3.156.. Класифікація порушень голосу. Загальна характеристика форм . Профілактика порушеннях голосу у дітей.

Порушення голосу - група голосових розладів, що характеризуються частковим або повним відсутністю фонації. Порушення голосу частіше зустрічаються в осіб голосомовних професій (викладачів, лекторів, акторів, співаків та ін), відчувають велику мовну навантаження, у підлітків у пубертатному періоді, дітей і дорослих з різною мовною патологією (ринолалией, дизартрією, алалією, заїканням, афазією).

Щодо причин і механізмів фонаційних розладів розрізняють:

1.Функціональні порушення голосу: Центральні афонія або дисфонія, знижена рухова активність функції гортані - паралічі, в'ялість м'язів гортані; Периферичні Гіперкінетична, підвищена функція гортані (хронічний тонзиліт, аденоїди, ларингіти), дихання поверхневе, слабке, напружене; Патологічна мутація голосу. Характерна нестійкість патологічних змін у гортані і поява звучного голосу на кашлі - це є діагностичною ознакою.

2.Органічні порушення голосу: Центральні афонія, дисфонія при анартрії, дизартрії; Периферичні а) ринолалія - розщілини губи, піднебіння, зміна тембру, викривлене вимова і артикуляція б) ринофония - страждає фонація і просодика, порушення дихання, артикуляційні труднощі.

Профілактика порушень голосу повинна починатися з раннього дитинства; особливо важлива вона в переломні моменти розвитку голосу. Вона включає: власне профілактику; виховання здорового голоси; постійну його тренування.

З самого народження треба стежити за добрим самопочуттям дитини, щоб він даремно не кричав. Дитина повинна чути м'які і мелодійні голоси з виразними інтонаціями, яким він міг би наслідувати.

Обов'язково треба гартувати дитини, зміцнювати його нервову систему, виправляти недоліки постави, які призводять до напруження дихальної і голосової мускулатури.

Треба попереджати виникнення у дитини навичок неправильного голосоутворення. Голос не повинен перевищувати індивідуальних фізіологічних можливостей по силі і висоті, повинен використовуватися в природному мовному регістрі і діапазоні. Систематичні заняття співом зміцнюють голосові складки, формують їх функціональні можливості.Для тренування голосу можна також використовувати рахунок (в режимі тихо-голосно-тихо), скоромовки (повільно-швидко). Однак необхідно пам'ятати, що неправильно побудовані і надмірні заняття також можуть призвести до виникнення порушень голосу.

Якщо у голосі відзначаються негативні зміни, необхідно обмежити голосову активність і звернутися до фахівця.

3.157.Етіологія , патогенез та синдромокомплекс дізартрії .

Дизартрія (з ін-грец. δυσ- - приставка, що означає ускладненість, розлад + ἀρθρόω - «сочленяю, з'єдную») - порушення вимови внаслідок порушення іннервації мовного апарату, що виникає в результаті ураження нервової системи. При дизартрії, на відміну від афазії, обмежена рухливість органів мовлення (м'якого неба, мови, губ), із-за чого утруднена артикуляція.

Етіологія дизартрії: несприятливі фактори пренатального, натального та раннього постнатального періодів розвитку дитини. Як показують дослідження, серед несприятливих факторів пренатального періоду розвитку (допологового) найчастіше називаються токсикоз вагітності, хронічні захворювання матері (хвороби печінки, нирок, серцево-судинні захворювання та ін), захворювання, перенесені під час вагітності (особливо в 1-й її половині). Серед шкідливостей натального періоду (пологи) відзначаються стрімкі або сухі затяжні пологи, явища асфіксії різного ступеня вираженості, резус-конфліктна ситуація. Найбільш частою патологією в пологах є слабкість родової діяльності матері, що потребує застосування різноманітних засобів родопомочі (стимуляції, ручної допомоги та ін). Часто ранній постнатальний розвиток дітей з дизартрическими розладами відрізняються цілим рядом особливостей: надмірним руховим занепокоєнням, постійним і нічим нез'ясовним плачем, стійким порушенням сну. Такий розлад «життєвого ритму» може бути наслідком асфіксії в пологах. У новонароджених можуть бути відзначені наступні порушення: слабкість крику, відмова від грудей, труднощі утримання соска, млявість акту смоктання, швидко наступаюча втомлюваність, що свідчать про можливу наявність парезу артикуляційних м'язів губ і мови. Часті поперхування, рясні зригування при годуванні вказують на можливість паретичних стану м'язів, іннервіруемих языкоглоточным нервом. Зазначені труднощі є причиною раннього переведення дитини на штучне вигодовування. Пізніше у таких дітей можуть виявлятися труднощі жування і ковтання. Подібні порушення відзначаються у дітей, що мають в подальшому діагноз дизартрическое розлад. Постнатальний період цих дітей характеризується наявністю різних, нерідко важких захворювань: вірусний грип, пневмонія, важкі форми шлунково-кишкових захворювань, часті простудні та інфекційні захворювання, в деяких випадках супроводжуються судорожними припадками на тлі високої температури.

Патогенез (механізм) дизартричних розладів мовлення обумовлюється різними осередковими ураження мозку. У кожної клінічної форми дизартрії механізм порушення свій.