60. Конституція рфсрр 1918 року: передумови прийняття та зміст.

Розробка проекту і прийняття Конституції символізувало переломний момент в історії більшовицького режиму. Нова Конституція не стільки створювала нові форми правління, скільки закріплювала і давала дорогу тим формам, котрі стихійно виникали у ході революційної перебудови суспільства.

Важливо мати на увазі й те, що Російська республіка, для якої складалася Конституція, розглядалася лідерами більшовизму як короткий перехідний етап на шляху до світової соціалістичної революції. Тому Конституція держави має тимчасовий характер.

Однією з причин прийняття Конституції було те, що ще до її прийняття більшовицька держава опублікувала низку нормативних актів фактично конституційного характеру. Мається на увазі:

- рішення II Всеросійського з'їзду Рад про перехід усієї влади в країні до рук Рад;

встановлення принципу єдиновладдя і повновладдя Рад як у центрі, так і на місцях;

- прийняття перших декретів і декларацій;

- створення Червоної Армії, радянських судів, революційних трибуналів, надзвичайних органів захисту революції тощо.

Усі ці кроки мали отримати певне конституційне закріплення.

Другою причиною прийняття Конституції був правовий хаос в країні. Росія не мала власного досвіду конституціоналізму, а з урахуванням масової неписьменності і неосвіченості населення стали непоодинокими випадки створення конституцій в губерніях, повітах, автономіях.

Нарешті, необхідно зважити й на те, що в країні набирав обертів загальний хаос і свавілля при створенні органів влади на місцях. Нерідко доходило до того, що на місцях не визнавали розпоряджень центральних органів і не підпорядковувалися їм.

Як вже зазначалося, створенню основного закону держави не надавалося особливого значення. Тому не дивно, що лідери більшовицької партії в роботі над проектом конституції спочатку участі не брали. Крім того, їхній освітній рівень не дозволяв запропонувати щось суттєве. І коли у березні 1918 р. зібрався III Всеросійський з'їзд Рад, на його розгляд було підготовлено лише кілька чорнових проектів, котрі знаходилися в комісаріатах внутрішніх справ та юстиції.

З урахуванням цього, у квітні 1918 р. ВЦВК створив комісію з розробки проекту Конституції, яку очолила довірена особа партії - голова ВЦВК Я. Свердлов. З липня цього самого року проект конституції був опублікований, а 10липня, фактично без обговорення, прийнятий V Всеросійським з'їздом Рад.

Порівняно з чинними на той час конституціями багатьох інших держав. Конституція РФСРР була досить оригінальною. Вона закріпила політичну основу більшовицької держави - Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів; диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад (фактично це була диктатура правлячої більшовицької партії). Основний закон держави відобразив федеративний устрій Росії.

Конституція не визнавала поділу влади. Більшовики розглядали відокремлення законодавчої влади від виконавчої як характерну особливість буржуазного парламентаризму, а їхнє злиття - як особливе досягнення і перевагу радянської системи1. В положеннях Конституції не можна побачити якихось відмінностей між функціями ВЦВК та РНК. Обидва вони однаково були як законодавчими, так і виконавчими органами. Надалі взаємовідносини між ними зводилися до фактичного переважання уряду (РНК) у справах внутрішньої і зовнішньої політики. Не беручи до уваги конституційний статус Всеросійського з'їзду Рад, Конституція (ст. 31) зробила ВЦВК "найвищим законодавчим, розпорядчим та контролюючим органом РФСРР".

А ст. 32 зобов'язала його давати "загальний напрям діяльності Робітничо-Селянського уряду і всіх органів радянської влади в державі". Деякі дослідники схвально ставляться до такої конструкції органів влади та управління, виправдовуючи це тим, що диктувалося це складною історичною обстановкою і намаганням влади створити такий працюючий державний апарат, який поєднав би законодавчі та виконавчі функції і тим самим міг уникнути негативних сторін буржуазного парламентаризму1. При цьому не береться до уваги, що більшовики відкинули будь-який досвід парламентаризму, демократії, поділу влади тощо, не запропонувавши натомість нічого нового, більш раціонального і ефективного.

Статті 37 і 38 Конституції вказували, що Рад наркому належить загальне управління справами РФСРР. Він видає декрети, розпорядження, інструкції, застосовує інші заходи, необхідні для нормального державного життя. За змістом статей основного закону можна зрозуміти, що найвищим органом державної влади в перервах між скликанням з'їздів Рад був ВЦВК. Статті 40 та 41 підкреслювали, що всі рішення, які мали "велике загальнополітичне значення", повинні прийматися ВЦВК. За ним залишалося право скасувати або призупинити будь-яке розпорядження Раднаркому2.

В Конституції взагалі відсутні положення про виконання судових функцій будь-яким органом. Безпосередня організація та контроль над судовою практикою покладалися на Народний комісаріат юстиції, що свідчило про підпорядкування судової влади виконавчій.

Найвищим органом влади вважався Всеросійський з'їзд Рад. Але він відповідно до ст. 51 Конституції мав лише дві функції, якими не володів ВЦВК: внесення доповнень та змін до Конституції та ратифікація мирних договорів. На місцях влада належала обласним, губернським, повітовим, волосним з'їздам рад; міським і сільським радам, які обирали зі свого складу виконавчі комітети. Місцеві ради володіли всією повнотою влади в питаннях місцевого життя. Разом з тим, на них покладалося втілення в життя рішень і ухвал відповідних вищих органів радянської влади.

Таким чином, з точки зору державного будівництва і конституційної практики Конституція не впорядковувала механізм влади, а навпаки - створювала передумови до переплетення сфер компетенції його складових частин, вносячи дезорганізацію у роботу владних структур. Але небезпека зайти в глухий кут нейтралізовувалася тим, що поза Конституцією стояла найвища політична сила - необмежена влада правлячої більшовицької партії. Керівники держави всіх рівнів не могли не бути членами партії, а відтак - підпорядковувалися залізній партійній дисципліні.

Конституція проголосила нову, класову, пролетарську демократію, демократію виключно для трудящих. Вона не визнавала формальної рівності прав. За часів самодержавства всі піддані царя поділялися на п'ять встановлених законом станів, котрі володіли певним правовим статусом: духовенство, дворяни, купці, міщани та селяни. Декретом від 10 листопада 1917 р. всі відмінності між станами були скасовані і встановлена єдина категорія населення - громадяни. Однак, скасувавши стани в законодавчому порядку, нова влада не могла ліквідувати їх як фізичних осіб (після прийняття декрету дворянин не ставав робітником, а купець - селянином). Щоправда, в багатьох документах тієї пори можна зустріти твердження, що метою диктатури пролетаріату є не встановлення формальної рівності між представниками буржуазії і робітничого класу, а знищення буржуазії як класу. Що і буде зроблено, але дещо пізніше.

Конституція надавала всі права лише "робітничому класові і селянській бідноті". А відтак - не був законним такий принцип буржуазної демократії, як "одна людина - один голос". Виборче право перестає бути невід'ємним правом людини і перетворюється на "соціальну функцію виборців". У результаті, за деякими підрахунками, виборчих прав були позбавлені 5 млн осіб, серед яких: особи, що використовували найману працю з метою отримання прибутку (експлуататори); особи, котрі жили на нетрудові доходи (лихварі-рантьє); приватні торговці; служителі церкви та релігійних культів; злочинці та божевільні. Таке дискримінаційне виборче право зберігалося до прийняття Конституції СРСР 1936 р.

Жодна політична сила, яка приходила до влади в інших державах світу, не дозволяла собі так вільно поводитися з невід'ємними, природними правами людини, дарованими їй Всевишнім, як це робили більшовики. Позбавлення політичних прав "експлуататорів" пояснювалося надзвичайно загостреною класовою боротьбою в країні. Але не говорилося, що саме більшовицька партія, узурпувавши владу, спровокувала таке загострення, а згодом - і громадянську війну. Зазначалося, що позбавлення політичних прав було своєрідною формою здійснення за тих умов функції придушення опору повалених експлуататорських класів і що буржуазія сама виключила себе з політичного життя, активно борючись проти радянської влади.

Конституція закріпила обов'язки громадян, серед яких на першому місці стояла обов'язкова праця ("Непрацюючий хай не їсть"). Обов'язком всіх громадян був захист соціалістичної Батьківщини, однак і тут існував відповідний поділ: почесне право захищати революцію зі зброєю в руках надавалося лише трудящим, а всі інші залучалися до виконання другорядних військових справ.

У дещо прихованій формі виявилася дискримінація в середовищі трудящих між робітничим класом і селянством. При виборах делегатів на Всеросійський з'їзд Рад у місті обирався один делегат від 25 тис. виборців, у сільській місцевості - один делегат на 125 тис. жителів. Формально це пояснювалося "закріпленням провідної ролі робітничого класу" в дрібноселянській країні, якою була Росія. Вибори до всіх ланок рад, крім міських і сільських, були багатоступеневі і непрямі. Правом обирати і бути обраним користувалися лише трудящі, яким виповнилося на день виборів 18 років, незалежно від віросповідання, національності, статі, осілості тощо.

Конституція стала до певної міри базою для іншого законодавства. Вона була своєрідним еталоном для конституцій інших радянських республік, зокрема і Конституції УСРР 1919 р. Розвиток однопартійної системи в державі, непримиренність більшовиків до будь-якої опозиції, вплив громадянської війни зруйнували ті оптимістичні надії і певні демократичні підвалини першої російської Конституції.