7.2.4. Методи оцінки ренти
Концептуальні підходи до оцінки рентних платежів у надрокористуванні базуються на аналізі змістовних особливостей категорій "чиста поточна вартість" і "дисконтна ставка" (або облікова ставка).
Сьогодні цінність родовища (копальні тощо), як пропонував Х.Хосколд (1887 р.), визначається як величина майбутнього прибутку від його розробки, приведена до поточного часу (моменту). За наведеними вище обґрунтуваннями цей прибуток (Пр)складається з прибутку від природного капіталу, що дорівнює цінності запасів – ЦЗ, та прибутку від капіталу, вкладеного в будівництво підприємства І (інвестиції), тобто:
Пр = ЦЗ + І , ( 7.1 )
звідси цінність запасів корисних копалин у надрах cтановитиме
ЦЗ = Пр – І . (7. 2 )
Для розшифровки формули введемо показники: Аti - фактичний прибуток від розробки за даний рік; r – норма прибутку; t – період розробки родовища в роках. З урахуванням методу прямого дисконтування цінність запасів складе :
ЦЗ
=
, (7.3 )
а за умови постійної величини щорічного прибутку –
ЦЗ =
.
( 7.4 )
З цього видно, що ЦЗ, як грошовий вираз цінності запасів корисних копалин в надрах, є по суті сумою тих відрахувань, що повинні належати власнику надр.
Маються на увазі рентні платежі, роялті чи платежі за користування надрами, приведені до сучасного моменту. Сума цих відрахувань одночасно ідентифікується з ціною родовища (його запасів). При цьому в загальний прибуток і відповідно в його рентну частину, що підлягатиме вилученню власником надр, можуть входити не тільки диференціальна рента, але також абсолютна і монопольна (про це йшла мова вище).
Таким чином, грошова цінність запасів родовищ визначається рентною складовою, що є прибутком власника надр за весь період експлуатації.
Друга складова в формулах (7.1-7.4) означає в даному випадку не власне капіталовкладення, а величину прибутку підприємця-надрокористувача, яка повинна забезпечити повернення капіталовкладень і отримання середньої (звичайної) норми прибутку. Зазначений прибуток підприємця, приведений до поточного часу, за обсягом дорівнює капіталовкладенням. За норми прибутку r та капіталовкладеннях I загальний прибуток за t років експлуатації родовищ складе:
I (1 + r) t . (7.5)
При дисконтуванні загального прибутку за коефіцієнтом дисконтування (1 + r )t вона буде перетворюватись на
I I (1 + r) t x (1 + r) – t= I . (7.6)
Розглянувши таким чином зміст головних складових виразів (7.3, 7.4), ми бачимо, що методика оцінки родовищ за чистою сучасною вартістю базується на тих же підходах. В загальному вигляді чиста сучасна вартість(NPV) розраховується за формулою
NPV =
.
(7.7)
В спрощеному вигляді – за умови постійності щорічного прибутку (A) за період розробки родовища (n років)
NPV =
.
(7.8)
Якщо врахувати, що NPV родовища відноситься не до року початку його експлуатації, а до моменту початку будівництва видобувного підприємства, то загальна формула розрахунку (за терміну будівництва – m) набуває вигляду :
NPV =
. (7.9)
Перша частина формули – це дисконтований за весь строк будівництва і розробки родовищ загальний прибуток, а друга – дисконтовані за весь період будівництва (від 0 до m років) капітальні вкладення. Із цього видно, що оцінка родовищ здійснюється за капіталізованим додатковим прибутком, що створюється при експлуатації цього об’єкту понад той звичайний норматив прибутку, який підприємець може отримати, вкладаючи капітал в інші галузі економіки (або розробляючи найгірше родовище корисних копалин).
Цей додатковий прибуток в капіталізованому вигляді виступає як величина цінності запасів і грошова форма цієї цінності. Він в принципі підлягає вилученню на користь власника, але на практиці це відбувається лише частково. За зарубіжним досвідом та частина додаткового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємця-надрокористувача, є потужнім стимулом інвестиційного процесу. Саме тому держава не повинна в принципі бути зацікавленою в повному вилученні цього прибутку (по суті диференціальної ренти).
Зазначимо далі, що нульове значення NPV не свідчить про беззбитковість (чи певну нейтральність) проекту. Воно означає, що проект забезпечує отримання нормальної (звичайної) норми віддачі, яка в такому випадку дорівнює дисконтній ставці. Саме тому плюсове NPV ми вправі трактувати як відображення не прибутку, а надлишкового прибутку.
Інша справа, що дисконтна ставка може не співпадати з тією нормою прибутковості, яку інвестор вважає нормальною для себе. Тоді виникає потреба в розрахунку NPV на умовах інвестора, що виявить прибутковість чи збитковість проекту за таких прийнятних для інвестора умов. В цій процедурі закладено можливість збалансування інтересів надрокористувача і власника надр, а також розрахунковий механізм для визначення величини гірничого капіталу залежно від погодженої норми прибутковості. Гірничий капітал, визначений за відповідною процедурою, стає продажною ціною родовища корисних копалин і його можна трансформувати в рентні платежі (платежі роялті тощо).
Якщо зазначені платежі розраховуються для типового (в рамках окремих гірничовидобувних регіонів) родовища, то вони набувають форми певного нормативу. Це зручно в тих випадках, коли бракує детальних даних для розрахунків, а також при необхідності встановлення розміру платежів в ліцензії (в рамках ліцензійних умов). Такі платежі можуть бути встановлені також за аналогією з відомими родовищами, де вони є збалансованими. При цьому, звичайно, треба брати до уваги зміни кон’юнктурно-цінових факторів.
Доцільність таких заздалегідь встановлених розмірів платежів за користування надрами (для окремих регіонів і типів родовищ корисних копалин) однаковою мірою стосується як родовищ нафти, так і піску чи будівельного каменю. Їх наявність відіграє велику роль в інвестиційному процесі. Знаючи економічно обґрунтовану цінність родовища і вимоги власника (держави) щодо рентних платежів, підприємець отримує достатні орієнтири, щоб дійти висновку щодо його освоєння.
Протилежна ситуація стосується тих випадків, коли відома приблизна величина мінімальної норми прибутковості (наприклад, 20%), що склалася в певному регіоні чи країні. Такі показники можуть використовуватися для розрахунку усереднених мінімально прийнятних параметрів потенційних родовищ, які зможуть зацікавити інвесторів. Це може бути мінімальний вміст металу в руді (при якому буде забезпечена відповідна мінімальна норма прибутку), мінімальний дебіт свердловин за тих чи інших їх глибин тощо. При цьому відкривається можливість здійснювати відбір інвестиційно привабливих об’єктів і виставляти їх на тендер.
Звичайно при зазначеному вище "нормативному" визначенні розміру платежів за користування надрами підприємець буде прагнути знайти у складі наявного фонду об’єктів найбільш привабливі для нього з тим, щоб при їх освоєнні отримувати певну частину додаткового прибутку. В цьому полягає специфіка ринкового середовища в гірничовидобувній сфері, і вона (ця специфіка) властива всій світовій практиці. Остання, як практика заохочення інвестицій в гірничу справу, в ряді країн йде значно далі – аж до відмови від стягнення роялті для багатьох видів корисних копалин взагалі. В інших випадках відмова від сплати роялті стосується лише мало освоєних регіонів або важковидобувних запасів тощо.
За відсутності платежів за надра основним предметом інтересів гірничовидобувних компаній є саме розмір NPV. Оцінюючи його, компанії з’ясовують величину того додаткового прибутку, який може бути отримано понад рівень звичайного прибутку на капітал і який на законних підставах буде для них свого роду призом за інвестиційний ризик. При цих розрахунках процент на капітал є заздалегідь вибраним. В той же час оцінка здійснюється не тільки за NPV, але за всією системою показників (за внутрішньою нормою прибутку, строком окупності капіталу тощо), що дозволяє всебічно порівнювати різні проекти.
Ми тут навмисно обмежились поняттям "родовище", як об’єктом, стабільним за величиною та просторовими параметрами, хоча останні самі по собі вимагають економічного обґрунтування та оптимізації. Мова йде про вибір мінімального промислового і бортового вмісту корисного компоненту для оконтурювання родовища і вибір експлуатаційних показників. Зазначена вище методологія застосовується при цьому для оцінки і порівняння різних варіантів освоєння, передусім за потужністю підприємства.
В цих процедурах врахування фактору часу і дисконтування прибутку використовується передусім для прийняття рішення щодо принципової доцільності капіталовкладень. Надалі, на другому і наступних етапах, йде послідовний аналіз доцільності переходу на інші параметри розробки родовища (з урахуванням уже здійснених робіт) і, таким чином, освоєння здійснюється достатньо раціонально та повно.
В цілому ж світова практика економічних оцінок родовищ корисних копалин свідчить, що унікальність останніх, як природних об’єктів, вимагає застосування щонайширшої гами методів і параметрів. За всієї універсальності показників дисконтованого прибутку – NPV та внутрішньої норми прибутку – IRR (в якості критеріїв оптимальності) вони не завжди задовольняють фахівців. Залежно від завдань, які постають перед підприємцем, зазначені оцінки бажано доповнювати деякими іншими показниками – натуральними і вартісними.
Повертаючись до формули (7.9), зазначимо, що другий її член (капіталовкладення) включає і витрати на виконання геологорозвідувальних робіт. В Україні ці витрати здійснювались державою, і за рахунок саме її бюджету сформовано фонд надр. Тобто витрати на ГРР є відокремленою категорією витрат. З урахуванням зазначеного формула (7.9) набере вигляду:
NPV = – ГРР , ( 7.10 )
де ГРР – вартість геологорозвідувальних робіт.