Частина перша загальні питання дефектології Основні проблеми сучасної дефектології

Донедавна ... «дефектологія» вважалась чимось на зразок малої педагогіки... Усі. проблеми в цій га­лузі ставились і вирішувались як проблеми кількіс­ні. М.Крюнгель справедливо констатує, що найпо­ширеніші психологічні методи дослідження ненор­мальної дитини (методична школа А.Біне або про­філь Г.І.Россолімо) ґрунтуються на власне кількісній концепції дитячого розвитку, ускладненого дефек­том. З допомогою цих методів визначається ступінь зниження інтелекту, але не характеризується сам дефект і внутрішня структура особистості, спричи­нена ним... Якщо в теорії проблема зводилась до кількісно обмеженого, зменшеного в пропорціях роз­витку, то на практиці, природно, була висунута ідея скороченого і сповільненого навчання... Така ариф­метична концепція дефективності — характерна риса відживаючої, старої дефектології... Дефектологія бо­реться зараз за основне положення..., яке проголо­шує дитина, розвиток якої ускладнено, не є просто менш розвиненою, ніж її нормальні однолітки, а є інакше розвиненою.

Ми ніколи не одержимо за методом віднімання психології сліпої дитини, якщо від психології зрячо­го віднімемо зорове сприймання і все, що з ним по­в'язане. Відповідно глуха дитина не є нормальна ди­тина мінус слух і мовлення... Дефективна дитина — це якісно відмінний, своєрідний тип розвитку... Спе­цифічність органічної і психологічної структури, тип розвитку особистості, а не кількісні пропорції відріз­няють розумово відсталу дитину від нормальної... Зараз дефектологія вустами Гюртлера проголошує дитяче слабоумство особливою різновидністю, особ­ливим типом розвитку, а не кількісним варіантом нормального типу...

Тільки з ідеєю якісної своєрідності... дефектоло­гія стає можливою як наука, оскільки одержує особ­ливий, методологічно відмежований об'єкт вивчення і пізнання...

2.

Основним фактом, що трапляється в розвитку, ускладненому дефектом, є подвійна роль органічного недоліку в процесі цього розвитку і формуванні осо­бистості дитини: з одного боку, дефект є мінус, об­меження, слабкість, применшення розвитку; з другого — саме тому, що він створює труднощі, він сти­мулює підвищений, посилений рух вперед. Цент­ральне положення сучасної дефектології так кожен дефект створює стимул для вироблення компенсації. Тому динамічне вивчення дефективної дитини не може обмежуватись встановленням ступеня і склад­ності вади, а обов'язково включає врахування ком­пенсаторних — замінюючих процесів, які надбудо­вуються і вирівнюють розвиток і поведінку дитини. Як для сучасної медицини важливою є не хвороба, а хворий, так для дефектології об'єктом є не вада сама по собі, а дитина, обтяжена недоліком... Реакція ор­ганізму і особистості дитини на дефект виступає центральним основним фактом, єдиною реальністю, з якою має справу дефектологія.

В.Штерн давно вказав на подвійну роль дефек­ту. Як у сліпого компенсаторно підвищується здат­ність розрізняти за допомогою дотику не через дійс­не підвищення нервової збудливості, а через трену­вання в спостереженні, оцінці і обмірковуванні від­мінностей, так і в сфері психологічних функцій ма-лоцінність однієї здібності повністю або частково заміщується сильнішим розвитком іншої. Слабкість пам'яті, наприклад, вирівнюється через вироблення розуміння, ... слабкість волі і недостатність ініціати­ви компенсується сугестивністю і тенденцією до на­слідування. Функції особистості не монополізовані таким чином, що при ненормально слабкому розвит­ку однієї якої-небудь властивості обов'язково і за будь-яких обставин страждає виконане нею завдан­ня; завдяки органічній єдності особистості інша зді­бність бере на себе її виконання (В.Штерн, 1921).

Таким чином, закон компенсації однаково може бути застосований до нормального і ускладненого розвитку. Т.Ліппс вбачав у цьому основний закон психічного життя: якщо психічна подія перериваєть­ся або гальмується, то там, де наступає розрив, за­тримка або перешкода, відбувається «затоплення», тобто підвищення психічної енергії; перешкода віді­грає роль загати. Цей закон Ліппс назвав законом "психічної загати". Енергія концентрується в пункті, де процес зустрів затримку і може подолати затрим­ку або піти обхідними шляхами. Так на місці затри­маного у розвитку процесу утворюються нові проце­си, що виникли завдяки загаті (Т.Ліппс, 1907).

А.Адлер та його школа в основі своєї психологі­чної системи кладуть вчення про малоцінні органи і функції, недостатність яких постійно стимулює під­вищений розвиток... Відчуття дефективності органів, за словами Адлера, є для індивіда постійним стиму­лом до розвитку психіки. Якщо будь-який орган... не справляється повною мірою зі своїми завданнями, то центральна нервова система і психічний апарат лю­дини бере на себе завдання компенсувати ускладнене функціонування органу. Вони створюють над мало­цінним органом або функцією психологічну над­будову... При зіткненні із зовнішнім середовищем ви­никає конфлікт, викликаний невідповідністю між недо­статністю органу або функції... і завданням, що призво­дить до підвищеної можливості захворювання і смерт­ності. Цей же конфлікт створює підвищені можливості і стимули до компенсації і гіперкомпенсації.

Дефект стає ... відправною точкою і головною рушійною силою психічного розвитку особистості...

Найважливішим є те, що разом з органічним дефектом з'являється і прагнення до його подолання. Саме цих тенденцій до підвищеного розвитку і не помічала колишня дефектологія...

Вчення про компенсацію розкриває творчий ха­рактер розвитку... Не даремно вказаним вченням частково обґрунтовують походження обдарованості та­кі психологи, як Штерн і Адлер...

Як будь-який процес подолання і боротьби, ком­пенсація може мати два наслідки -- перемогу або поразку, між якими розташовані усі можливі ступені переходу від одного полюсу до іншого. Наслідки за­лежать від багатьох причин, але в основному від співвідношення ступеня недоліку і багатства компен­саторного фонду. Проте, якими б наслідками не за­кінчився процес компенсації, завжди і за всіх обста­вин розвиток, ускладнений дефектом, є творчим процесом... творення особистості дитини на основі перебудови усіх функцій пристосування... Позитивна своєрідність дефективної дитини і створюється в першу чергу тим..., що випадіння функцій викликає до життя нові утворення, які є реакцією особистості на дефект і водночас компенсацією в процесі розви­тку... Для педагога особливо важливо знати своєрід­ність шляху, яким він повинен повести дитину. Ключ до своєрідності дає закон перетворення мінусу дефекту в плюс компенсації.

3.

... Соціальна зумовленість розвитку дефективної дитини складається з двох основних чинників.

По-перше, сама дія дефекту завжди виявляється вторинною, опосередкованою, відображеною... Влас­ного дефекту дитина безпосередньо не відчуває. Во­на сприймає ті труднощі, що витікають з дефекту. Безпосередній наслідок дефекту — зниження соці­альної позиції дитини, дефект реалізується як соці­альний вивих.

Усі зв'язки з людьми, всі моменти, що визначають місце людини у соціальному середовищі як учасниці життя, її роль і долю, всі функції суспільного буття пе­ребудовуються... Малоцінність органів, за Адлером, що призводить до компенсації, створює особливу психоло­гічну позицію для дитини. Через цю позицію... дефект впливає на розвиток дитини. Цей психологічний комп­лекс, що виникає на основі зниження соціальної позиції через дефект, Адлер називає почуттям неповноцінності. В двочленний процес «дефект-компенсація» вноситься третій, проміжний член: «дефект-почуття малоцінності — компенсація»... Вирішує долю особистості не салі по собі дефект, а його соціальні наслідки, його соціально-психологічна реалізація. Процеси компенсації також спрямовані не на пряме усунення дефекту, що найчас­тіше виявляється неможливим, а на подолання труд­нощів, створених дефектом... Дитина з дефектом не обов'язково є дефективною дитиною. Від наслідків со­ціальної компенсації, тобто від кінцевого формування її особистості в цілому, залежить ступінь її дефективності і нормальності...

4.

... Для компенсації до певної міри інтелектуаль­ного дефекту велике значення має розвиток мотор­ної обдарованості, яка у розумово відсталих дітей, за дослідженнями М.Крюнгеля, на 1-3 роки перевищує інтелектуальну...

5. 

... Є два типи слабоумства — пізнавальне і сла­боумство дії... Тому до особливої сфери дослідження слід віднести практичний інтелект, тобто здатність до розумної, доцільної дії, яка за психологічною природою відмінна як від моторної обдарованості, так і від теоретичного інтелекту... Як якісний тип ро­зумної поведінки, відносно незалежної від інших форм інтелектуальної діяльності, практичний інтелект може по-різному комбінуватись з іншими формами, створюючи кожного разу своєрідну картину розвитку і пове­дінки дитини. Він може виступати... засобом вирівню­вання інших інтелектуальних дефектів...

6.

Найгострішою проблемою сучасної дефектології є історія культурного розвитку дефективної дитини. Вона відкриває для наукового дослідження зовсім новий план розвитку... На відміну від норми у дефе­ктивної дитини не відбувається злиття природного і культурного планів розвитку, обидва плани, за зви­чай, більш або менш різко розходяться. Причиною розходження служить органічний дефект...

Дефект... порушує нормальний плин процесу вростання дитини в культуру. Адже культура при­стосована до нормальної, типової людини...

Часто бувають потрібні особливі спеціально створені культурні форми для того, щоб здійснити культурний розвиток дитини...

Як дефективність є негативним полюсом обда­рованості, так примітивність є негативним полюсом культурності.

Дитина-примітив — це дитина, що не пройшла культурного розвитку... Примітивна психіка — здо­рова психіка; за певних умов дитина-примітив... до­сягає інтелектуального рівня культурної дитини. Це відрізняє примітивізм від слабоумства. Зовнішні прояви примітивізму і слабоумства часто надзвичай­но подібні. Бідність психічної діяльності, недорозви­ток інтелекту, неправильність міркувань, недореч­ність понять, навіюваність тощо можуть бути симп­томами і першого, і другого... Потрібні особливі за­соби дослідження для того, щоб... розрізнити примі­тивізм і слабоумство. Зокрема, методи дослідження практичного природнього інтелекту можуть легко виділити примітивізм... Примітивізм може дуже час­то сполучатись як з розумовою відсталістю..., так і з високою психічною обдарованістю... Дефект не обо­в'язково призводить до примітивізму і може сполу­чатись із типом глибоко культурної психіки...

Невміння використовувати природні психологі­чні функції і оволодівати психологічними знаряддя­ми визначає по суті тип культурного розвитку дефе­ктивної дитини.

Ступінь примітивності дитячої психіки, харак­тер озброєння культурно-психологічними знаряддя­ми і спосіб використання власних психологічних функцій — це три основних моменти, що визначають проблему культурного розвитку дефективної дитини. Дефективна дитина відрізняється не меншим обся­гом накопиченого досвіду, а іншим способом його накопичення... У слабоумних дітей трапляється не просто нормальна, але й підвищено розвинена па­м'ять, проте використання її залишається майже завжди на найнижчому рівні... Слабоумні не викори­стовують слова як знаряддя для вироблення понять, у них неможливі вищі форми інтелектуальної діяль­ності з використанням абстрактних понять... Вміння і невміння користуватись словом є вирішальним критерієм інтелектуального розвитку...

Діти-примітиви також... не вміють користува­тись словом як засобом розв'язання розумової зада­чі, хоч... вміють користуватись словом як засобом повідомлення... їхня нездатність до вищих форм абс­трактного мислення не є прямим наслідком їх інте­лектуального дефекту, вони цілком здатні до логіч­ного мислення в інших формах... Вони лише не ово­лоділи словом як знаряддям абстрактного мислення: ця нездатність є наслідком і симптомом їхньої при­мітивності, але не їхнього слабоумства... Найважливіша умова культурного розвитку — а саме, вміння користуватись психологічними знаряддями — у та­ких дітей збережена, і тому... їхній культурний роз­виток вважається принципово можливим. 

7.

... Головною рисою сучасної практичної дефек­тології є висунення позитивних завдань перед спеці­альною школою. Не можна більше задовольнятись у спеціальній школі простим скороченням програми загальної школи і полегшенням та спрощенням її методів. Спеціальна школа... повинна створювати свої форми роботи, що відповідають своєрідності її вихованців... Розумово відстала дитина потребує не тривалішого перебування в школі з класами з най­меншою кількістю дітей, не об'єднання з подібними собі за рівнем і темпом психічного розвитку, а спеці­альної школи зі своєю програмою, своєю особливою методикою, своїм побутом і спеціальним педагогіч­ним персоналом... Спільність мети з загальною шко­лою при своєрідності засобів її досягнення склада­ють найбільшу трудність і своєрідність спеціальної школи і всієї практичної дефектології... Саме для то­го, щоб дефективна дитина могла досягти того ж, що і нормальна, необхідно використовувати зовсім осо­бливі засоби...

Заперечення спільної мети загальної і допоміж­ної шкіл, відмова розумово відсталій дитині у здат­ності бути творцем життя є безперспективними з соціально-педагогічної та психологічної точки зору... Не можна заперечувати наявність творчих процесів у розумово відсталої дитини. Не за продуктивністю, а за інтенсивністю протікання ці процеси часто вищі у слабоумної дитини, ніж у нормальної. Щоб досяг­нути того ж, що і нормальна дитина, слабоумна по­винна проявити більше творчості... Основна мета до­поміжної школи — наближення розумово відсталої дитини до норми... Це досягається шляхом поста­новки доступних труднощів...

Ми вважаємо справедливим виступ Еліасберга проти виключного домінування наочності у допомі­жній школі. Саме тому, що розумово відстала дити­на так залежить у своєму досвіді від наочних, конк­ретних вражень і так мало розвиває... абстрактне ми­слення, школа повинна звільнити її від надмірної наочності, яка слугує перешкодою розвитку абстрак­тного мислення... Інакше кажучи, школа повинна не лише пристосовуватись до недоліків такої дитини, але й і боротися з ними... В цьому полягає третя ос­новна риса практичної діяльності: крім спільності мети... нормальної і спеціальної шкіл, крім особливо­сті і своєрідності засобів спеціальної школи, її твор­чий характер, що робить її школою соціальної ком­пенсації, соціального виховання, а не «школою сла­боумних», примушує її не пристосовуватись до де­фекту, а перемагати його.