3.171. Методика подолання нерізко вираженого знм у молодших школярів

Організація корекційно-розвивальної роботи з дітьми (III рівень розвитку мовлення).Основними завданнями корекційно-розвивального навчання даного мовного рівня дітей є продовження роботи по розвитку:1) розуміння мови і лексико-граматичних засобів мови; 2) звуковимовного боку промови; 3) самостійної розгорненої фразового мовлення; 4) підготовка до оволодіння елементарними навиками письма і читання.

На першому році навчання п'ятирічні діти із загальним недорозвиненням промови не можуть повноцінно опановувати навчальним матеріалом на фронтальних заняттях з усією групою. Позначаються не тільки відставання в розвитку мови, але і труднощі концентрації уваги, пам'яті, швидка виснаженість та втома. Тому доцільно для проведення фронтальних логопедичних, а також частково і виховних занять ділити групу на дві підгрупи з урахуванням рівня мовного розвитку.

Передбачаються наступні види занять по формуванню: зв'язного мовлення; словникового запасу, граматичного ладу; вимови.

Кількість занять, що реалізують корекційно-розвиваючі завдання, змінюється в залежності від періоду навчання.

3.172..Афазія. Загальна характеристика, етіологія та механізми афазії. Афазія - розлад мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку, при якому частково або повністю втрачається можливість користуватися словами для вираження думок і спілкування з оточуючими при збереженні функцій артикуляційного апарату і слуху.

Уявлення про афазію на підставі нових даних дали вченим можливість уточнити визначення: «афазія - системне порушення мовлення, що виникає при органічних ураженнях мозку, охоплює різні рівні організації мовлення, впливає на її зв'язку з іншими психічними процесами і призводить до дезінтеграції всієї психічної сфери людини, порушуючи насамперед комунікативну функцію мови» (В. С. Зайцев, 2006, с. 4). При афазії виявляються системні порушення мовної функції, що охоплюють всі мовні рівні фонології: фонетику, лексику, граматику. Афазія включає чотири складові: 1) порушення власне мовлення і вербального спілкування: 2) порушення інших психічних процесів; 3) зміна особистості; 4) особистісну реакцію на порушення.

Причинами виникнення афазій можуть бути різного роду травматичні ушкодження, інфекційні або запальні захворювання головного мозку, пухлини мозку, судинні захворювання, порушення мозкового кровообігу (ішемія, геморагія, інсульт) та ін. При афазії спостерігаються пошкодження в лобових, тім'яних, потиличних і скроневих частках кори лівої півкулі.

Як видно, афазія може мати різну етіологію: судинну, травматичну і пухлинну.

Судинні ураження мозку мають різні назви, інсульти, або інфаркти мозку, або порушення мозкового кровообігу. Вони, в свою чергу, поділяються на підвиди. Основними видами інсультів (інфарктів мозку, порушень мозкового кровообігу) є ішемія та геморагія.

Травми мозку бувають відкриті і закриті. І ті, і інші руйнують мозок, в тому числі і мовні зони. Крім того, при травмах, особливо пов'язаних з ударами по черепу, в більшій мірі, ніж при інсультах, існує небезпека патологічного впливу на весь мозок - контузії. У цих випадках, крім осередкової симптоматики, можуть виникати зміни перебігу нервових процесів (сповільнення, послаблення інтенсивності, истощаемость, в'язкість тощо).

Пухлини мозку можуть бути доброякісними і злоякісними. Злоякісні відрізняються більш швидким зростанням. Так само, як і гематоми, пухлини здавлюють речовина мозку, а проростаючи в нього, гублять нервові клітини.

Найчастіше афазії, в особливості судинного походження, що спостерігаються в осіб літнього віку. Їх причинами стають розрив аневризм судин головного мозку, тромбоемболії, викликаних ревматичними вадами серця, і черепно-мозкових травм. Однак в останні десятиліття цей вид мовленнєвої патології значно «помолодшав» і нерідко зустрічається у людей середнього і молодого віку і навіть у дітей. У останніх про афазію можна говорити лише тоді, коли до настання мовного розладу мова у них була вже достатньо сформована, тобто не раніше трирічного віку. Це випадки так званої «ранньої дитячої афазії». Причинами афазії у дітей є черепно-мозкові травми, пухлинні утворення або ускладнення після інфекційної хвороби.

Таким чином, можна зробити наступні короткі висновки:

- Афазія - одна з найстаріших проблем неврології, психології, фізіології.

- Афазія відноситься до числа важких порушень мовлення органічного центрального походження і означає повну або часткову втрату мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку.

- Причини афазії полягають в різноманітних органічних порушеннях мовних систем головного мозку в період, що вже сформувалася мови. Афазія є результатом а) важких травм головного мозку; б) запальних процесів і пухлин мозку; в) судинних захворювань і порушення мозкового кровообігу.

- Форма афазії, тяжкість дефекту та характер його протікання залежать від наступних факторів: а) великі вогнища ураження і його локалізація; б) характер порушення мозкового кровообігу; в) стан непостраждалих відділів мозку, які виконують компенсаторні функції

3.173.Задні форми афазії. Загальна характеристика форм. Афазія - розлад мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку, при якому частково або повністю втрачається можливість користуватися словами для вираження думок і спілкування з оточуючими при збереженні функцій артикуляційного апарату і слуху.

«Задні» форми виникають в результаті пошкодження другого функціонального блоку. Порушуються парадигматичні відношення.

Аферентна моторна афазія пов'язана з випаданням кінестетичного аферентного ланки мовної системи. Ця форма афазії виникає при ураженні нижніх відділів лівої тім'яної області мозку (у правшів), а саме: 40-го поля, що примикає до 22-го і 42-го полів, або задній оперкулярной області кори. В цих випадках порушується кинестетична мовленнєва аферентація (мовні кинестезии), тобто можливість появи чітких відчуттів, що надходять від проприорецепторів артикуляційного апарату в кору великих півкуль під час мовленнєвого акту. У здорової людини відчуття, що надходять у мозок в той момент, коли він виголошує те чи інше слово, звичайно, не усвідомлюються. Однак кинестетична мовленнєва аферентація відіграє важливу роль як при формуванні мовлення у дитини, так і при нормальному здійсненні мовленнєвої діяльності, вимові слів. Порушується вся мовна система в цілому. Виникають порушення вимови слів, заміна одних звуків реї іншими (за типом літеральных парафазий) внаслідок труднощів диференціації близьких артикулем (тобто артикуляційних рухів), необхідних для вимови звуку і слова в цілому. первинний дефект полягає в труднощах розрізнення близьких по артикуляції звуків мови. У російською мовою, наприклад, ряд звуків утворюється переважно за участю передньої частини мови («д», «л», «н»). Ці приголосні називаються передньоязиковими. Інша група звуків - задньоязиковими - при переважному участю задньої частини мови («г», «х», «до»). Кожна з цих груп звуків, різних за звуковим характеристикам, вимовляється з допомогою близьких артикулем.

Акустико-мнестическая афазія виникає при ураженні середніх відділів кори лівої скроневої ділянки, розташованої поза ядерної зони звукового аналізатора. Це 21-е і частково 37-е поля. При акустико-мнестической афазії фонематичний слух залишається збереженим, хворий правильно розуміє звернену усне мовлення. На відміну від сенсорної афазії розуміння окремих фонем збережено. Проте хворий не здатний запам'ятати навіть порівняно невеликий мовний матеріал внаслідок грубого порушення слухомовної пам'яті. Головним чином страждає запам'ятовування іменників.

Здорова людина, як правило, запам'ятовує при першому пред'явленні на слух з десяти слів, не пов'язаних між собою за змістом, 6 - 7 слів. У хворих з акустико-мнестической афазією обсяг слухо-мовленнєвої пам'яті знижується до 3, а іноді й до 2 елементів. Це веде до того, що в спеціальних умовах, коли потрібно запам'ятати велику фразу виникає вторинне (із-за слабкості слухо-мовленнєвих слідів) нерозуміння усного мовлення, оскільки розуміння мови значною мірою залежить і від запам'ятовування мовного повідомлення.

Амнестико-семантична афазія- це афазія ,яка виникає внаслідок ураження тім'яно-потиличної зони КГМ домінантного замовлення півкулі.

При ураженні тім'яно-потиличних ( або задніх нижніх-тім'яних ) відділів півкулі головного мозку зберігається плавна синтагматична організація мовлення , не відзначається ніяких пошуків звукового складу слова , відсутні явища зниження слухомовленнєвої пам'яті або порушення фонематичного сприйняття.

Спостерігаються специфічні амнестичні труднощі при пошуках потрібного слова або довільному називання предмета , коли хворі при труднощах знаходження лексичної парадигми звертаються до опису функцій і якостей цього предмета синтагматичні засобами , тобто не замінюють одне слово іншим ( вербальні парафраз ) , а замінюють слово цілою фразою.

Порушення усного та писемного мовлення . Експресивна мова при семантичної афазії відрізняється збереженням артикуляційної сторони мовлення. Однак можуть відзначатися виражені амнестичні труднощі , підказкою першого складу або звуку слова допомагає хворому

При семантичної афазії спостерігаються грубі порушення рахункових операцій . Хворі змішують напрямки дій при вирішенні арифметичних прикладів , відчувають труднощі при дії з переходом через десяток , насилу записують зі слуху багатозначні числа.

Сенсорна афазія пов'язана з ураженням задньої третини верхньої скроневої звивини лівої півкулі (у правшів). В її основі лежить порушення фонематичного слуху, тобто здатності розрізняти звуковий склад слів. Фонемами позначаються розрізняльні одиниці звукового ладу. У кожній мові (російська, англійська, німецька) одні звукові ознаки виступають як смыслоразличительные, а інші як несуттєві для даної мови.

При ураженні ядерної зони звукового аналізатора (41-е, 42-е і 22-е поля) лівої півкулі - в класичній неврології ця область кори носить назву зони Верніке - виникає грубе мовленнєвий розлад, що виявляється не тільки у неможливості розрізняти звуки усної мови, але і в порушенні всіх інших форм мовленнєвої діяльності. При повному руйнуванні цієї зони хворі не розуміють звернену до них мова. У менш важких випадках вони перестають розуміти швидку мову. особливо ускладнений для них сприйняття слів з опозиційними фонемами. так слово «голос» хворі чують як «колос», «неодружений», «колгосп», слова «паркан - собор - запор» звучать для них однакові.

На клінічну картину кожної з форм афазії (обсяг симптомів, їх тяжкість тощо) впливають розміри вогнища ураження, його глибина, етіологія і етап захворювання. Під глибиною розуміється поширення вогнища не лише кору, але і більш глибокі відділи мозку, включаючи підкірковий рівень.

3.174..Передні форми афазії. Загальна характеристика форм. Афазія (від грец. а - заперечення, phasis - мова) - це порушення мовлення, що виникає у людей із збереженим артикуляторным апаратом і достатнім слухом і представляє собою системне розлад різних форм мовленнєвої діяльності при ураженні кори і підкоркових зон лівої півкулі (у правшів).

«Передні» форми виникають в результаті пошкодження 3 функціонального блоку. Порушуються семантичні відношення.

Еферентная моторна афазія виникає при ураженні нижніх відділів кори премоторной області (передній оперкулярної зони), в задній частині нижньої лобової звивини полів 44-го і частково 45-го. Це зони Брока, вченого, вперше описав у 1981 році моторне порушення мовлення у хворого з ураженням цій області мозку. При повному руйнуванні зони Брока хворі неї можуть вимовити жодного слова. При спробі що-небудь сказати вони вимовляють незрозумілі звуки. В той же час вони певною мірою розуміють звернену до них мова. Часто в усній мові таких хворих залишається одне слово (або сполучення слів). Це словесний стереотип - «ембол» - застряє і стає заміною всіх інших слів.

При менш грубих ураженнях цієї зони можливість артикулювати різні звуки мови збережена, відсутня і оральна апраксія. Однак страждає чітка часова послідовність мовленнєвих рухів порушується і кінетична мелодія мовленнєвого акту. При спробі вимовити слово хворі не можуть перейти від одного слова до іншого, виникають мовні персеверації. Вони проявляються і в активній спонтанної мови, і в повторній мови, і в листі. Навіть при тонких стертих формах еферентної афазії хворі не можуть правильно вимовити «важкі» в моторному відношенні слова і сполучення слів типу скоромовок. Труднощі в плавному перебігу активної мови, в порушенні її автоматизації призводять до вторинного порушення інших форм мовленнєвої діяльності - письма, читання. Розуміння усної та письмової мови не страждає.

Динамічна моторна афазія пов'язана з ураженням областей, розташованих попереду від зони Брока. Це 9-е, 10-е, 11-е, 46-е поля премоторной області. Інша назва цієї форми афазії - «дефект мовленнєвої ініціативи». Мова таких хворих дуже бідна. Самостійно вони майже не висловлюються. При відповіді на питання відповідають односкладово, часто повторюючи у відповіді слова питання. У той же час у таких хворих немає порушень мовленнєвої моторики, розуміння усного мовлення також збережено.

В основі цієї форми афазії лежить порушення послідовної організації мовного висловлювання. Це не просто утруднення в побудові своєї мови, а більш глибокі порушення, коли хворі не можуть скласти елементарну фразу, не можуть розгорнуто відповісти на прості питання (навіть розповісти про своє здоров'я). Як правило, вони дають односкладові відповіді на будь-які питання. Один з методів, що виявляє цей дефект - це метод заданих асоціацій, коли хворого просять назвати кілька (5 - 7) однотипних предметів (наприклад, червоного кольору, кислих, гарячих) або перерахувати тварин, що мешкають на півночі і т. п. У цих випадках хворі не можуть назвати більше 1 - 2 предметів і замовкають. Підбадьорювання, підказка їм не допомагають. Особливо погано такі хворі актуалізують слова, що позначають дії. Якщо їм запропонувати згадати кілька іменників, а потім дієслів, то виявляється, що вони можуть перерахувати лише кілька іменників, але жодного дієслова.

Найбільш частою причиною динамічної моторної афазії є гостре порушення мозкового кровообігу в басейні лівої передньої мозкової артерії.

На клінічну картину кожної з форм афазії (обсяг симптомів, їх тяжкість тощо) впливають розміри вогнища ураження, його глибина, етіологія і етап захворювання. Під глибиною розуміється поширення вогнища не лише кору, але і більш глибокі відділи мозку, включаючи підкірковий рівень.

3.175.Методичні засади відновлення мовленнєвої функції при різних формах афазії. Питання про методи відновлювального лікування хворих афазією є першочерговим.

На ранньому етапі після інсульту використовується механізм розгальмовування тимчасово пригноблених мовних функцій, їх залучення в діяльність.

На більш пізніх, резидуальних етапах, коли мовне порушення набуває характеру стійкого, сформованого синдрому (форми) мовного розладу, - сутністю процесу відновлення є скоріше компенсаторна перебудова органічно порушених функцій з використанням збережених сторін психіки, а також стимулювання діяльності збережених елементів аналізаторів.

При виробленні методичної програми відновлювальної роботи обов'язкова її індивідуалізація: облік особливостей розладів мовлення, особистості хворого, його інтересів, потреб і т. д.

Слід враховувати, що при постановці завдань відновної терапії (вироблення її програми):

- диференціація методик відновлювальної терапії при різних формах афазичних розладів;

- при організації та виборі методу відновлювальної терапії треба виходити з етапного принципу, тобто враховувати стадію відновлення мовних функцій;

- при афазії обов'язкова робота над всіма сторонами мови, незалежно від того, яка є первинно порушеною;

- при всіх формах афазії треба розвивати як узагальнюючу, так і комунікативну (використовувану в спілкуванні) сторону мови

- відновлювати мовну функцію не тільки з логопедом, в колі сім'ї, але і в більш широкому соціальному середовищі;

- при всіх формах афазії розвиток здатності до самоконтролю над своєї власної мовленнєвої продукцією.

Поетапне побудова відновлення мовлення при афазії відноситься не тільки до розбіжностей використовуваних логопедичних методів, але і до обліку неоднакового питомої ваги свідомої участі хворих в процесі відновлення. Воно, природно, менше на початкових етапах після інсульту. Принцип диференціації методів згідно з формою афазії також значущий на ранніх стадіях. Тут показано логопедичні прийоми розгальмовування мовних функцій, «опора» на мимовільні мовленнєві процеси (звичні мовні стереотипи, емоційно значимі слова, пісні, вірші тощо). Ці прийоми сприяють зняттю гальмівних явищ і втягують хворих в мовне спілкування з допомогою сполученої (здійснюється одночасно з логопедом), відбитої (слідом за логопедом) та елементарної діалогічної мови.

Загальною особливістю цих методик раннього етапу є те, що вони спрямовані на відновлення всіх сторін порушеною мови, в основному при пасивному участі хворого в процесі відновлення, а також на профілактику виникнення і фіксування деяких симптомів патології мови; ці методики дають можливість активізувати відновлення мовних функцій у хворих з різними формами афазії.

При використанні співу в цілях розгальмовування логопед повинен враховувати: співав хворий до хвороби, вік хворого, його преморбидный рівень, знакомость пісні і т. п. Довго затримуватися на цих видах роботи не рекомендується; як тільки у хворого починає відновлюватися абрис (контур) слова, доцільно переходити до стимулювання усного самостійного закінчування хворим фраз, коротких відповідей на запитання, складання фраз за картинками і т. д.

Слід підкреслити, що на ранньому етапі, коли хворий тільки вийшов з гострого періоду інсульту, робота з ним повинна носити особливо щадний і психотерапевтичний характер.

На наступних етапах (через 1,2-3 міс. після інсульту) при вже визначився стабільному синдромі (формі) афазії використовуються методики, не тільки стимулюють загальний розвиток мови, але і сприяють перебудові порушених мовленнєвих функцій.

Відміну від раннього етапу полягає в значно більшій диференціації методик відновлення в залежності від основного порушеного ланки при тій чи іншій формі афазії.

При відновлення мовлення у хворих з афазією особливу методичне значення має опора на смислову сторону. Смислова сторона мовлення використовується не тільки при відновленні словесних понять чи граматичного ладу мовлення, але і при відновленні акустико-гностичних процесів, так званого фонематичного слуху, і подоланні багатьох інших властивих афазії порушень.

При афазії необхідна комплексна робота над промовою в цілому. Афазія завжди являє собою синдром, що охоплює всі мовні функції. Тому відновлювальна терапія повинна охоплювати всі сторони мовлення хворого. При будь афазії слід працювати над звуковим аналізом і синтезом складу слів, над читанням і листом, відновленням узагальненості словесних понять, їх багатозначності, розвитком вільного і розгорнутого висловлювання і т. д.

До принципових методичних положень відноситься необхідність при відновленні будь-якої мовної функції спочатку в якості опори використовувати розгорнуту систему зовнішніх засобів, з тим щоб надалі відбулося поступове їх згортання. Це поступове згортання» зовнішньої опори і призводить до того, що дія починає відбуватися вже як внутрішнє, розумове дію. Наприклад, при порушеннях граматичного ладу мовлення, особливо на початкових етапах, граматичні відносини спочатку зображуються у вигляді наочних просторових схем, які лише поступово перетворюються у внутрішні правила поєднання слів у фразі, вживання прийменників і т. д. Л. С. Цвєткова, 1975).

Необхідно підкреслити роль емоційного фактору у процесі реабілітації. Тому першорядного значення набуває встановлення з хворим правильних взаємин, врахування його індивідуальних, особистісних особливостей, психотерапевтичний підхід до кожного хворого.

3.176.Етіологія, патогенез та симптоматика (клініко-психопатологічна і психолого-педагогічна) дислексії.Дислексія – часткове специфічне порушення процесу читання, яке виражається стійкими специфічними помилками, які зумовлені несформованістю або розладами функцій, що забезпечують процес читання.

Деякі автори (М. Ламі, К. Лонай, М. Сулі, Б. Хальгрен) відзначають спадкову схильність при порушеннях читання. Вивчення дислексії у близнюків дозволило авторам зробити висновок про спадковому характері деяких факторів, що обумовлюють виникнення дислексії (порушення латералізації, затримка розвитку мови).

Рейнхольд вважає, що зустрічається особлива, вроджена форма дислексії, коли діти успадковують від батьків якісну незрілість головного мозку в його окремих зонах. Ця незрілість проявляється в специфічних затримки розвитку певної функції.

Більшість авторів відзначає наявність патологічних факторів, що впливають в пренатальний, катальный і постнатальний період. Етіологія дислексії пов'язується з впливом біологічних і соціальних факторів. Порушення читання можуть викликатися причинами органічного та функціонального характеру. Дислексії бувають обумовлені органічними ушкодженнями зон головного мозку, що беруть участь у процесі читання (наприклад, при афазії, дизартрії, алалії).

Функціональні причини можуть бути пов'язані з впливом внутрішніх (наприклад, тривалі соматичні захворювання) і зовнішніх (неправильна мова оточуючих, двомовність, недостатня увага до розвитку мовлення дитини з боку дорослих, дефіцит мовних контактів) факторів, які затримують формування психічних функцій, які беруть участь у процесі читання.

Таким чином в етіології дислексії беруть участь як генетичні, так і екзогенні фактори (патологія вагітності, пологів, асфіксії «ланцюжок» дитячих інфекцій, травми голови).

Розлади читання часто спостерігаються у дітей з мінімально мозковою дисфункцією, із затримкою психічного розвитку, з тяжкими порушеннями усного мовлення, з церебральними паралічами, з порушеннями слуху, у розумово відсталих дітей. Таким чином, дислексія найчастіше з'являється в структурі складних мовних і нервово-психічних розладів.

Дислексія у дітей з відносно збереженим інтелектом являє собою парціальну затримку психічного розвитку, для якої характерним є ряд особливостей: поєднання з психічним інфантилізмом, виражена нерівномірність психічного розвитку, визначені особливості структури інтелекту, відзначається недорозвинення сукцессивных і симультанних процесів, порушення короткочасної мовнослухової пам'яті і т. д.

Симптоматика дислексії визначається по-різному в залежності від розуміння механізмів цих порушень. Не мовленнєві порушення (порушення зорово-просторових уявлень, сукцесивних функцій та ін), які майже завжди супроводжуються дислексією, не є симптомами дислексії, а являють собою її патогенетичні механізми.

Найбільш типовим проявом дислексії є стійкі та специфічні помилки читання. При дислексії спостерігаються такі типи помилок:

1.Заміни та змішування звуків при читанні, частіше фонетично близьких звуків, а такоє заміни схожих за накресленням букв.

2.Побуквенне читання – порушення злиття звуків у склади та слова. При буквенному читанні букви називаються по черзі, «бухштабіруються»(р,а,м,а).

3.Спотворення звуко-складової структури слова, яке проявляється в різноманітних помилках: а)пропуску приголосних під час їх збігу, пропусках приголосних та голосних при відсутності збігу, додаванні звуків, пропусках та перестановках складів.

4.Порушення розуміння прочитаного, яке проявляється на рівні слова, речення, тексту, коли в процесі читання не спостерігається порушення технічної сторони.

5.Аграматизми при читанні. Ця група помилок проявляється на аналітико0синтетичному та синтетичному етапах оволодіння навичкою читання. Відмічаються порушення відмінкових закінчень під час узгодження слів у речені. Симптоматика та протікання дислексії залежить від її виду, ступеня вираженості, а також від етапу оволодіння читанням.

Симптоматика дислексії складається з клініко-психопатологічних проявів, относяшихся до аномалії читання, і комплексу порушень сенсомоторних і когнітивних функцій, лежать в основі психологічних механізмів труднощів у читанні.

При дислексії клінічна картина складається з явищ незрілості, пов'язаної з дизонтогенезом, і резедуально-органічної симптоматики. У більшості дітей з дислексією спостерігається запізнення в психомоторному розвитку. У деяких з них в ранньому віці спостерігаються невропатичні і невропатоподобные порушення (зригування, психомоторний неспокій, розлади сну). Виявляються риси своєрідної асинхронии (ранній мовленнєвої дизонтогенез зустрічається достовірно частіше, невропатичні явища - рідше і запізнювання в становленні опорно-рухових навичок - приблизно з тією ж частотою).

Одним з психопатологічних проявів є синдром психічного інфантилізму. Діти більш безпосередні, схильні до навіювань, несамостійні.

Психічний інфантилізм у дітей з дислексією зазвичай ускладнений резедуально-органічною симптоматикою. Практично у всіх обстежених дітей був діагностований психоорганический синдром тій чи іншій мірі вираженості.

Виділяють три групи симптомів, що складають його:

1. Неспецифічні вегетативні симптоми: а)вегетативна лабільність, б) зниження адаптаційних механізмів, в) гипермоторное занепокоєння.

2. Специфічні органічні мозкові симптоми: підвищена стомлюваність, слабкість концентрації уваги, нестійкість поведінки та ін

3. Локальний мозкової колорит (тобто системна церебральна недостатність): лобовий синдром, моторна алалія, дислексія, дисграфія.

Симптоматика та протікання дислексії залежить від її виду, ступеня вираженності, а також від етапу оволодіння читанням.