3.184.Класифікація заїкання. Загальна характеристика форм.

Заїкання – це порушення темпо-ритмічної організації мовлення , зумовлене судомним станом м‘язів мовленнєвого апарату.

Починаючи з 1970-х років у вітчизняній літературі зявляються нові трактування класифікації заїкання

Дослідники виділяють дві форми заїкання - невротичну та неврозоподібну форми заїкання, які зумовлені різними патогенетичними механізмами.

Неврозоподібна форма заїкання. Зовнішньо схожий на невроз, цей розлад має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, різних видів олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи), частіше всього неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку. У цьому комплексі поєднуються універсальні загально мозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи.

Неврозоподібна форма заїкання починається у дітей поступово, у 3-4 роки без психотравмуючих причин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. Якщо у цей період була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі.

Невротична форма заїкання. Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, коли фразове мовлення вже сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).

З анамнестичних даних випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологія внутрішньоутробного розвитку та пологів. При невротичній формі заїкання динаміка порушення має рецидивний характер. Тимчасово мовлення стає плавним, судомні зупинки можуть бути відсутніми, але при емоційному напруженні, соматичному захворюванні, перевтомі заїкування з‘являється знову.

Відмінною особливістю цієї форми заїкання є те, що у спокійному стані, внаслідок відволікання від процесу мовлення, наодинці з собою – мовлення чітке, плавне. У практиці трапляються хворі, клінічна картина мовленнєвої патології яких буває мішаною. Такі форми називаються мішаними та важко піддаються корекційним впливам.

3.185.Психолого-педагогічна характеристика дітей із невротичною формою заїкання. До появи заїкання у таких дітей відзначаються характерологічні особливості типу підвищеної вразливості, тривожності, боязкості, уразливості, коливання настрою, частіше в бік зниженого, дратівливість, плаксивість, нетерплячість. У деяких з них у віці 2-5-ти років спостерігаються страхи (страх темряви, страх за відсутності в кімнаті дорослих, невротичний енурез і т.д.). Ці діти важко звикають до нової обстановки, стають у ній дратівливість, плаксивість, до умов дитячого садка проявляють зазвичай погану переносимість. Заїкання виникає найчастіше гостро на тлі розвиненої фразової мови після психічної травми. Крім гострої та хронічної психічної травматизації невротична форма заїкання у деяких дітей розвивається в результаті активного введення в спілкування другої мови в 1,5-2,5 року життя. Це буває у дітей, які ще в силу вікових особливостей не оволоділи в достатній мірі рідною мовою. У цьому періоді розвитку мовної функції оволодіння другою мовою пов'язано з великим психічним напруженням, яке для ряду дітей є патогенним фактором. Іноді до появи заїкання, слідом за перенесеної дитиною гострої психічною травмою деякий час (від декількох хвилин до доби) спостерігається мутизм. Дитина раптово перестає говорити, на його обличчі нерідко "застигає" вираження страху. Одночасно з появою заїкання діти стають ще більш дратівливими, рухово неспокійними, гірше сплять. У ряді випадків з'являється хворобливе впертість, капризи, негрубі виражені порушення дисциплінарних вимог. Невротична форма заїкання може мати як сприятливий, так і несприятливе (прогредиентное і рецидивуючий) перебіг. При сприятливому перебігу вираженість заїкання не буває важкою. Зміна навколишнього оточення в кращу сторону, загальне оздоровлення організму дитини, адекватні лікувально-педагогічні заходи сприяють досить швидкого зворотного динаміці мовного порушення. Різко змінюється поведінка заїкуватих до 10-12-ти років життя. У цей період з'являється усвідомлення свого дефекту мови, боязнь справити на співрозмовника несприятливе враження, звернути увагу сторонніх на мовний дефект, не зуміти висловити думку внаслідок судомних запинок і т.д.Саме в цьому віці у заїкуватих з невротичної формою патології мови починає яскраво проявлятися патологічна особистісна реакція на мовленнєвий порушення. Формується стійка логофобия - боязнь мовного спілкування з нав'язливим очікуванням мовних невдач. У таких випадках утворюється своєрідне зачароване коло, коли судомні запинки в мові обумовлюють сильні емоційні реакції негативного знаку, які б, у свою чергу, посиленню мовних порушень. Підлітки починають зазнавати труднощів під час відповідей в класі, хвилюються при розмові з незнайомими особами. Поступово збільшуються потреба і необхідність у мовному спілкуванні, ускладнення взаємин з однолітками, наростання вимог, що пред'являються до мовної комунікації в підлітковому віці, призводять до того, що для переважної більшості заїкуватих мова стає джерелом постійної психічної травматизації. Це в свою чергу викликає підвищену виснаженість, стомлюваність і сприяє розвитку патологічних рис характеру. Поступово одні підлітки з невротичної формою заїкання починають уникати мовних навантажень, різко обмежують мовні контакти (пасивна форма компенсації), інші, навпаки, стають агресивними, нав'язливими у спілкуванні (явище гіперкомпенсації).Виразність логофобии може бути непропорційна тяжкості мовних судом. Нерідко при слабкому, а іноді ледь помітному для оточуючих мовному дефекті, страх мови може бути яскраво вираженим. Емоційне життя заїкуватих заповнюється цими переживаннями.