Дефектологія і вчення про розвиток і виховання ненормальної дитини

... [Виховання дитини ненормальної] — справа принципово інша, ніж виховання нормальної дитини. Весь апарат людської культури (зовнішня форма по­ведінки) пристосований до нормальної психофізич­ної організації людини. Вся наша культура розрахо­вана на людину, яка володіє певними органами — рукою, оком, вухом — і певними функціями мозку. Всі наші знаряддя, вся техніка, всі знаки і символи розраховані на нормальний тип людини. Звідси і виникає та ілюзія конвергенції, природного переходу натуральних форм в культурні, якого насправді не може бути... Як тільки перед нами з'являється дити­на, яка відхиляється від нормального людського ти­пу, обтяжена недоліками психофізіологічної органі­зації, одразу ж ... конвергенція змінюється на глибо­ку дивергенцію, розходження, невідповідність шляхів природного і культурного розвитку дитини... Сама по собі... глухоніма дитина ніколи не навчиться мов­лення, а сліпа ніколи не оволодіє письмом. Тут при­ходить на допомогу виховання, яке створює штучну культурну техніку, спеціальну систему культурних знаків або символів, пристосованих до особливостей психофізіологічної організації ненормальної дитини [шрифт Брайля, дактилологія]... Культурні форми поведінки — єдиний шлях у вихованні ненормальної дитини. Цей шлях полягає у створенні обхідних шляхів розвитку там, де він виявляється неможли­вим на прямих шляхах...

Перше, чого навчають нас приклади [культурно­го розвитку сліпого і глухонімого] — незалежність культурної форми поведінки від того чи іншого пси­хофізіологічного апарату. Друге ... — полягає в спон­танному розвитку культурних форм поведінки... На­віть позбавлена всякого навчання дитина стає на шлях культурного розвитку. Інакше кажучи, в при­родному психологічному розвитку дитини і в оточу­ючому її середовищі, в потребі спілкування з цим середовищем закладені всі необхідні дані для того, щоб здійснювалось ніби самозаймання культурного розвитку, спонтанний перехід дитини від природного розвитку до культурного.

Обидва ці моменти... підводять нас до докорінної переоцінки сучасних поглядів на виховання ненормаль­ної дитини. Традиційний погляд виходив з того, що дефект означає мінус, ваду, недолік, обмежує і звужує розвиток дитини... Всю психологію ненормальної дити­ни будували за методом віднімання ушкоджених функ­цій з психології нормальної дитини.

На зміну такому розумінню приходить інше, яке розглядає динаміку розвитку дитини з недоліками, виходячи з основного положення про те, що дефект означає подвійний вплив на розвиток дитини. З од­ного боку він виступає як недолік і діє безпосеред­ньо як такий, створюючи перешкоди, труднощі в пристосуванні дитини. З другого боку, саме через те, що дефект створює труднощі і перешкоди в розвит­ку і порушує нормальну рівновагу, він служить сти­мулом до розвитку обхідних шляхів пристосування, обхідних, заміщаючих або надбудованих функцій, які прагнуть компенсувати недолік і привести усю сис­тему порушеної рівноваги до нового порядку.

Таким чином, нова точка зору вказує на необ­хідність врахування не лише негативної характеристики дитини, не лише її мінусів, але і позитивних сторін її особистості, які являють собою насамперед картину складних обхідних шляхів розвитку. Розви­ток вищих психічних функцій можливий тільки шляхом культурного розвитку... Цей розвиток не за­лежить від органічного недоліку.

Тому... культурний розвиток виступає головною сферою, в якій можлива компенсація недостатності. Там, де неможливий подальший органічний розви­ток, там безмежно відкрито шлях культурного роз­витку... Щодо культурного розвитку внутрішніх за­собів поведінки (довільної уваги, абстрактного мис­лення), то повинна бути створена така ж техніка об­хідних шляхів, яка існує в розвитку зовнішніх засо­бів культурної поведінки. Для розумово відсталої дитини має бути створене для розвитку її вищих функцій уваги і мислення щось подібне до шрифту Брайля для сліпого або дактилогії для німого, тобто система обхідних шляхів культурного розвитку там, де прямі шляхи відрізані дефектом.