Основи роботи з розумово відсталими та фізично дефективними дітьми

/. Дефект і компенсація. Будь-який дефект... ставить організм перед завданням подолати його, компенсувати недолік. Таким чином, вплив дефекту завжди має подвійний і суперечливий характер: з одного боку, він ослабляє організм, підриває його діяльність, є мінусом; з другого — саме тому, що він утруднює і порушує діяльність організму, він стимулює підвищений розвиток інших його функцій, што­вхає, примушує організм до посиленої діяльності, яка могла б компенсувати недолік, подолати труд­нощі... Мінус дефекту перетворюється в плюс ком­пенсації... Розрізняють два основних види компенса­ції: пряму, або органічну, і непряму, або психічну. Перша має місце найчастіше при пошкодженні одно­го з парних органів... Там, де пряма компенсація не можлива, завдання бере на себе центральна нервова система і психічний апарат людини, створюючи над хворим органом захисну надбудову з вищих функ­цій, які забезпечують його роботу...

Виховання дитини з тим чи іншим фізичним дефектом ґрунтується на непрямій, психічній ком­пенсації ...

2. Три основних типи дефекту. Всякий дефект треба розглядати з точки зору його відношення до центральної нервової системи і психічного апарату дитини. В діяльності нервової системи розрізняють три окремих апарати, що виконують різні функції: апарат, основною функцією якого є сприймання, ... робочий апарат... і центральна нервова система... Від­повідно слід розрізняти три основних типи дефекту: пошкодження або недостатність органів сприйняття (сліпота, глухота), пошкодження або недостатність робочих органів [ДЦП],  недолік або  пошкодження центральної нервової системи (слабоумство). Не лише тип дефекту, але і тип компенсації у всіх трьох випадках буде різний.

3. Психофізіологічна основа виховання дити­ни з дефектом... Будь-яке виховання в кінцевому результаті зводиться до встановлення певних нових форм поведінки, до вироблення умовних реакцій або умовних рефлексів. З фізіологічної точки зору немає принципово ніякої різниці між вихованням дефекти­вної і нормальної дитини... Умовні форми поведінки (умовні рефлекси) утворюються принципово одна­ковим чином з різних органів відчуттів... Тому фор­мула Куртмана про те, що сліпого, глухого і слабо-умного не можна міряти тією ж міркою, що і нор­мального, повинна бути замінена протилежною фор­мулою: до сліпої, глухонімої і т.п. дитини, з педаго­гічної і психологічної точки зору, треба і можна під­ходити з тією ж міркою, що і до нормальної. Проте спосіб розвитку і виховання дефективної дитини іс­тотно інший, ніж нормальної, і тому техніка навчан­ня дитини з дефектом при абсолютній принциповій тотожності психологічної природи цього процесу з навчанням нормальної дитини, буде завжди відріз­нятись глибокою своєрідністю...

4. Соціально-психологічна основа виховання дитини з дефектом. Всякий тілесний недолік не лише змінює ставлення людини до фізичного світу, а позначається також на стосунках з людьми. Дефе­ктивна дитина — це насамперед особлива дитина, до неї складається ^виняткове, не таке, як до інших ді­тей, ставлення, її нещастя змінює її соціальну пози­цію, соціальну установку в середовищі. Всі зв'язки з людьми... перебудовуються, фізичний дефект викли­кає мовби соціальний вивих...

Сам по собі органічний дефект ... є фактом біо­логічним. Але вихователеві доводиться мати справу не стільки з власне цими фактами, скільки з їх соці­альними наслідками. Коли перед нами [дефективна] дитина як об'єкт виховання, тут проблема не стільки у [дефекті], скільки в тих конфліктах, які виникають у такої дитини... Тому виховання дефективної дити­ни — це соціальне виховання. Так само і процеси компенсації, що виникають у такої дитини під впли­вом дефекту, спрямовуються в основному не шляхом органічного виправлення недоліку (що є неможли­вим), а шляхом психологічного подолання, вирівню­вання дефекту, шляхом завоювання соціальної пов­ноцінності або наближення до неї... Наука вказує шлях для виховання дефективної дитини: треба по­будувати весь виховний процес на засадах природ­них тенденцій до компенсації дефекту.

10. Розумово відсталі діти... Необхідно розрі­зняти два типи відсталих дітей: відсталі внаслідок хвороби і відсталі внаслідок органічного дефекту. До першого типу належать не дефективні, а хворі діти; їх відсталість є результатом захворювання (переваж­но нервового або психічного) і може минути після лікування. Тільки другий тип, для якого має місце постійний органічний дефект, — слабоумство — включає кілька різновидів дефективності. Розрізня­ють три ступеня слабоумства і розподіляють дітей цього типу на три різні групи: ідіоти, що не підні­маються в розвитку над рівнем дворічної дитини, не здатні до використання знарядь та інструментів, майже не спроможні оволодіти мовленням; імбецили, що не переходять в розвитку рівня дитини між 2 та 7 роками, здатні до засвоєння примітивних видів праці, але не здатні до самостійної роботи; нарешті, дебіли, які мають найлегший ступінь "слабоумства, здатні до порівняно широкого навчання і засвоєння матеріалу, але демонструють знижену діяльність вищих функцій, сповільнений темп розвитку, зберігають риси дитячого інтелекту (12-річної дитини) на все життя і потребують особливого виховання в до­поміжних школах. Проте компенсаторні процеси зав­жди мають місце і в розвитку такої дитини. Інколи вони призводять до утворення спеціальних талантів, а найчастіше вони проявляються в розвитку практи­чного інтелекту, тобто в здатності до розумової дії, в моторній обдарованості.

11. Дитина з дефектом і нормальна дитина. Процес компенсації, викликаний дефектом, може ма­ти різні наслідки, які залежать від складності самого дефекту, компенсаторного фонду, тобто багатства інших органів і функцій організму, які залучаються до компенсації дефекту і, нарешті, від виховання, тобто від того чи іншого свідомого напрямку, який обирається для цього процесу. Якщо компенсація не вдається, перед нами хвороблива, ненормальна, важ­ко дефективна дитина. Якщо компенсація вдала, во­на може призвести до вироблення компенсаторних функцій, до виявлення здібностей.