- •Перелік питань до іспиту з історії держави і права зарубіжних країн 2
- •Громадянське суспільство як історичний етап у розвитку людської цивілізації
- •Основні тенденції розвитку буржуазної держави.
- •Форми буржуазної держави.
- •Загальна характеристика буржуазного права.
- •Принципи буржуазного права.
- •Риси буржуазного права.
- •Передумови та особливості англійської буржуазної революції.
- •Індепендентська республіка і Англії.
- •«Петиція про права», 1628 р., Англія.
- •Протекторат Кромвеля.
- •Формування конституційної монархії в Англії в післяреволюційний період.
- •«Hateas corpus actта» його роль у захисті прав та свобод громадянина.
- •«Славна революція в Англії».
- •«Білль про права» і «Закон про престолоспадкування» як складові частини неписаної англійської конституції.
- •Становлення парламентської монархії в Англії.
- •Війна за незалежність у північноамериканських колоніях як своєрідна американська революція.
- •«Декларація незалежності», 4 липня 1776 р.
- •«Статті конфедерації і вічного союзу» та їх роль у розбудові державності сша.
- •Підготовка, прийняття та загальна характеристика Конституції сша.
- •Основні положення Конституції сша.
- •Принципи Конституції сша.
- •Механізм стримувань і противаг гілок влади у Конституції сша.
- •«Білль про права» - перший цикл конституційних поправок сша.
- •Громадянська війна в сша та її вплив на розвиток законодавства.
- •«Чорні кодекси» сша.
- •Особливості права сша.
- •Сутність «правового дуалізму» в сша.
- •Буржуазна революція у Франції: передумови, причини та основні етапи.
- •«Декларація прав людини і громадянина» 1789 р., Франція.
- •Конституція Франції 1791 р.
- •Перша республіка у Франції.
- •Якобінська диктатура у Франції.
- •Декларація прав людини і громадянина1793 р. Та Конституція 1793 р., Франція
- •Механізм якобінської диктатури та її законодавство.
- •Директоріальна та консульська республіки у Франції.
- •Державно-правовий розвиток Франції у хіх ст. Друга республіка.
- •Паризька Комуна 1871 р. У Франції.
- •Третя республіка у Франції. Конституція 1875 р.
- •Ліквідація Священної Римської імперії германської нації та утворення Німецького.
- •Підготовка та прийняття Конституції Пруссії 1850 року.
- •Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.
- •Цивільне уложення Німеччини 1900 р.
- •Кримінальне уложення Німеччини 1870 р.
- •Становлення буржуазного права та формування національних правових систем.
- •Цивільний кодекс Франції 1804 р.
- •Кримінальний кодекс Франції 1810р.
- •Англійське буржуазне цивільне право.
- •Кримінальне право буржуазної Англії.
- •Передумови буржуазних реформ в Росії II половини хіх ст.
- •Селянська реформа в Росії 1861 року.
- •Формування органів місцевого самоуправління в Росії в II половині хіх ст.
- •Судова реформа 1864 року в Росії.
- •Військова та поліцейська реформи в Росії у II пол. Хіх ст.
- •Право Росії II половини хіх ст.
- •Столипінська аграрна реформа в Росії.
- •Зміни в державному устрої Росії на початку хх ст.
- •Формування буржуазної держави в Росії після Лютневої буржуазно-демократичної революції.
- •Встановлення та законодавче закріплення більшовицького режиму в Росії.
- •Проблема Установчих зборів у більшовицькій Росії.
- •Конституція рфсрр 1918 року: передумови прийняття та зміст.
- •Державне будівництво у більшовицькій Росії в перші післяреволюційні роки.
- •Становлення основ радянського права в перші післяреволюційні роки.
- •Постанова Раднаркому Росії Про червоний терор 5 вересня 1918 року.
- •Створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
- •Загальні закономірності державно-правового розвитку провідних країн світу у хх
- •Якісні зміни у правових системах країн світу в новітній час.
- •Державно-правові наслідки Першої світової війни.
- •Веймарська республіка в Німеччині та її конституція.
- •Встановлення та правове затвердження нацистської диктатури в Німеччині.
- •Сутність фашистської політичної доктрини.
- •Формування нацистської держави в Німеччині та механізм фашистської диктатури.
- •Післявоєнний розвиток Німеччини.
- •Об'єднання Німеччини в єдину державу.
- •Четверта республіка у Франції. Конституція 1946 р.
- •П’ята республіка у Франції. Конституція 1958 р.
- •Фашистська диктатура в Італії.
- •Воєнно-монархічна диктатура в Японії.
- •Державність і право сша новітнього періоду.
П’ята республіка у Франції. Конституція 1958 р.
Виходом з політичної кризи стало прийняття 28 вересня 1958 р. нової Конституції, яка встановила П'яту республіку. З урахуванням того, що це є нині чинна Конституція, котра вивчатиметься в навчальному курсі "Конституційне право зарубіжних країн", варто зупинити увагу лише на її загальній характеристиці:
- Конституція зосередила основні важелі управління в руках президента, який не ніс відповідальності ні перед урядом, ні перед парламентом. Йому неможливо оголосити імпічмент. На свій розсуд президент міг розпустити Національні збори і Сенат;
- затверджувалася традиційна для Франції двопалатна структура парламенту (рис. 12). Нижня палата - Національні збори (490 осіб) обирається на основі мажоритарної системи на 5 років, верхня - Сенат (283 особи) обирається за складною процедурою з числа депутатів Національних зборів та генеральних і муніципальних радників;
- більшістю голосів Національні збори можуть висловити недовіру уряду;
- заморським територіям і колоніям було дозволено самостійно вирішувати питання свого державного статусу. Якщо населення колоній схвалювало Конституцію Франції, вони зберігалися у складі держави як її "заморські території". Несхвалення Конституції означало вихід їх зі складу імперії з перспективою проголошення незалежності. Другим шляхом скористалися всі африканські колонії Франції.
Таким чином, Конституція Франції 1958 р. сконцентрувала значні повноваження в руках президента, затвердила двопалатний парламент, надала колоніям право самостійно вирішувати питання свого державного статусу, передбачила можливість надання президенту надзвичайних повноважень в екстремальних ситуаціях.
Фашистська диктатура в Італії.
Соціально-економічна платформа, на якій виник і прийшов до влади італійський фашизм, багатьма своїми рисами була подібною до німецької: така сама економічна криза; погіршення соціального становища більшості населення; падіння авторитету і впливу буржуазно-демократичних інститутів влади і політичних партій; урядова криза тощо. Різниця полягала в тому, що Італія відчула все це на собі дещо раніше, ніж Німеччина.
За умов, коли в результаті війни зазнали краху наймогутніші світові монархії (Австро-Угорщина, Росія), в Італії король утримався при владі. Проте йому довелося піти на серйозні поступки: суттєве скорочення повноважень, передача державі частини маєтностей тощо. В цілому значення монархії у політичному житті країни впало до критичної межі. Не кращим було становище й італійського парламентаризму. Політичні партії з калейдоскопічною швидкістю змінювали одна одну при владі, але становище в країні погіршувалося. Парламент поступово перетворювався на дискусійний клуб, нездатний запропонувати народу конкретні шляхи виходу із кризи.
Зневіра як у монархії, так і в демократії спричинила те, що тисячі знедолених і невдоволених результатами війни італійців почали з прихильністю дивитися на новонароджену політичну силу - фашизм1. Спочатку фашистські групи, як, власне, і більшовицькі в Росії та націонал-соціалістичні - у Німеччині, були нечисленними і малопомітними у політичному житті. У 1919 р. у своїй партійній програмі фашисти запропонували італійцям привабливі й прості для розуміння цілі: встановлення республіки, запровадження Законодавчих зборів, передача землі селянам, обмеження всесилля буржуазії, підвищення заробітної плати, відродження "Великої Італії" тощо.
Як і у Німеччині, в Італії справжніми натхненниками фашизму стали фінансові, промислові кола, великі латифундисти. Вони все настирливіше ставили питання про необхідність сильної влади, здатної стабілізувати ситуацію в країні. А це було вкрай необхідним. На початку 20-х років Італія стояла на порозі соціальної революції більшовицького типу. Саме фашистська партія, створена в листопаді 1921 р., мала свої воєнізовані загони "чорносорочечників", які використовувались для розгрому революційних мітингів, демонстрацій, пікетів страйкарів.
28 жовтня 1922 р. партією Муссоліні був організований мирний похід на Рим бойових загонів (40 тис. осіб), який був представлений як вияв "волі народу" щодо подолання кризи. Уряд був змушений піти у відставку. Події завершилися призначенням 39-річного Б. Муссоліні двадцять сьомим прем'єром Італії. Як того вимагала Конституція, це зробив король країни Віктор Еммануїл. "Революція в спальному вагоні"1 перемогла.
Наступним кроком до усталення італійських фашистів при владі стало зміцнення їхнього становища в парламенті. У 1923 р. Муссоліні проводить через парламент закон, який встановлював пропорційну систему виборів. Відповідно до нього партія, за яку проголосують 1/4 частина виборців, отримувала 2/3 місць у парламенті. На основі нового закону про вибори в наступному році проводяться парламентські вибори, на яких підозріло точно 3 млн із 12 млн виборців проголосували за фашистську партію. А через два роки спеціальним законом, прийнятим вже фашистською більшістю в парламенті, уряду Муссоліні надається право видавати декрети поза парламентом.
Після цього, в 1926-1927 рр., уряд приймає виняткові закони "Про захист держави", котрі заборонили всі політичні партії, крім фашистської. Опозиційні депутати були виключені зі складу парламенту, а деякі з них заарештовані. Запроваджувалася смертна кара за політичні злочини.
Фашистська диктатура в Італії мала багато спільних рис з диктаторськими режимами в інших країнах. Водночас їй були притаманні деякі особливості. Режим фашистської диктатури випередив процес формування структур влади. Тому він зберіг дофашистські державні інститути (монархію, парламент, вибори до представницьких органів влади тощо), перетворивши їх на прикриття відкритої терористичної диктатури.
Прийнятий у 1925 р. закон "Про повноваження глави уряду" звільнив прем'єр-міністра від контролю з боку парламенту і відповідальності перед ним. Міністри стали Його помічниками. Окрім посади прем'єра, Б. Муссоліні обіймав ще сім міністерських посад одночасно. Перефразувавши відомий вислів Людовика XIV, він чітко сформулював суть нового політичного режиму: "Уряд - це я". Диктатор швидко став кумиром прихильників твердої влади у всьому світі'.
Фашистська партія стала складовою частиною державного апарату, її статут затверджувався королівським декретом, а керівник-секретар призначався королем за поданням глави уряду.
Встановлювався режим жорстокого терору, репресій, придушення інакомислення. До апарату терору належали: а) загальна поліція; б) організація охорони від антифашистських злочинів; в) особлива служба політичних розслідувань; г) добровільна міліція національної безпеки. Для позасудової розправи з "ворогами режиму" буяй створені "особливі комісії" - поліцейські суди у складі начальника поліції, начальника міліції, прокурора та когось від громадськості. Важливі політичні справи розглядав особливий трибунал.
Тоталітарний режим прикривався законами про так звану "корпоративну державу" (1926-1934 рр.). У країні за галузевим принципом створювались 22 корпорації, до складу кожної з яких входили представники від профспілки, підприємницького союзу, фашистської партії. Главою кожної корпорації був Муссоліні - міністр корпорацій. Закон надавав корпораціям право видавати правила внутрішнього розпорядку, визначати умови праці, рівень заробітної плати, вирішення трудових спорів (страйки заборонялися). Фашистська корпоративна держава стала знаряддям панування монополій і економічним підґрунтям фашистського політичного режиму.
Позитивною стороною фашистського режиму в Італії стало надання в 1928 р. статусу суверенної держави Ватикану (Лютеранський пакт Муссоліні з Папою Римським Пієм XI).
