну правову і судову систему, а також пресвітеріанську церкву. З 1801 р. нове державне утворення одержало назву "Об'єднане королівство Великобританії та Ірландії".