Розділ перший дефект і компенсація

... Гіперкомпенсація — органічний процес, який перетворює хворобу у гіперздоров'я, слабкість в си­лу, отруєння в імунітет. Сутність її зводиться до то­го, що всяке пошкодження викликає захисні реакції значно сильніші ніж потрібно... В системі особистос­ті гіперкомпенсація відіграє не меншу роль... Почут­тя або усвідомлення малоцінності, що виникає у ін­дивіда внаслідок дефекту, є оцінкою своєї соціальної позиції, і вона стає головною рушійною силою психічного розвитку... Дефект, непристосованість, мало-цінність — не лише мінус, недолік, негативна вели­чина, але і стимул до гіперкомпенсації... Проте гі-перкомпенсація є лише крайньою точкою одного з двох можливих наслідків цього процесу, одного з двох полюсів такого ускладненого дефектам розвитку. Дру­гий полюс — невдача компенсації, втеча в хворобу, не­вроз, повна асоціальність психологічної позиції... Робота гіперкомпенсації визначається двома моментами: діапа­зоном, розміром непристосованості дитини, кутом роз­ходження її поведінки і соціальних умов з одного боку і компенсаторним фондом, багатством і різноманітністю функцій — з другого.

Розділ другий принципи виховання фізично дефективних дітей

1.

... Наша спеціальна школа відрізняється тим ос­новним недоліком, що вона замикає свого вихован­ця... у вузьке коло шкільного колективу, створює відрі­заний і замкнутий світ, у якому все приміряне і при­стосоване до дефекту дитини, все фіксує її увагу на ті­лесній ваді і не орієнтує на справжнє життя. Наша спе­ціальна школа замість того, щоб виводити дитину з ізо­льованого світу, зазвичай розвиває в ній навички, які призводять до ще більшої ізоляції і посилюють її сепа­ратизм. Через ці недоліки не лише паралізується за­гальне виховання дитини, але й її спеціальне навчання деколи зводиться майже нанівець...

... Всякий тілесний недолік... викликає певною мірою соціальний вивих... [Дефективна] дитина з перших днів свого народження, як тільки помічаєть­ся її вада, навіть у власній сім'ї займає якусь особ­ливу соціальну позицію, її стосунки з оточуючим світом починають протікати інакше ніж у нормаль­них дітей. Можна сказати, що [дефективність] озна­чає не лише порушення діяльності дитини щодо фі­зичного світу, але перш за все — розрив, зміщення тих систем, які визначають всі функції суспільної поведінки дитини... Вихователю доводиться мати справу не стільки з біологічними фактами [дефек­тивності], скільки з їхніми соціальними наслідками... З педагогічної точки зору виховання такої дитини зводиться до того, щоб повністю виправити ці соці­альні вивихи... Завдання виховання полягає в тому, щоб ввести [дефективну] дитину в життя і створити компенсацію її фізичної вади, щоб порушені соці­альні зв'язки з життям були налагоджені якимось іншим шляхом...

В науковій літературі і в громадській думці твердо вкоренилось уявлення про біологічну компенсацію де­фекту. Вважають, ніби природа, позбавляючи нас одно­го з відчуттів, наче винагороджує незвичайним розвит­ком інших відчуттів... В залежності від цього хибного міркування завдання педагогіки набувають медично-лікувального характеру, зводяться до розвитку тих від­чуттів, що залишились...

3.

... Чи потрібно «в дефективній дитині» лікувати дефект, чи полягає виховання такої дитини на три четвертих у виправленні дефекту, чи потрібно роз­вивати ті величезні залежі і глибокі пласти психіч­ного здоров'я, які в дитині є? ... Єдиним принципом тут залишається подолання або компенсація відпові­дних дефектів, і педагогіці доводиться орієнтуватись не стільки на недолік і хворобу, скільки на норму і на здоров'я, що збереглось у дитини.