12. «Hateas corpus actта» його роль у захисті прав та свобод громадянина.

Тривалий час віги були в опозиції. Однак у 1679 р. на парламентських виборах вони отримали перемогу і провели закон, якому судилося стати складовою частиною неписаної англійської конституції - Habeas corpus akt ("Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув'язнень за морями"). Він був покликаний обмежити можливості таємної розправи короля з прихильниками опозиції. Але фактично закон набув значно більшого значення - став одним із конституційних документів, який містив у собі дієві гарантії недоторканності особи. Цей документ втілював у собі такі вимоги: а) презумпція невинуватості; б) дотримання законності при затриманні підозрюваного; в) швидкий і оперативний суд, який здійснювався за належною процедурою і за місцем правопорушення; г) відповідальність посадових осіб за недотримання закону.

Механізм дії нормативного акта був досить простим, але надзвичайно ефективним. Особа, заарештована за вчинення злочину чи у підозрі вчинення злочинної дії, мала право звернутися до місцевого суду з вимогою видати їй предписания про Habeas corpus. Такі ж права надавалися родичам або знайомим заарештованого, котрі перебували на волі.

Отримавши таку заяву, начальник в'язниці чи іншого закладу, де перебував арештований, був зобов'язаний під страхом сплати великого штрафу на користь потерпілого (100 фунтів стерлінгів) протягом однієї доби доставити арештованого в суд з наданням в розпорядження судді матеріалів про причини арешту. Недотримання вимог закону вдруге тягло за собою звільнення начальника місця ув'язнення із займаної посади.

Суддя, ознайомившись з матеріалами справи і перевіривши законність арешту, приймав одноосібне досудове рішення, обираючи один з трьох варіантів: а) звільняв арештованого з-під варти, якщо було ясно, що законних підстав для арешту не існувало; б) відправляв арештованого назад у місце попереднього ув'язнення, коли характер вчиненого ним злочину не підпадав під захист цього нормативного акта; в) звільняв арештованого на поруки із зобов'язанням сприяти розслідуванню його справи, вчасної явки в суд та сплати грошової застави.

Звільнений з-під варти зі своєрідною "підпискою про невиїзд" не міг бути повторно заарештований по тій самій справі у випадку дотримання взятих зобов'язань. Спроба арештувати його вдруге тягла за собою штраф у 500 фунтів стерлінгів на користь потерпілого. Таким же штрафом карався суддя за відмову видати предписания про Habeas corpus. Заборонялося переводити арештованого з одного місця ув'язнення до іншого, а також вивозити у заморські колонії.

Безпосереднє значення акта Habeas corpus на перших порах полягало у наданні гарантій недоторканності для депутатів вігського парламенту, а також захисту їх прихильників від переслідувань властей. Згодом він став одним з найважливіших конституційних законів держави. Правда, парламенту надавалося право за певних обставин призупинити дію нормативного акта, яке він неодноразово застосовував. Під захист закону не підпадали особи, звинувачені у вчиненні тяжкого кримінального злочину чи державної зради, А для звільнення з-під арешту на поруки вимагалася чимала грошова застава, яка втрачалася при недотриманні підозрюваним своїх зобов'язань.