3.153. Особливості прояву рінолалії в різні вікові періоди.

У зв’язку з порушенням анатомічної цілісності периферичного мовленнєвого апарату дитина позбавлена можливості інтенсивного лепету, артикуляційної «гри», тому певним чином гальмується і збіднюється підготов чий етап організації артикуляційних укладів. Найтиповіші лепетні звуки п, б, т, д дитина артикулює дуже тихо або навіть беззвучно у зв’язку з проходженням струменя повітря через носові ходи, не отримуючи через це слухового підкріплення. У дітей порушуються не тільки артикуляція, а й розвиток просодичних елементів мовлення (інтонація, темп, ритм). Голос у них глухий, здавлений, неприродний, слабкий, виснажений, тихий, приглушений з яскраво вираженим носо вим відтінком. Акустичні зміни голосового спектра позбавля ють його дзвінкості і польотності, знижують чіткість і розбір ливість мовлення. У разі ринолалії мовлення розвивається із запізненням, відмічається значний часовий інтервал між появою перших складів, слів і фраз у перші роки життя, які вважають сензитивними для формування не тільки звукового, а й інтелекту ального компонента. Часто перші слова з’являються приблизно у 2 роки, а іноді значно пізніше і мають якісні особливості. Фразове мовлення також зазвичай з’являється у цих дітей із запізненням, інколи - після 4-5 років. У дітей з ринолалією часто вторинно страждає слухова функція, тобто розвивається туговухість, яка безперечно гальмує мовлен нєвий розвиток дитини. Патологічне звукоутворення в разі ринолалії має як антропофонічні (спотворене звучання фонем), так і фонологічні (заміна однієї фонеми на іншу) ознаки. Практично всі голосні та приголосні звуки грубо назалізовані, нечітко диференційо вані між собою. Артикуляція їх значно змінена, звучання більшості з них навіть не наближається до норми, часто вони взаємозамінюються всередині груп звуків, подібних за акустич ними ознаками і способом творення. Характеристика дихальної функції. Порушення взаємодії між артикуляційними і дихальними м'язами призводить до специфічних особливостей як фізіологічного, так і фонаціонного дихання. При ринолалії фізіологічне дихання найчастіше є поверхневим - грудним або ключичним. Порушується співвідношення між вдихом і видихом. Життєва ємність легень знижується, відстає у розвитку грудна клітка. Страждає спрямованість і плавність видиху. Первинним провідним розладом в структурі дефекту при ринолалії є фонетичні дефекти - порушення тембру голосу і звуковимови , зумовлені патологічними особливостями будови і діяльності мовного апарату. Як вторинний дефект можуть виступати фонематичні і лексико-граматичні порушення. Порушення голосової функції. Порушення тембру голосу характеризується носовим відтінком: в процесі здійснення акту говоріння підключається або виключається носовий резонатор: під час вимови носових звуків носовий резонатор не бере участі, під час вимови ротових звуків – навпаки.

3.154. .Система логопедичної роботи при вродженій відкритій ринолалії (за і.Єрмаковою).

Корекція голосу в комплексі корекційно-педагогічної роботи по виправленню ринофонії і ринолалії - нормалізація резонансу, розвиток природних голосових даних дітей, відновлення рухової функції гортані при захворюваннях голосового апарату і виховання навичок правильного голосоведення.

До заходів, що сприяють поліпшенню голоси дітей до пластичної операції неба, належать постановка фізіологічного і фонаційного дихання, профілактика дистрофії мускулатури глотки і неба, корекція звуковимови.

Після операції робота над голосом складається з дихальної гімнастики, подовжує вихід і активізуючою внутрішні міжреберні м'язи і рухливість діафрагми, посилення піднебінно-глоткового змикання, постановки збалансованого резонансу, вироблення навичок правильного голосоведення, розширення діапазону голосу, збільшення його сили, а також компенсації розлади рухової функції гортані, якщо таке вже є. Всі фонопедичні заходи тісно переплітаються і здійснюються в комплексі з іншими, спрямованими на виправлення фонетичної сторони мови.

На I, підготовчому, етапі основна увага приділяється диференційованого видиху і уточненню артикуляції голосних звуків. На II етапі заняття дихальною гімнастикою тривають, але вони спрямовані на нормалізацію співвідношення вдиху і видиху.

Безпосередньо голосові вправи на II етапі дозволяють вирішити два завдання. Рухливість піднебінної фіранки розвивається вокальними вправами, а надмірна носовий резонанс усувається фонопедичними.

Застосування вокальних вправ у навчанні осіб з піднебінно-глоткової недостатністю та ущелинами неба базується на тісному філогенетичної і функціональної зв'язку м'якого піднебіння й гортані. У нормі при співі м'язовий тонус піднебінної фіранки різко підвищується із зростанням м'язового тонусу в гортані і глотці. М'яке небо рефлекторно піднімається і примикає до задньої стінки глотки.

Вокальні вправи розтягують піднебінну фіранку, розгальмовуються і одночасно активізують всю мускулатуру гортаноглотки, змушують дитину ширше відкривати рот, збільшувати силу звуку. Методика проведення вокальних вправ та їх послідовність при ринолалії мають ряд особливостей.

На II етапі ці вправи зводяться до співу голосних: спочатку звуків а і е, через 2-3 уроку додається о, ще через тиждень і і останнім у. При щоденних заняттях терміни скорочуються.

Щоб розширити діапазон, збільшити силу голосу, розвинути інтонацію, вправи модифікують: змінюють тональність, співають тихо, голосно.

Добір вокальних вправ повинен бути строго диференційованим для кожного, хто навчається, оскільки в співі беруть участь всі відділи голосового апарату, і дуже важливо, щоб вони працювали без жодної напруги і насильства, шкідливо відбиваються на голосі.

Кожне заняття III і IV етапів починають з виспівування терцій або тризвуків на голосні звуки або протяжне вимовляння звуку м в «маску». При цьому змінюють тональність, співають то тихіше, то голосніше, починають співати піано, переходячи поступово до форту, і навпаки. Потім приступають до співу коротких музичних фраз і пісеньок. Музичні фрази, придатні для збільшення сили і розширення діапазону голосу при ринофонии і ринолалії, повинні відповідати наступним вимогами) бути простими і легко запам'ятовуються; 2) володіти легким ритмічним малюнком, що не вимагає занадто довгого видиху; 3) по діапазону не виходити за межі відпрацьованого тризвуки; 4) мелодія фрази обов'язково повинна бути побудована на інтервалах не менше терції; 5) співати можна тільки в мовному діапазоні, тобто пісню слід протранспонировать на основний тон голосу того, хто навчається, оскільки таке спів не викликає перенапруження голосових складок.