3.186.Психолого-педагогічна характеристика дітей із неврозоподібної формою заїкання

У дітей цієї групи відзначається підвищена виснаженість і стомлюваність при інтелектуальної і фізичному навантаженні. Їх увагу нестійке, вони швидко відволікаються. Нерідко такі діти надмірно метушливі, непосидючі, насилу підпорядковуються дисциплінарним вимогам, можуть бути дратівливими й запальними. Психоневрологічне стан таких дітей розцінюється клініцистами як церебрастенических синдром. Для даної форми заїкання типові відносна монотонність і стабільність проявів мовленнєвого дефекту. Гарячкові запинки посилюються при фізичному і психічному стомленні дітей, в період соматичних захворювань, але зазвичай мало залежать від зовнішніх ситуаційних чинників.

При обстеженні моторики у дітей з неврозоподобной формою заїкання звертає на себе увагу патологія моторних функцій, виражена в різному ступені: від недостатність координації та рухливості органів мовної артикуляції до порушення статичної та динамічної координації рук і ніг. Більшість заїкуватих цієї групи рухові помилки не виправляють самостійно. Словесна інструкція по рухових завдань є недостатньою, при навчанні необхідні наочні зразки. Відрізняється від норми і організація просодичною сторони мови: темп мови або прискорений, або різко уповільнений, голос мало модульований.

У всіх дітей з неврозоподобной формою заїкання виявляється кореляція відхилень від норми в психомоторному і мовному розвитку.

Психічний стан дітей з неврозоподобной формою заїкання характеризується підвищеною збудливістю, вибуховістю, в одних випадках, і млявістю, пасивністю - в інших. Увага таких дітей зазвичай нестійке, вони не виявляють стійкого інтересу до творчої ігрової діяльності, нерідко відзначається зниження пізнавальної активності.

Незважаючи на вказані особливості онтогенезу, психічний розвиток більшості заїкуватих з неврозоподобной формою відбувається в межах норми. Вони своєчасно надходять до школи. У школі встигають середньо, але як правило, успішно її закінчують. Багато надходять в технікуми, інститути.

У тих випадках, коли діти з неврозоподобной формою заїкання отримують своєчасну (тобто наближену до часу появи заїкання) і досить тривалу (тобто протягом, як мінімум, цілого року) регулярну логопедичну допомогу, то як правило, такі діти не потребують повторних курсах корекційного впливу. Їх мова стабільно залишається плавною. Катамнестичне дослідження свідчать про те, що в цих випадках заїкуватість не рецидивує.

Неврозоподібних форма заїкання характеризується тим, що мовні запинки проявляються в будь-якій обстановці, як наодинці з самим собою, так і в суспільстві. Активне увагу заїкуватих до процесу говоріння полегшує мова, запинок стає менше. У той же час спостереження показують, що фізичне стомлення, тривалий психічне напруження, перенесення соматичних захворювань погіршують якість мови.

В інших випадках неврозоподібних форма заїкання може ускладнюватися цілим комплексом вторинних невротичних реакцій, пов'язаних з особливостями особистісного реагування на мовний дефект, що "маскує" справжню природу мовної патології. Такі форми мовленнєвої патології є змішаними і важче піддаються корекційним впливів.

3.187.Методика логопедичного обстеження дітей із заїканням. Заїкання у дітей - це форма мовної патології, основу якої становить порушення вербальної комунікації. Для адекватного планування програми логопедичної та лікувальної роботи з заикающимися дітьми, необхідно їх комплексне обстеження з урахуванням всієї симптоматики цього складного мовного порушення. Обстеження заїкуватого дитини складається з двох етапів.

Перший етап включає вивчення анамнестичних даних, медичної і психолого-педагогічної документації.

Виявлені при вивченні анамнезу різні негативні фактори натального і постнатального періодів розвитку дитини аналізуються і оцінюються фахівцями з метою найбільш повного дослідження етіології та патогенезу заїкання. Поряд з традиційними даними у анамнез включаються відомості про наявність заїкання у батьків або інших близьких родичів.

Вивчення психолого-педагогічної документації доповнює анамнестичні дані і дозволяє виявити наступні особливості виховання і психологічних проявів у заїкуватого дитини: ставлення до нього дорослих;допомога в формуванні правильної вимови;час виникнення заїкання, його перші зовнішні ознаки;особливості прояви заїкання у залежності від обстановки;ставлення дитини до наявного у нього мовного недоліку;надавалася допомога заїкуватому та дитині, що було рекомендовано і які результати.

Другий етап - дослідження самого заїкуватого дитини. Після уточнення відомостей про дитину, про історію виникнення та особливості протікання у нього заїкання обстежуються власне мова заїкуватого і внеречевые процеси, що роблять безпосередній вплив на його мовну діяльність.

Проводиться дослідження товариськості, моторики, наслідування, імпресивної та експресивної мови, ігрової, навчальної діяльності, особливостей особистості заїкуватого. Розрізняють первинне (протягом першого місяця перебування дитини в мовному дошкільному закладі, в перші два тижні перебування в санаторії для заикающихся дітей, на шкільному логопедичному пункті) і динамічне вивчення заїкуватого в процесі корекційно-виховного впливу.

Матеріалом для дослідження власне мовлення дітей є картинки, дитячі книги, іграшки.

Завдання мовленнєвого обстеження заїкуватого полягають у тому, щоб визначити:місце виникнення та форму мовленнєвих судом;частоту їх проявів і збережувальні мовні можливості заїкуватого;супутні порушення мови, рухові порушення;ставлення заїкуватого до свого мовного дефекту, наявність психологічних особливостей.

Місце виникнення судом (дихальні, голосові, артикуляційні, змішані) та їх форма (клонічні, тонічні, змішані) визначаються на слух або візуально.

Частота судом представляє для логопеда особливий інтерес, так як дозволяє судити про збережених ділянках мови. Вивчення рівня вільної мови починається з виявлення залежності частоти судом від різного ступеня самостійності мови.

З метою вивчення мовної поведінки і мовленнєвих судом використовуються наступні прийоми:складання розповіді або опис змісту картинки;переказ прослуханого тексту;поєднане і відбите повторення простих і складних фраз;розповідь вірша або ритмизированной прози.

Для з'ясування залежності мовленнєвих судом від рівня гучності мови обстежуваному пропонується говорити тихо, голосно, пошепки.

При обстеженні заїкуватого дитини необхідно звертати увагу на супутні мовні і рухові порушення. При дослідженні ігрової діяльності дітей з'ясовується характер ігор, взаємини з однолітками, ступінь ігрової активності, емоційний стан.

В ході всього обстеження відзначаються психологічні особливості заїкуватого дитини: характер контакту з оточуючими, оцінка власної мови, зокрема хворобливе фіксування на мовному дефекті, наявність захисних реакцій, мовленнєвий поведінка при обстеженні.

Отримана в процесі обстеження інформація узагальнюється в логопедичному висновку, в якому враховуються:форма судом (тонічні, клонічні, змішані);вид судом (дихальні, голосові, артикуляторные, змішані);ступінь заїкання (легка, середня, важка);темп мовлення (уповільнений, прискорений, наявність тахилалии);супутні мовні порушення (дислалія, стерта форма дизартрії, загальне недорозвинення мовлення);стан моторної функції;наявність і виразність психічних симптомів заїкуватості: страх мовлення (логофобия), рухові і мовні виверти, эмболофразия, реакція на емоційно-значиму ситуацію.

Відзначаються також вплив складності мовної ситуації, індивідуально-психологічні особливості заїкуватого дитини, характер ігрової діяльності, ставлення до навчання.

Логопедичний висновок дає можливість здійснити диференціальну діагностику і відмежувати заїкання від інших мовних розладів (тахилалии, дизартрії, спотикання фізіологічного характеру), а також розрізнити різні форми заїкання. Дані комплексного вивчення заїкуватого дитини дозволяють встановити природу заїкання.